Єдиний унікальний номер 243/6857/19
Номер провадження 22-ц/804/750/20
25 березня 2020 року
м. Бахмут
справа № 243/6857/19
провадження № 22-ц/804/750/20
Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого Хейло Я.В.,
суддів Корчистої О.І., Тимченко О.О.
при секретарі Ситнік Д.Л.
учасники справи:
позивач
ОСОБА_1
представник позивача
Діденко Володимир Євгенович
відповідачі
ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 28 жовтня 2019 року по цивільній справі №243/6857/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про надання дозволу на виїзд дитини до Автономної Республіки Крим (суддя Старовецький В.І.), ухваленого в приміщенні суду в місті Слов'янськ Донецької області, повний текст рішення складено 31 жовтня 2019 року -
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ОСОБА_3 про надання дозволу на виїзд дитини до Автономної Республіки Крим.
Позов мотивовано тим, що 24.02.2007 року між сторонами було зареєстровано шлюб, від якого вони мають неповнолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час звернення до суду з позовом шлюбні стосунки між позивачем та відповідачем фактично припинені та вони проживають окремо.
Позивач разом із донькою фактично мешкають на тимчасово окупованій території АР Крим, де донька відвідує навчальний заклад. Позивач зазначає, що на підконтрольній Україні території проживають її знайомі та батько дитини - ОСОБА_3 , але вона не може виїжджати разом з дитиною на підконтрольну територію, тому що відповідач уникає спілкування із нею, в тому числі з приводу надання нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини в АР Крим. Тобто відповідач фактично відмовляється у встановленому законодавством порядку приїхати до нотаріуса для нотаріального посвідчення згоди на перетин дитиною адміністративного кордону з АР Крим у супроводі матері або у супроводі уповноваженої нею особи, що унеможливлює повернення з дитиною додому на тимчасово окуповану територію.
Відповідно до викладених обставин, а також з метою виховання дитини, як громадянина України, справжнього патріота своєї держави та особи, яка розділяє та поважає європейські цінності, здобутки української демократії, можливості вивчення української мови безпосередньо на підконтрольній Україні території, можливості відвідування культурних заходів та закладів мистецтва та культури України - дитина повинна мати можливість це робити безперешкодно, за умови гарантованого повернення до місця свого постійного проживання на тимчасово окупованій території, для того, щоб дитина мала можливість спілкуватись зі своїм батьком, необхідно щоб вона мала можливість перетину адміністративного кордону України з АР Крим, який зараз здійснюється в порядку передбаченому для перетину державного кордону України. Зазначає, що ні батько, ні мати, ні дитина постійного місця проживання на підконтрольній Україні території не мають і опинившись на підконтрольній території мати та дитина не будуть мають можливості повернутись до території де знаходиться помешкання, в якому вони проживають, відвідувати навчальний заклад, який зазвичай відвідує дитина.
ОСОБА_1 просила суд надати їй дозвіл на тимчасовий виїзд неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у її супроводі або у супроводі уповноважених нею осіб до тимчасово окупованої території АР Крим до досягнення ОСОБА_4 16 років без дозволу та супроводу батька ОСОБА_3 .
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 28 жовтня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано інформації щодо адреси перебування доньки ОСОБА_4 , не визначено період перебування дитини на тимчасово окупованій території АР Крим, не надано доказів, що позивач ОСОБА_1 має намір повернути дитину на підконтрольну територію України, у зв'язку з чим надання такого дозволу без зазначення інформації та надання доказів створить ситуацію правової невизначеності та непрогнозованості.
Просила оскаржуване рішення скасувати, та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Діденко В.Є., мотивована тим, що при ухваленні рішення судом неповно з'ясовано всі обставини справи та порушено норми процесуального права та матеріального права.
Зазначає, що АР Крим згідно Конституції України є автономною адміністративно-територіальною одиницею у складі України, тому до даної справи не можна застосовувати принцип «одноразовості» до поїздок в межах України, а необхідність кожного разу отримувати дозвіл на виїзд дитини та фактичне повернення додому на тимчасово окуповану територію АР Крим, адже саме там позивач з донькою має житло, спричиняє порушення прав дитини та обох батьків.
Також безпідставними є твердження суду щодо відсутності квитків на поїзд чи літак, адже загальновідомим є той факт, що залізничне та авіа сполучення з тимчасово окупованою територією АР Крим припинено.
Оскаржуване рішення фактично обмежує намір позивача приїздити на підконтрольну територію України, адже за відсутності дозволу на виїзд до АР Крим, позивач з донькою будуть позбавлені можливості повернутись до АР Крим, де вони фактично проживають, а донька отримує освіту у школі міста Севастополь.
