16 березня 2020 року м. Київ справа №320/4873/19
Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Фастівської міської ради Київської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулись ОСОБА_1 (далі - позивач-1), ОСОБА_2 (далі - позивач-2) з позовом до Фастівської міської ради Київської області (далі - відповідач), в якому просять суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає в ненаданні дозволу позивачам на переведення житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 у нежиле приміщення для подальшої реконструкції під магазин непродовольчих товарів;
- зобов'язати відповідача надати дозвіл позивачам на переведення житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 , у нежиле приміщення для подальшої реконструкції під магазин непродовольчих товарів.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 20 липня 2019 р. позивачі звернулися до відповідача про надання дозволу (згоди) на переведення зазначеного вище житлового приміщення у нежиле приміщення для подальшої реконструкції під магазин непродовольчих товарів. Проте, листом відповідача від 8 серпня 2019 р. № П-4770 позивачам відмовлено. Позивач вважає вказану відмову незаконною, протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
9 жовтня 2019 р. від відповідача надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому він позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити у повному обсязі. Стверджує, що використання житлових приміщень під офіси чи склади Житловий кодекс не регламентує. Зазначає, що позивачами не дотримано однієї з вимог, а саме не надано згоду власників суміжних приміщень. Звертає увагу суду, що ч. 2 ст. 383 ЦК України зазначає, що власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир, а в даному випадку виконавчий комітет Фастівської міської рада вважає, що дії позивачів можуть призвести до суттєвих порушень прав власників суміжних квартир.
17 жовтня 2019 р. до суду від представника відповідача надійшло клопотання про залучення третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідача, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
18 жовтня 2019 р. до суду від ОСОБА_4 надійшло клопотання про залучення її як третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача.
18 жовтня 2019 р. в судовому засідання протокольною ухвалою суду клопотання представника відповідача та клопотання ОСОБА_4 задоволено та залучено ОСОБА_3 (далі - третя особа-1), ОСОБА_4 (далі - третя особа-2), ОСОБА_5 (далі - третя особа-3) у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
23 жовтня 2019 р. до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив. Зазначає, що відповідач ототожнив згоду співвласників, приміщення яких переобладнується, зі згодою власників суміжних приміщень. Звертає увагу, що в жодному нормативно-правовому акті прямо не передбачено обов'язку надавати погодження власниками суміжних приміщень проведення перебудови та переобладнання житлових приміщень в нежитлові.
25 листопада 2019 р. до суду надійшли пояснення від третіх осіб. Зазначають, що переведення приміщень та спорудження будь-яких прибудов до приміщень (квартир), що розміщуються у житлових будинках дозволяється за наявності письмової згоди на це власників прилеглих квартир житлового будинку (прилеглими вважаються приміщеннями, які переводяться або до яких здійснюється прибудова). Стверджують, що позивачами не дотримано однієї з вимог - не надано згоди власників суміжних приміщень. Вважають, що позовні вимоги не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, а тому не підлягають задоволенню.
13 січня 2019 р. учасники справи в судовому засіданні заявили клопотання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
У зв'язку з поданими клопотаннями учасників справи про розгляд справи в порядку письмового провадження протокольною ухвалою суду від 13 січня 2020 р. на підставі ч. 3 ст. 194 КАС України вирішено здійснювати судовий розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і доказами.
Розглянувши подані документи, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивачі з 22 червня 2018 р. є власниками житлового приміщення: квартири АДРЕСА_2 . Це житлове приміщення належить позивачам в рівних частинах на підставі договору купівлі-продажу № 828 від 22 червня 2018 р., який засвідчений приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Київської області Вінічук Н.В. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 319543632112).
20 липня 2019 р. позивачами подано відповідачу заяву про надання дозволу (згоди) на переведення житлового приміщення: квартири АДРЕСА_1 , яка належить їм в рівних частинах на підставі договору купівлі-продажу у нежиле приміщення для подальшої реконструкції під магазин непродовольчих товарів.
