ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
24 березня 2020 року Справа № 903/942/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Коломис В.В., суддя Миханюк М.В. , суддя Саврій В.А.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику представників сторін апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації Волинської області на рішення Господарського суду Волинської області від 23 січня 2020 року у справі №903/942/19 (суддя Гарбар І.О.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Волинської філії
до Управління соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації Волинської області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Управління державної казначейської служби України у Любешівському районі Волинській області
про стягнення 70724,37 грн
Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 23 січня 2020 року у справі №903/942/19 позов задоволено. Присуджено до стягнення з Управління соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Волинської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" 70724,37 грн відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговій категорії населення та 1921,00 грн витрат по сплаті судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Крім того, просить суд замінити первісного відповідача Управління соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації на належного відповідача - Любешівську ОТГ.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Волинської області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 лютого 2020 року у справі №903/942/19 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації Волинської області на рішення господарського суду Волинської області від 23 січня 2020 року у справі №903/942/19. Встановлено строк відповідачу для подання відзиву на апеляційну скаргу та доказів надсилання (надання) апелянту копії відзиву та доданих до нього документів до 01 березня 2020 року. Роз'яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За приписами ч.13 ст.8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз.2 ч.10 ст.270 ГПК України).
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Управління соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації Волинської області на рішення Господарського суду Волинської області від 23 січня 2020 року за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ПАТ "Укртелеком" в особі Волинської філії у період з січня по жовтень місяць 2019 року були надані послуги зв'язку на пільгових умовах населенню Любешівського району Волинської області, які мають право на пільги та на яких поширювались дія відповідних положень Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про охорону дитинства" на загальну суму 70 724,37 грн.
Відповідно до п. 1 Положення Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117 (із змінами і доповненнями) (далі - Положення) - єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги (далі - Реєстр), - автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із законами України (далі - пільговики), отримують соціальні стипендії, державну допомогу постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей. Реєстр складається з баз даних Мінсоцполітики, Міністерства соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад.
Структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - уповноважені органи): організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для контролю відомостей, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги, і проведення виплати соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1 - пільга", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків; вносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги (п.3 Положення);
Згідно ч.1 п.10 Положення, підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга".
На виконання зазначених положень, позивач звертався до відповідача з листами, разом з якими надсилалися розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з нарахуванням пільг форми № 2-пільга, та акти звірок за формою 3-пільга, що підтверджується описами вкладень та повідомленнями про вручення поштових відправлень, які в свою чергу залишені відповідачем без належного реагування.
Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язання з відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговій категорії населення, за відповідачем утворилась заборгованість за надані послуги за період з січня по жовтень2019 року в розмірі 70 724,37 грн.
В зв'язку з відсутністю оплати послуг, наданих позивачем пільговим категоріям громадян, ПАТ "Укртелеком" в особі Волинської філії звернулося до суду з позовом про стягнення з Управління соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації у Волинські області 70 724,37 грн відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговій категорії населення.
Місцевий господарський суд, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" являється оператором телекомунікацій та згідно рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації № 384 від 28.09.2006 його включено до Реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій за № 74.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про телекомунікації", оператор телекомунікацій - суб'єкт господарювання, який має право на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій із правом на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж.
За змістом ст.19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" виключно законами України визначаються, зокрема, пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до п.3 статті 63 Закону України "Про телекомунікації" та п.63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженихпостановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012, споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Позивач, як оператор телекомунікаційних послуг, має обов'язок надавати телекомунікаційні послуги на пільгових умовах категоріям споживачів, на яких поширюється дія: Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань", "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про охорону дитинства".
Таким чином, вищенаведені приписи законодавства закріплюють державні соціальні гарантії певним категоріям громадян та є нормами прямої дії, які визначають безумовний обов'язок оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв'язку тим категоріям громадян, які мають установлені законодавством пільги з їх оплати та, відповідно, кореспондують безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати вартість таких послуг суб'єкту господарювання, який їх надає.
При цьому, жодним нормативно-правовим актом не передбачено будь-якого обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі та можливості позивачу як оператору телекомунікаційних послуг відмовитись від надання відповідних послуг пільговим категоріям споживачів.
Згідно з ст.2 Бюджетного кодексу України видатки бюджету це кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом.
Положеннями ст.30 Бюджетного кодексу України визначено, що видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено статтею 87 цього Кодексу.
Відповідно до п.9 ст.87 Бюджетного кодексу України, до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі на державні програми соціальної допомоги.
У відповідності до підпункту "б" пункту 4 статті 89 Бюджетного кодексу України, до видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, зокрема, державні програми соціального захисту.
