Справа № 580/2611/19 Головуючий у 1 інстанції: Руденко А.В.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
30 березня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Василенка Я.М.
Шурка О.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням інвалідності ІІІ групи внаслідок поранення (контузія), отриманого під час виконання обов'язків військової служби, відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 р. “Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві”;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у зв'язку із встановленням інвалідності ІІІ групи внаслідок поранення (контузії), отриманого під час виконання обов'язків військової служби, відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей” та постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 р. “Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві” у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності - 29.12.2015 р. з урахуванням висновків суду.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням 29 лютого 2015 року ІІІ групи інвалідності.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно копії військового квитка НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 28 листопада 1987 року по 20 листопада 1989 рік проходив строкову військову службу в Радянській армії, з них, з 10 травня 1988 року по 26 лютого 1989 року в діючій армії в Демократичній Республіці Афганістан.
Згідно копії Довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААБ №345516 від 17 липня 2013 року, позивачу з 08 липня 2013 року встановлено ІІ групу інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, безстроково.
З копії Довідки №П-87 від 29 січня 2018 року, виданої Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, вбачається, що позивачу 12 вересня 2013 року виплачено одноразову грошову допомогу у сумі 64 512 грн., у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №707 від 12.05.2007 року «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції».
Згідно Витягу з протоколу №2703 засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 06 листопада 2013 року, вогнепальні осколкові поранення голови (контузія головного мозку у 1988 році) колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 , 1969 року народження, що підтверджено актом судово-медичного обстеження №1390 від 22.10.2013 року Черкаського обласного бюро судово-медичної експертизи, в подальшому призвели до розвитку захворювань. За висновком Центральної військової лікарської комісії поранення (контузія) та захворювання, ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії.
При повторному огляді, позивач з 28 грудня 2015 року був визнаний інвалідом ІІІ групи, причина інвалідності - поранення, контузія та захворювання, ТАК, пов'язані з військовою службою при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, безстроково. Вказана обставина підтверджується копією Довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА №204762 від 01 серпня 2016 року.
03 січня 2018 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку із настанням інвалідності внаслідок отримання травми під час виконання обов'язків військової служби, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 року.
За результатами розгляду поданих позивачем заяви та документів, Черкаським об'єднаним військовим комісаріатом було направлено на адресу позивача лист від 15 січня 2018 року №6/8/5/92 про необхідність надання додаткових документів: документу, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язане із вчиненням кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; документу, що свідчить про звільнення з органів внутрішніх справ та довідки про те, що позивач не отримував одноразову грошову допомогу, у зв'язку із встановленням групи інвалідності.
Не погодившись з вказаною відповіддю, позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 27 березня 2018 року у справі №823/670/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2018 року, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо неподання у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів Міністерству оборони України висновку щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою КМУ №975 від 25.12.2013 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві». Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 подати розпорядникові бюджетних коштів Міністерству оборони України висновку щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою КМУ №975 від 25.12.2013 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року у адміністративній справі №2340/3782/18 скасовано рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року та прийнято нову постанову, якою визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо нерозгляду заяви та поданих документів позивача про призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою КМУ №975 від 25.12.2013 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві». Зобов'язано Міністерство оборони України розглянути направлені Черкаським обласним військовим комісаріатом документи позивача та прийняти відповідне рішення про призначення (відмову у призначенні) ОСОБА_1 , як інваліду 3 111 групи, з 29.12.2015 одноразової грошової допомоги відповідно до постанови КМУ №975 від 25.12.2013 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» з врахуванням висновків суду.
На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року у справі №2340/3782/18, на засіданні комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення, оформлене протоколом №62 від 24 травня 2019 року, про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги з наступних підстав:
- згідно з ч. 6 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби. Згідно зі ст. 23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються у Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи. Витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги мають здійснюватись Міністерством внутрішніх справ України.
- згідно з пунктом 7 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у разі, якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором. Позивач у 2013 році отримав одноразову грошову допомогу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №707 від 12.05.2007 р. (довідка управління МВС України в Черкаській області від 29.01.2018 р. №П-87), тобто, скористався своїм правом на отримання допомоги.
- також, згідно з пунктом 4 статті 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. №975, у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом 2 років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Заявнику групу інвалідності змінено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності.