До вказаної заяви позивачами подано наступні документи:
- документ, який підтверджує право власності заявників на житлове приміщення - Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 17369673;
- засвідчена у встановленому порядку копія технічного паспорта на це приміщення, видного у встановленому законом порядку від 30 серпня 2013 р.;
- довідка про відсутність проживаючих та зареєстрованих осіб за адресою приміщення, що переводиться до нежитлового фонду;
- документи про забезпечення заявників та їх сімей житлом, яке відповідає санітарним нормам для постійного проживання;
- копія паспортів (1, 2, 11 сторінки);
- копія реєстраційних номерів облікової картки платника податків;
- паспорт опорядження фасадів зі схемою благоустрою прилеглої території;
- викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000.
Судом встановлено, що заяву та додатки до неї позивачами було подано відповідачу через Центр надання адміністративних послуг.
20 липня 2019 р. заява разом з пакетом документів, адміністратором Центру надання адміністративних послуг передана до Відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Фастівської сільської ради, що підтверджується копією описом передачі документів за № П-4770.
6 серпня 2019 р. на засідання комісії по розгляду питань будівництва, реконструкції та перепланування було розглянуто заяву позивача з доданими до неї документами. Згідно з витягом з протоколу засідання цієї комісії позивачам відмовлено в наданні дозволу на переведення квартири в нежитловий фонд з подальшою реконструкцією під магазин непродовольчих товарів по АДРЕСА_4
Листом відповідача від 8 серпня 2019 р. № П-4770 позивачів повідомлено, що ст.5 Закону України «Про основи містобудування» передбачено, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів об'єктів нерухомості, що оточують місце будівництва. Відповідно до ст. 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Відповідно до Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 р. № 572, власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження, але з урахуванням інтересів інших громадян, які проживають у цьому будинку. Таким чином, для проведення перебудови та переобладнання житлових приміщень в нежитлові власники таких приміщень зобов'язані в обов'язковому порядку отримати згоду власників суміжних приміщень. У зв'язку з цим для повторного розгляду цього питання позивачам необхідно подати повний пакет документів з нотаріально засвідченими згодами власників суміжних квартир житлового будинку, з якими межує квартира позивачів.
Позивачі не погоджуються діями відповідача, у зв'язку з чим звернулися до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. При цьому використання власності не може завдати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Статтею 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено зміст права власності, зокрема це право власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.
За правилами частини першої статті 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 5 статті 319 ЦК України передбачено, що власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Статтею 379 ЦК України визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Відповідно до вимог ст. 6 Житлового кодексу (далі - ЖК) жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.
Згідно з статтею 8 ЖК переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у частині другій статті 7 цього Кодексу.
Отже, за змістом частини 2 статті 7, частини 1 статті 8 ЖК у виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням виконавчого комітету обласної і міської ради народних депутатів.
Відповідно до вимог статті 151 ЖК громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію.
Статтею 152 ЖК передбачено, що переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.
Ураховуючи викладене, суд зазначає, що особа має право на свій розсуд здійснювати в належній їй квартирі ремонт, змінювати її вигляд та призначення, але за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному жилому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
При цьому суд звертає увагу, що предметом спору у цій справі не є ремонт чи зміна вигляду квартири, а суть позову зводиться до зміни призначення квартири - переведення її із житлового у нежитловий фонд.
Статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку. Зокрема, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить управління об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.
Відповідно до вимог ст. 53 Закону України «Про місцеве самоврядування» основною формою роботи виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є його засідання. Засідання виконавчого комітету скликаються відповідно сільським, селищним, міським головою (головою районної у місті ради), а в разі його відсутності чи неможливості здійснення ним цієї функції - заступником сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради (районної у місті ради - заступником голови ради) в міру необхідності, але не рідше одного разу на місяць, і є правомочними, якщо в них бере участь більше половини від загального складу виконавчого комітету.
Частиною 6 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.
Із аналізу наведених правових норм встановлено, що виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють безпосереднє управління лише житловим фондом, який віднесений до комунальної власності. В усіх інших випадках вони надають відповідні дозволи, здійснюючи при цьому контроль за дотриманням прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку.
Таким чином, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад вправі вирішувати питання переведення житлових приміщень (квартир), що належать на праві власності юридичним або фізичним особам, у нежитлові за умови, що проведені зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Суд зазначає, що відповідачем не прийнято ніякого нормативно-правового акту, який встановлює процедуру переведення житлових приміщень під розміщення об'єктів невиробничої сфери у нежитлові на території Фастівської міської ради.