За змістом статті 102 Бюджетного кодексу України видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Листом від 16.06.2017 № 09010-20-10/16034 "Щодо реалізації деяких положень Бюджетного кодексу України з питань нарахування та виплати пільг" Міністерство фінансів України повідомило, наступне: "Відповідно до статей 89 та 102 Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс) видатки на виконання державних програм соціального захисту, у тому числі на надання пільг окремим категоріям громадян, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту. Джерелами здійснення видатків, які, зокрема, визначаються функціями держави і можуть бути передані на виконання місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності, статтею 83 Кодексу визначено кошти місцевих бюджетів, у тому числі трансферти з Державного бюджету України. В умовах реформи міжбюджетних відносин та поглиблення процесу децентралізації влади з 1 січня 2017 року видатки на надання пільг з послуг зв'язку, інших передбачених законодавством пільг та компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян включено до визначених статтею 91 Кодексу видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів. Пунктом 26 розділу VI Кодексу встановлено, що норми і положення окремих законів України застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів. Це, зокрема, стосується соціальних норм і нормативів користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії, розмірів допомог, компенсацій тощо. Разом з тим такі програми відносяться до державних програм соціального захисту населення і є державною гарантією, отже, одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) у межах установлених норм (розмірів). Виходячи з цього згідно з частиною шостою статтеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Крім того, листом від 16.03.2017 № 09010-03-16/6857 Міністерство фінансів України повідомило ПАТ "Укртелеком" та Кабінет Міністрів України про те, що згідно зі змінами до Бюджетного кодексу України з 01 січня 2017 року видатки на надання пільг з послуг зв'язку включено до визначених статтею 91 цього Кодексу видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів. Таким чином відшкодування витрат на надання пільг з оплати послуг зв'язку окремим категоріям громадян має розглядатися місцевими органами виконавчої влади за рахунок виділених з місцевого бюджету коштів на цю мету (т.1, а.с.186).
Листом №24448/0/2-17/20 від 12.12.2017 Мінсоцполітики повідомило ПАТ "Укртелеком" та Державну регуляторну службу України, що відповідно до прийнятих Верховною Радою України змін до Бюджетного кодексу України, видатки відшкодування витрат за пільговий зв'язок окремих категорій громадян віднесено до визначених статтею 91 цього Кодексу видатків місцевих бюджетів, що можуть проводитися з усіх місцевих бюджетів. Місцеві органи виконавчої влади, які володіють ситуацією на місцях та можуть оперативно впливати на її зміну, мають можливість самостійно визначати обсяг надання пільгових послуг, забезпечуючи при цьому контроль ефективного і цільового використання коштів для цих цілей. З урахуванням зазначеного, відшкодування витрат за пільговий зв'язок окремих категорій громадян має розглядатися місцевими органами виконавчої влади за рахунок виділених з місцевого бюджету коштів на цю мету (т.1, а.с.185).
Згідно пункту 20-4 ч.1 ст.91 Бюджетного кодексу України, до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки: пільги з послуг зв'язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби; ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам Національної поліції; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту; ветеранам Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби; особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю та особам, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше одного супроводжуючого); реабілітованим громадянам, які стали особами з інвалідністю внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою; багатодітним сім'ям, дитячим будинкаеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанці
Зазначена вище норма передбачає, що пільгове надання послуг зв'язку фінансується за рахунок видатків місцевих бюджетів будь-якого рівня шляхом визначення у відповідному місцевому бюджеті коштів.
Оскільки у статті 91 Бюджетного кодексу України передбачено, що видатки місцевих бюджетів на відшкодування наданих пільг з послуг зв'язку можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, застосуванню підлягає стаття 93 цього Кодексу, яка передбачає наступне:
- місцева рада може передати кошти на здійснення окремих видатків місцевих бюджетів іншій місцевій раді у вигляді міжбюджетного трансферту до відповідного місцевого бюджету (ч.1 ст. 93);
- передача коштів між місцевими бюджетами здійснюється на підставі рішень відповідних місцевих рад, прийнятих кожною із сторін, і укладання договору. Усі договори про передачу коштів між місцевими бюджетами згідно з такими рішеннями укладаються до 1 серпня року, що передує плановому (ч.3 ст. 93).
Так, стаття 89 Бюджетного кодексу України визначає видатки, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Стаття 90 Бюджетного кодексу України визначає видатки, що здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом вирішення цього спору не є питання, яка місцева рада (Любешівська районна рада, Любешівська селищна рада) повинна прийняти рішення про передачу (виділення) коштів на здійснення видатків місцевих бюджетів, про які йдеться у п.20-4 ст.91 Бюджетного кодексу України, на оплату наданих позивачем послуг зв'язку пільговій категорії громадян, що проживають на території Любешівського району.