Не погоджуючись із відмовою у призначенні одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України, у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також, визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
В силу частини 1 статті 1 вищевказаного Закону, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Положеннями частини 2 статті 1 Закону № 2232-XII визначено, що військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно ст. 41 Закону № 2232-XII, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначено, відповідно до Конституції України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Статтею 1 Закону № 2011-XII визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
В силу статті 1-2 Закону №2011-Х11, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону №2011-Х11, дія цього Закону поширюється на: 1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей; 2) військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; 3) військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.
Згідно частини 1 статті 16 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Положеннями частини 9 статті 16-3 Закону №2011-Х11 передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання ст. 16-3 Закону №2011-Х11, Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА №204762 від 01 серпня 2016 року, ОСОБА_1 при повторному огляді з 28 грудня 2015 року встановлено ІІІ групу інвалідності безстроково, причина інвалідності - поранення, контузія та захворювання, ТАК, пов'язані з військовою службою при перебуванні у країнах, де велись бойові дії (а.с. 19).
Відповідно до п. 3 Порядку №975, у разі встановлення групи інвалідності днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, зокрема, дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги.
Даний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 30 січня 2020 року у справі № 520/203/19.
Положеннями пункту 4 частини 2 статті 16 Закону №2011-XII (в редакції, чинній на час встановлення інвалідності) передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 16-2 Закону №2011-Х11, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
В силу ч. 2 ст. 16-3 Закону №20-Х11, у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам.
Матеріали справи свідчать, що, відповідно до Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України, з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 24 травня 2019 року №62, ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги (а.с. 10).
Підставою для відмови стало те, що позивач у 2013 році отримав одноразову грошову допомогу, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року №707.
Так, згідно частини 7 статті 16-3 Закону №20-Х11, якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором.
Відповідно до Довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ №345516 від 17 липня 2013 року, позивачу з 08 липня 2013 року встановлено ІІ групу інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, безстроково (а.с. 17).
В силу частини 6 статті 23 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-Х11 (в редакції, чинній на час первинного встановлення позивачу ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ), у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Згідно Довідки Управління МВС України в Черкаській області від 29 січня 2018 року №П-87, позивач, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року №707 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції», 12 вересня 2013 року отримав одноразову грошову допомогу в сумі 64 512 грн. по ІІ групі інвалідності (а.с. 18).
Відповідно до Витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 06 листопада 2013 року №2703, вогнепальні осколкові поранення голови (контузія головного мозку у 1988 році) колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 , 1969 року народження, що підтверджено актом судово-медичного обстеження №1390 від 22.10.2013 року Черкаського обласного бюро судово-медичної експертизи, в подальшому призвели до розвитку захворювань. За висновком Центральної військової лікарської комісії, поранення (контузія) та захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що причинний зв'язок між пораненням (контузією) та захворюваннями, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, встановлено, згідно з протоколом Центральної військово-лікарської комісії №2703 від 06.11.2013 року, тобто, майже одночасно з первісним встановленням групи інвалідності внаслідок іншої причини, тому, позивач скористався правом вибору виплати одноразової грошової допомоги, саме, відповідно до Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 року №565-Х11.
Доводи апелянта про те, одноразова грошова допомога була виплачена по ІІ групі інвалідності, встановленої на підставі загального захворювання, яке не пов'язано з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, встановлення ІІІ групи інвалідності відбулося внаслідок повторного огляду МСЕК позивача, при цьому, ОСОБА_1 вже отримав виплату одноразової грошової допомоги, внаслідок встановлення ІІ групи інвалідності при первинному його огляді.
Посилання апелянта на постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 05.04.2019 року у справі № 820/4143/18 та від 21.06.2018 року у справі №760/11440/17 колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, дані судові рішення прийняті Верховним Судом за інших обставин справи та правовідносин, а тому, викладені в них висновки не підлягають застосуванню при вирішенні спору у даній справі.
Щодо посилання апелянта на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року у справі 2340/3782/18, колегія суддів зазначає, що в даному судовому рішенні надавалася правова оцінка бездіяльності Міністерства оборони України виключно щодо нерозгляду заяви позивача про призначення одноразової грошової допомоги, а не рішенню про відмову у призначенні такої допомоги, яке було прийняте відповідачем пізніше, саме, на виконання вказаної постанови.
Таким чином, враховуюче вищевказане, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що відмова відповідача у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, відповідно до ч. 7 ст. 163 Закону №2011-Х11, вчинена на законній підставі.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Василенко Я.М.
Шурко О.І.