Разом з тим, судом встановлено, що позивачами подано заяву про надання дозволу (згоди) на переведення вищезазначеного житлового приміщення у нежиле приміщення для подальшої реконструкції під магазин непродовольчих товарі через Центр надання адміністративних послуг Фастівської міської ради, що підтверджується відтиском печатки.
Правові засади реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері надання адміністративних послуг визначається Законом України «Про адміністративні послуги від 6 вересня 2012 року № 5203-VI (далі - Закон № 5203-VI).
За приписами ч. 1 ст. 1 Закону № 5203-VI адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб'єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов'язків такої особи відповідно до закону.
Суб'єктом надання адміністративної послуги є (…) орган місцевого самоврядування, (…) який уповноважений відповідно до закону надавати адміністративні послуги (ч. 2 ст. 1 цього Закону). Основними ознаками адміністративних послуг є: адміністративна послуга надається за заявою особи; надання адміністративних послуг пов'язано із забезпеченням умов для реалізації суб'єктивних прав конкретної особи; адміністративні послуги надаються адміністративними органами (державними органами та органами місцевого самоврядування) і обов'язково через реалізацію владних повноважень (отримати конкретну адміністративну послугу можна лише у відповідному, як правило, тільки одному адміністративному органі); результатом адміністративної послуги у процедурному значенні є адміністративний акт (рішення або дія адміністративного органу, яким задовольняється заява особи). Такий адміністративний акт має конкретного адресата - споживача адміністративної послуги, тобто особу, яка звернулася за даною послугою.
Суд зазначає, що перелічені вище положення законодавства України та правозастосовний механізм, дає підстави суду вважати, що позивачі фактично звернулися до виконавчого комітету Фастівської міської ради із заявою про надання адміністративної послуги надання дозволу на переведення квартири із житлового фонду у нежитловий.
На реалізацію цих повноважень Виконавчим комітетом Фастівської міської ради затверджено інформаційну картку адміністративної послуги щодо підготовки проектів рішень виконавчого комітету Фастівської міської ради про переведення з житлового фонду в нежитловий.
Пунктом 9 інформаційної картки адміністративної послуги щодо підготовки проектів рішень виконавчого комітету Фастівської міської ради про переведення з житлового фонду в нежитловий визначено порядок та спосіб подання документів, необхідних для отримання адміністративної послуги:
1. Заява на ім'я міського голови;
2. Копія документів, які підтверджують право власності на приміщення, або документи про право користування та завірена згода власника, якщо власником є юридична особа - копії установчих документів;
3. Копія технічного паспорта на квартиру, приміщення;
4. Оригінал довідки за формою Ф-3 з житлово-експлуатаційної організації про те, що у приміщенні ніхто не зареєстрований і не проживає;
5. Письмова згода на виконання переведення - балансоутримувача (власника) житлового будинку;
6. Письмова згода власників прилеглих приміщень (квартир) на переведення з житлового фонду в нежитловий;
7. Копія паспорта (1, 2, 11 стор.)
8. Копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера платника податків.
Пунктом 12 цієї інформаційної картки визначено перелік підстав для відмови у наданні адміністративної послуги:
1. Неподання документів, необхідних для прийняття рішення.
2. Виявлення недостовірних відомостей у документах.
3. Порушення санітарно-гігієнічних, протипожежних, архітектурно-будівельних вимог, державних стандартів, норм і правил встановлених чинним законодавством;
4. Не допускається переведення житлових приміщень багатоквартирного житлового будинку у нежитлові з метою розміщення:
- виробництва промислового характеру;
- підприємств громадського харчування з кількістю посадкових місць більше 50 і домових кухонь, продуктивністю понад 500 обідів у день;
- розважальних закладів (казино, комп'ютерних залів, залів гральних автоматів тощо);
- пунктів приймання склотари;
- магазинів сумарною торговою площею більше 1000 кв.м;
- спеціалізованих закладів і підприємств, експлуатація яких може призвести до забруднення території та повітря житлової забудови, перевищення допустимих рівнів шуму, вібрації, іонізуючого і неіонізуючого випромінювання (висновок про відсутність можливих забруднень або шкідливих впливів запланованого специфічного закладу на навколишнє середовище надає ліцензована проектна організація);
- підприємств побутового обслуговування, на виробництві яких застосовуються легкозаймисті і вибухонебезпечні речовини (за винятком перукарень, майстерень з ремонту годинників площею до 300 кв.м.);
- майстерень з ремонту побутових машинних приладів або ремонту взуття площею понад 100 кв.м.);
- лазень, пралень і хімчисток (окрім приймальних пунктів хімчисток і пралень самообслуговування продуктивністю до 75 кг білизни у зміну);
- автоматичних телефонних станцій, призначених для телефонізації житлових будинків загальною площею більше 100 кв.м.;
- громадських туалетів;
- похоронних бюро, окрім офісів похоронних бюро.