Звертає увагу, що у позивача відсутня можливість отримати докази відмови відповідача від надання дозволу на виїзд дитини до АР Крим, адже поштове сполучення між підконтрольною територією України та АР Крим припинено, приїхати на підконтрольну територію України позивач з донькою не може, адже буде відсутня можливість повернутись додому, а залишити доньку одну на тимчасово окупованій території задля отримання відмови відповідача від надання дозволу вона не може.
Посилається на частину 1 статті 3 Конвенції про права дитини, частини 1, 2 статті 15 Закону України «Про охорону дитинства», статті 141, 157 СК України та зазначає, що оскаржуваним рішенням обмежено право дитини на спілкування з батьком, чим порушено вимоги закону.
Відзив на апеляційну скаргу відповідачем на подано.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з'явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Діденко В.Є. в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Згідно копії паспорта серії НОМЕР_1 , виданого 18.12.2000 року Слов'янським МВ УМВС України в Донецькій області на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12-14).
Відповідно до копії паспорта серії НОМЕР_2 , виданого 16.08.2007 року Слов'янським МВ ГУМВС України в Донецькій області на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , остання зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.4-8).
ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 та її батьками записані ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 09.06.2010 року, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Слов'янську Слов'янського міськрайонного управління юстиції Донецької області (а.с.11).
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 03.07.2015 року органом № 1455 було видано паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_4 (а.с.10).
З копії повідомлення про прийняття та встановлення на облік на тимчасово окупованій території АР Крим від 17.06.2019 року вбачається, що зареєстрованим місцем перебування ОСОБА_1 є АДРЕСА_3 . Термін перебування до 17.06.2020 року (а.с.51).
Згідно довідки Державного бюджетного освітнього закладу міста Севастополя «Середня загальноосвітня школа № 34 ім. Олександра Шостака» № 319-С від 23.07.2019 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у Державному бюджетному освітньому закладі міста Севастополя «Середня загальноосвітня школа № 34 ім. Олександра Шостака» у 3-В класі (а.с.52).
Згідно статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явились в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Згідно з частиною першою, другою та п'ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції повністю не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, надання дозволу на виїзд дитини за кордон без зазначення конкретної адреси, періоду перебування дитини на тимчасово окупованій території АР Крим, не надання доказів, що позивач ОСОБА_1 має намір повернути дитину на підконтрольну територію України створить ситуацію правової невизначеності та непрогнозованості.
Проте, колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.
Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.
Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:
за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;
без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред'явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнано тимчасово окупованою територією.
Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що на тимчасово окупованій території поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Згідно із ч.1 ст.10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», громадяни України мають право на вільний та безперешкодний в'їзд на тимчасово окуповану територію і виїзд з неї через контрольні пункти в'їзду-виїзду за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Оскільки Автономну республіку Крим віднесено до тимчасово окупованої території України, застосуванню підлягає Порядок в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 р. №367, який регулює питання перетину адміністративного кордону вільної економічної зони «Крим» під час в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї громадян України відповідно до Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», а також іноземців та осіб без громадянства - з урахуванням вимог Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Згідно положень вказаного Порядку, в'їзд та виїзд на тимчасово окуповану територію України громадян України, які не досягли 16-річного віку, здійснюється через контрольні пункти за умови пред'явлення паспорта громадянина України, або паспорта громадянина України для виїзду за кордон, або проїзного документа дитини з дотриманням вимог, передбачених для таких осіб пунктами 3-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 (ЗП України, 1995 р., № 4, ст.92; 2010 р., № 65, ст. 2239).
Відповідно до пункту 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою КМУ від 27.01.1995 № 57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків; 3) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі тимчасового виїзду з України на строк до одного місяця під час пред'явлення рішення суду, … у якому визначено (підтверджено) місце проживання дитини з одним із батьків, який має намір виїзд з дитиною або який уповноважив на це нотаріально посвідченою згодою інших осіб; 4) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі тимчасового виїзду з України на строк до одного місяця та більше дитини з інвалідністю, дитини, яка хворіє на захворювання, передбачені частиною п'ятою статті 157 Сімейного кодексу України, під час пред'явлення таких документів або їх копій, засвідчених нотаріально чи органом, який їх видав: довідки виданої органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, про наявність заборгованості із сплати аліментів (у разі коли сукупний розмір заборгованості перевищує суму відповідних платежів за три місяці); документа, виданого лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу, в порядку та за формою, встановленими МОЗ (у разі коли сума заборгованості по аліментах становить понад три місяці, але не більше чотирьох місяців).
