Справа № 320/4709/19 Головуючий у 1 інстанції: Колеснікова І.С
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
30 березня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Василенка Я.М.
Шурка О.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Бородянської районної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Бородянської районної державної адміністрації, в якому просив:
- визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Управління соціального захисту населення Бородянської районної державної адміністрації Київської області щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу та видачі посвідчення інваліда війни протиправними;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Бородянської районної державної адміністрації Київської області встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що брав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, що підтверджується Посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 від 12 березня 2008 року та вкладкою до нього від 12 березня 2008 року НОМЕР_2.
Відповідно до Експертного висновку від 22 січня 2008 року №61, Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії КИО-1 №305367 від 05 березня 2008 року, Довідки про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії КИО-1 №305367 від 05 березня 2008 року, позивачу встановлено довічно інвалідність другої групи, у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Відповідно до маршрутного листа від 24 липня 2019 року №49, довідок від 24 липня 2019 року №48, 50, виданих ТОВ «АГРОКОНТРАСТ», правонаступником виробничого с/г кооперативу «Дружба» (колгоспу «Дружба», с. Залісся, Чорнобильського району), ОСОБА_1 був безпосередньо зайнятий на роботах по евакуації майна колгоспу з с. Лелів та с. Залісся Чорнобильського району до Бородянського району Київської області.
Листом Управління соціального захисту населення Бородянської районної державної адміністрації Київської області від 14 серпня 2019 року №3687/06 позивача повідомлено про відсутність підстав для встановлення йому статусу інваліда війни, у зв'язку з відсутністю у наданих до звернення документах відомостей про залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони під час роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Не погоджуючись із відмовою у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).
Відповідно до частини 2 статті 4 вищевказаного Закону, до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Згідно пункту 9 статті 7 Закону № 3551-XII, до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
В силу частини 1 статті 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також, тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ЦО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також, при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (1 категорія), що підтверджується Посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 від 12 березня 2008 року та вкладкою до зазначеного посвідчення від 12 березня 2008 року НОМЕР_2 (а.с. 11).
Відповідно до Довідки до акта огляду МСЕК серії КИО-1 №305367 від 05 березня 2008 року, позивачу встановлено довічно другу групу інвалідності, у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с. 12).
Так, позивач звертався до Управління соціального захисту населення Бородянської районної державної адміністрації із заявою про встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, однак, листом від 14 серпня 2018 року №3687/06 позивачу відмовлено у видачі посвідчення інваліда війни, оскільки, відсутні документи, які підтверджують залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони (а.с. 23).
Колегія суддів зазначає, що обов'язковими умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Доводи апелянта про те, що підставою для отримання посвідчення інваліда війни є наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про причину та групу інвалідності, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, вказані обставини свідчать лише про те, що на позивача, як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №751/2501/17 зазначив наступне: «…для набуття статусу інваліда війни, з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони, та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств».
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що на всіх без виключення підприємствах, установах, організаціях до складу Цивільної оборони в обов'язковому порядку залучалося все працездатне населення.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що при зверненні із заявою про встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення позивач не надав належне документальне підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, саме в складі формувань Цивільної оборони.
Щодо наявної в матеріалах справи Довідки Управління з питань надзвичайних ситуацій Київської обласної державної адміністрації від 14 липня 2007 року №01-08/733, в якій зазначено, що позивач, як колишній працівник колгоспу «Дружба», приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі невоєнізованого формування ЦО Чорнобильського району, колегія суддів зазначає наступне.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 27 лютого 2020 року у справі № 537/5039/16-а вказав: «… з пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у тридцятикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню».
Відповідно до Виписки із розпорядження Начальника Цивільної оборони Київської області від 30 квітня 1986 року №02, на начальників Цивільної оборони міст, районів, та начальників служб Цивільної оборони Київської області покладено обов'язок вести облік сил та засобів Цивільної оборони (а.с. 41).
Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів (розпорядчих актів, наказів) його безпосереднього залучення/зарахування до складу невоєнізованих формувань Цивільної оборони, які мають відповідну структуру, назву, підпорядкування.
Також, колегія суддів зазначає, що обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк, в протилежному випадку, статус інваліда війни на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно, мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, згідно пп. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 796-ХІІ.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року у справі № 674/364/17.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Василенко Я.М.
Шурко О.І.