Відповідно до вимог п. 13 цієї інформаційної картки за результатом надання адміністративної послуги приймається рішення виконавчого комітету про надання або відмову у наданні дозволу на переведення житлових (нежитлових) приміщень в нежитлові (житлові) та їх реконструкція.
Дослідивши наявні матеріали справи, судом встановлено, що відповідачем повідомлено позивача про відмову листом від 8 серпня 2019 р. № П-4770. Суд зазначає, що вказаний лист в розумінні приписів частини 6 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» не є рішення відповідача, яким належним чином розглянуто заяву позивачів про надання дозволу (згоди) на переведення вищезазначеного житлового приміщення у нежиле приміщення для подальшої реконструкції під магазин непродовольчих товарі.
Суд також звертає увагу, що рішення про відмову прийнято не на засіданні виконавчого комітету, а на засіданні комісії по розгляду питань будівництва, реконструкції та перепланування від 6 серпня 2019 р., яке оформлено протоколом.
Суд звертає увагу, що відповідачем самостійно визначено хід адміністративної процедури з надання адміністративних послуг та вказано, яким чином оформляється результат розгляду заяви про надання дозволу (згоди) на переведення житлового приміщення у нежиле приміщення. Так, з цього приводу повинно бути прийнято рішення виконавчого комітету (п.13 інформаційної картки). Проте, цієї вимоги не виконано відповідачем, чим здійснено порушення прав позивачів на належний розгляд заяви.
Така бездіяльність суб'єкта владних повноважень порушує принцип легітимних очікувань, оскільки право особи є законодавчо закріпленим і остання має законні/легітимні сподівання на розгляд її питання та вирішення його по суті.
Суд звертає увагу, що легітимні очікування особи у відносинах з публічною адміністрацією неодноразово були предметом розгляду в Європейському суді з прав людини (далі ЄСПЛ, Суд) рішення у справах «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 р., «Україна-Тюмень проти України» від 22 листопада 2007 р., «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 р. В цьому сенсі легітимні очікування безпосередньо випливають із конституційної норми ч. 2 ст. 19 Конституції України про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порушення принципу легітимних очікувань у спосіб вчинення бездіяльності суб'єктом владних повноважень за наявності норм матеріального права, які встановлюють відповідні повноваження органу влади та спосіб їх реалізації є, на думку суду, також порушенням принципу «правової визначеності» та принципу «належного врядування».
Так, зокрема у рішенні ЄСПЛ «Рисовський проти України» від 2 жовтня 2011 р. (заява № 29979/04) в пунктах 70,71 цього рішення ЕСПЛ керується «принципом належного урядування» як багатоаспектним принцип, котрий, серед іншого, зводиться до того, що держава зобов'язана організувати роботу державного апарату таким чином, щоб забезпечувалась юридична визначеність у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Понад це «на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок .». Водночас згідно з концепцією «принципу належного урядування», «Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються».
Ураховуючи викладене, суд вбачає, що бездіяльність відповідача в частині розгляду заяви не уповноваженим органом (комісією замість виконавчого комітету), тобто фактично не розгляду заяви самим відповідачем, а також не прийняття за результатом розгляду заяви позивачів передбаченого законом рішення (лист замість рішення виконавчого комітету) є порушенням наведених вище положень законодавства України, та суперечить вимогам, що ставляться до дій суб'єкта владних повноважень у подібних правовідносинах ЄСПЛ.
Тому суд визнає, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає в ненаданні дозволу позивачам на переведення вказаного ними у заяві житлового приміщення у нежиле приміщення для подальшої реконструкції під магазин непродовольчих товарів є обґрунтованою і з наведених вище підстав підлягає задоволенню.