Таким чином, громадяни України, які не досягли 16-річного віку, можуть перетинати адміністративний кордон із тимчасово окупованою територією АР Крим. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України до тимчасово окупованої території АР Крим може бути дозволений на підставі рішення суду.
Отже, чинним законодавством передбачена можливість прийняття судом рішення про надання дозволу на виїзд до тимчасово окупованої території АР Крим.
Але, такі поїздки можуть мати місце із певним проміжком перебування, тобто із визначенням його початку і закінчення, а також адреси, де проживатиме дитина, для впевненості суду у доцільності та відповідності інтересам дитини такої поїздки.
В даному випадку позивач, громадянка України, яка має місце реєстрації на України, фактично проживає разом із дитиною на тимчасово окупованої території АР Крим, де дитина відвідує навчальний заклад.
Громадянин України ні за яких підстав не може бути обмежений у праві на в'їзд в Україну.
Отже позивач може у будь-який час в'їхати в Україну із дитиною та будь-який дозвіл з боку батька на це не потрібен. Проте, повернутися з дитиною до місце проживання та навчання дитини не має можливості без дозволу батька, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства або рішення суду про надання такого дозволу.
Згідно з частиною першої статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини не можуть бути обмежені.
Статтею 33 Конституції України закріплено право кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України.
Висновки суду першої інстанції про відсутність адреси, де буде проживати дитина не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки з копії повідомлення про прийняття та встановлення на облік на тимчасово окупованій території АР Крим від 17.06.2019 року видно, що зареєстрованим місцем перебування ОСОБА_1 є адреса АДРЕСА_3 . (а.с.51).
Згідно довідки Державного бюджетного освітнього закладу міста Севастополя «Середня загальноосвітня школа № 34 ім. Олександра Шостака» № 319-С від 23.07.2019 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у Державному бюджетному освітньому закладі міста Севастополя «Середня загальноосвітня школа № 34 ім. Олександра Шостака» у 3-В класі (а.с.52).
Відповідно до ч.4 ст. 29 Цивільного Кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Судом встановлено, що дитина проживає із матір'ю та спір з приводу визначення її місця проживання між сторонами на теперішній час відсутній.
При вирішенні справи, суд має виходити із принципу повної рівноправності обох батьків у всіх правах та обов'язках стосовно своїх дітей.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18) зроблено висновок, що положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
Відповідно до ч.2 ст.141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч.1,2 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
При розгляді справи судом встановлено, що відповідач зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .
Дійсно, як зазначив у рішення суд першої інстанції, доказів ухилення відповідача від надання дозволу на виїзд дитини до АР Крим матеріали справи не містять.
Проте, позивач зазначає, що незважаючи на відсутність заборони на в'їзд на територію України разом із дитиною, вона не може це зробити, оскільки відповідач уникає спілкування з нею, що унеможливлює її подальше повернення на місце постійного проживання та навчання дитини на тимчасово окуповану територію АР Крим.
Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, відповідно до викладеної у позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішення такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Виходячи зі змісту позовних вимог позивача та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що розумним, обґрунтованим та справедливим в даному випадку буде визначити строк дії дозволу один рік і саме цього строку буде достатньо для того, щоб позивач мала можливість вирішити питання щодо подальшого надання відповідачем дозволу у позасудовий спосіб.
Вимога позивача про надання такого дозволу до досягнення донькою 16 років не ґрунтуються на законі.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
З наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини до тимчасово окупованої території АР Крим, а тому колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та постановити нове рішення про часткове задоволення вказаних позовних вимог позивача та надання дозволу на тимчасовий виїзд ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 до тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим у супроводі матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 без нотаріально посвідченої згоди та супроводу батька дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 строком на один рік з дня набрання рішенням законної сили з 25 березня 2020 року до 25 березня 2021 року.
Згідно статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем понесені судові витрати по сплаті судового збору при поданні позову у розмірі 768,40 гривень (а.с.22), за подання апеляційної скарги 1152,60 гривень (а.с.90), всього 1921гривень.
Позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, отже з відповідача підлягає стягненню судові витрати у розмірі 960,50 грн.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 28 жовтня 2019 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про надання дозволу на виїзд дитини до Автономної Республіки Крим без супроводу батька задовольнити частково.
Надати дозвіл на тимчасовий виїзд ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 до тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим у супроводі матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 без нотаріально посвідченої згоди та супроводу батька дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 строком на один рік з дня набрання рішенням законної сили з 25 березня 2020 року до 25 березня 2021 року.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 до користь ОСОБА_1 960,5 грн. на відшкодування понесених судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 30 березня 2020 року.
Головуючий Я.В. Хейло
Судді: О.І. Корчиста
О.О. Тимченко