Водночас за визначенням статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядуванняв Україні" територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
Частиною 1 статті 6 цього Закону передбачено, що первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Згідно ч.2 статті 6 цього Закону територіальні громади в порядку, встановленому законом, можуть об'єднуватися в одну сільську, селищну, міську територіальну громаду, утворювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати відповідно сільського, селищного, міського голову.
Колегією суддів встановлено, що на території Любешівського району діє, зокрема, Любешівська селищна рада та 20 сільських рад.
Разом з тим, спірні правовідносини виникли між органом зв'язку Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" в особі Волинської філії ПАТ "Укртелеком" та Управлінням праці та соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації Волинської області.
Отже, до їх вирішення суд апеляційної інстанції застосовує "Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 117 від 29 січня 2003 року.
Згідно з п.п. 3, 10, 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 №117, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - уповноважені органи):
- організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для контролю відомостей, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги, і проведення виплати соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей;
- ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою « 1 пільга», в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків;
- вносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги;
- надають консультації пільговикам, постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей, підприємствам та організаціям, що надають послуги.
Підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою « 2-пільга».
Пільги, що передбачені ст.63 Закону України "Про телекомунікації", належать до загальнодоступних послуг та входять до групи мінімальних соціальних потреб.
Згідно ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Отже, надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян є обов'язком позивача, тоді як до компетенції відповідача належить забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення на території Любешівського району.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що в даному випадку розпорядником коштів бюджетного фінансування зазначених соціальних пільг населення Любешівського району Волинської області є саме Управління праці та соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації Волинської області. У відносинах щодо розрахунків з постачальниками телекомунікаційних послуг особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, головні розпорядники бюджетних коштів на фінансування соціальних програм виступають не як суб'єкти владних повноважень, а як боржники у зобов'язальних правовідносинах.
Відтак, твердження апелянта, що Управління праці та соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації Волинської області має відшкодовувати кошти за надані телекомунікаційні послуги тільки тій пільговій категорії громадян, які проживають у населених пунктах району, що територіально не увійшли до складу Любешівської об'єднаної територіальної громади, є безпідставними.
Згідно з ч.6 ст.48 Бюджетного кодексу України, бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень, отже колегією суддів встановлено, що в даному випадку Управління праці та соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації Волинської області повинно відповідати за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.
Законодавством не установлено залежності відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів із виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій із державного бюджету.
Поряд із цим, ні Законом України "Про телекомунікації", ні Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг не передбачено жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо у залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007).
Зокрема, у Рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України зазначив, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (п. 3.2).
Зі змісту частини другої статті 95 Конституції України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, випливає, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статті 46 Конституції України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення відповідних бюджетних видатків у законі про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспільних потреб, порушення прав людини і громадянина, встановлених Конституцією України, зокрема щодо забезпечення рівня життя для осіб, які отримують пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, не нижчого від прожиткового мінімуму, визначеного законом. (Рішення Конституційного Суду України№26-рп/2008 від 27.11.2008)
Разом із тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Відповідно до положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та в рішенні від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
У справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00), Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Законом України Про Державний бюджет на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
У пункті 26 рішення Європейського Суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
При цьому, неналежне фінансування та відсутність механізму проведення такого розрахунку не є підставою для звільнення відповідача від відшкодування вказаних вище витрат, понесених позивачем, та не може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення такого зобов'язання шляхом примусового стягнення.
За таких обставин, враховуючи, що телекомунікаційні послуги на пільгових умовах ПАТ "Укртелеком" надано не з власної ініціативи, а на виконання імперативних законодавчих вказівок, виходячи з того, що відповідач (як уповноважений державою орган) в силу закону має відшкодувати спірні витрати позивачу за рахунок бюджетних коштів, приймаючи до уваги ті обставини, що відповідач такого відшкодування не здійснив, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані послуги за період з січня 2019 року по жовтень 2019 року в розмірі 70724,37 грн.
При цьому, вимога апелянта, викладена в резолютивній частині апеляційної скарги, щодо заміни первісного відповідача Управління соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації на належного відповідача - Любешівську ОТГ, задоволенню не підлягає, оскільки у відповідності до ст.48 ГПК України правом звернутися до суду з клопотанням про заміну первісного відповідача належним відповідачем наділений лише позивач.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Волинської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації Волинської області залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Волинської області від 23 січня 2020 року у справі №903/942/19 алишити без змін.
3 Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.
4 Справу №903/942/19 повернути Господарському суду Волинської області.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Миханюк М.В.
Суддя Саврій В.А.