Суд також зазначає про таке. Позивачами не заявлено вимоги про скасування рішення про відмову в наданні спірного дозволу, оформленого листом. Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.
Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
З урахуванням обставин даної адміністративної справи суд визнає, що прийняте відповідачем рішення про відмову позивачем, викладене в листі від 8 серпня 2019 р. № П-4770, є протиправним з наведених вище мотивів і підстав і тому підлягає скасуванню .
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл позивачам на переведення житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 , у нежиле приміщення для подальшої реконструкції під магазин непродовольчих товарів, суд зазначає наступне.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
В той же час, адміністративний суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити конкретні дії лише за умови, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує.
У постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 809/1231/16 викладено висновок, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. У разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Наведений висновок, в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Ураховуючи, що відповідачем належним чином не розглянуто заяву позивачів про надання дозволу (згоди) на переведення вищезазначеного житлового приміщення у нежиле приміщення для подальшої реконструкції під магазин непродовольчих товарів, то суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивачів від 20 липня 2019 р. на переведення житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 , у нежиле приміщення для подальшої реконструкції під магазин непродовольчих товарів з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Отже, суд зазначає, що саме таке зобов'язання відповідача вчинити певні дії є належним способом захисту порушених прав позивача.
При цьому у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл позивачам на переведення житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 , у нежиле приміщення для подальшої реконструкції під магазин непродовольчих товарів з наведених вище мотивів та підстав слід відмовити.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У даному випадку відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та належним чином фактично не розглянуто заяву позивачів про надання дозволу (згоди) на переведення вищезазначеного житлового приміщення у нежиле приміщення для подальшої реконструкції під магазин непродовольчих товарів відповідно до норм чинного законодавства.
Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем порушено права позивачів на належний розгляд їхньої заяви про надання дозволу (згоди) на переведення вищезазначеного житлового приміщення у нежиле приміщення для подальшої реконструкції під магазин непродовольчих товарів та порушено вимоги, передбачені частиною другою статті 2 КАС України.
Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.
Наведене свідчить, що дії та бездіяльність відповідача були протиправними. Право позивача на належний розгляд заяви про надання дозволу (згоди) на переведення вищезазначеного житлового приміщення у нежиле приміщення для подальшої реконструкції під магазин непродовольчих товарі порушено. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні до суду позивачами було сплачено судовий збір у сумі 1536 грн. 80 коп., що підтверджується квитанціями від 28 серпня 2019 р. № 0.0.1449345831.1 на суму 768 грн. 40 коп. ( ОСОБА_1 ) та від 28 серпня 2019 р. № 0.0.1449361159.1 на суму 768 грн. 40 коп. ( ОСОБА_2 ). Суд, керуючись ч. 3 ст. 139 КАС України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо часткового задоволення позовних вимог присуджує позивачам по 700 грн. 00 коп. (кожному) понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.ст. 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Фастівської міської ради Київської області, яка полягає в ненаданні дозволу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на переведення житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 у нежиле приміщення для подальшої реконструкції під магазин непродовольчих товарів.
Визнати протиправним і скасувати прийняте комісією Фастівської міської ради Київської області рішення про відмову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на переведення житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 , у нежиле приміщення, викладене в листі від 8 серпня 2019 р. № П-4770.
Зобов'язати Фастівську міську раду Київської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 20 липня 2019 р. про надання дозволу на переведення житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 , у нежиле приміщення для подальшої реконструкції під магазин непродовольчих товарів, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Фастівської міської ради Київської області (код ЄДРПОУ - 34446857) судовий збір у розмірі 700 (сімсот) грн. 00 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Фастівської міської ради Київської області (код ЄДРПОУ - 34446857) судовий збір у розмірі 700 (сімсот) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повне найменування сторін:
Позивач-1- ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_1 .
Позивач-2 - ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_2 .
Відповідач - Фастівська міська рада Київської області, адреса: вул. Соборна, 1, м. Фастів, Київська область, 08500, код ЄДРПОУ - 34446857.
Третя особа-1 - ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_3 .
Третя особа-2 - ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_4 .
Третя особа-3 - ОСОБА_5 , адреса: АДРЕСА_10 , реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_5 .
Суддя Журавель В.О.
Дата складення рішення суду - 16 березня 2020 р.