ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 березня 2020 року м. Київ № 826/4790/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
установив:
ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства (ПАТ) «Дельта Банк» (Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк») Кадирова Владислава Володимировича (Кадиров В.В.), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд), про:
- визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В., оформленого наказом від 16.09.2015 №813 в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 17.01.2015 №002-07563-170115, укладеного між ОСОБА_1 і ПАТ «Дельта Банк», та застосування наслідків недійсності правочину;
- зобов'язання Уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. подати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_1 , як вкладника, якій необхідно здійснити виплату відшкодування за рахунок Фонду.
В обґрунтування заявлених вимог зазначила про неправомірне невключення її до реєстру вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування за рахунок Фонду.
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2016 у справі відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду.
На підставі рішення зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017 та згідно з розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017, справу передано на автоматичний розподіл справ між суддями.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2017, для її подальшого розгляду і вирішення визначено суддю Чудак О.М.
15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), шляхом його викладення в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Тобто, розгляд даної справи після 15.12.2017 здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України.
Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2018 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.
В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, додаткових письмових поясненнях та наданих у справу доказах. Тобто уточнив склад учасників у справі, заявлені вимоги, їх підстави та відповідні докази.
Уповноваженою особою на заявлені ОСОБА_1 вимоги подано заперечення у яких вказано, що Комісією з перевірки правочинів здійснено перевірку договорів на предмет виявлення нікчемних договорів. Укладання договорів між Банком та фізичними особами після 16.01.2015, за якими здійснювалось зарахування коштів на вкладні рахунки від фізичних осіб, які є кредиторами Банку, та які не могли розраховувати на відшкодування коштів за рахунок Фонду з огляду на перевищення залишків на рахунках граничної суми відшкодування, мало наслідком надання Банком кредиторам - фізичним особам переваги перед іншими кредиторами. При цьому, така перевага полягала у можливості отримати відшкодування коштів за рахунок Фонду через третіх осіб.
Представник Фонду проти задоволення позову також заперечувала зазначивши по суті, що гарантії Фонду поширюються на кошти, які мають статус вкладу та розміщені за чинним договором між банком та фізичною особою.
Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотанням представника позивача на підставі частини третьої статті 194 КАС України та частини дев'ятої статті 205 цього ж Кодексу ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.
Зокрема, вирішуючи питання належності до юрисдикції адміністративних судів вимоги про визнання протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В., оформленого наказом від 16.09.2015 №813 в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 17.01.2015 №002-07563-170115, укладеного між ОСОБА_1 і ПАТ «Дельта Банк», та застосування наслідків недійсності правочину, суд виходить із такого.
Відповідно до частин першої, шостої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ, Суд).
В той же час, згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику ЄСПЛ як джерело права.
Змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні ЄСПЛ від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04 та №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява №7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Так, відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до частин першої, третьої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), натомість, визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду позовні вимоги про визнання протиправним і скасування наказу (рішення) уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину (договору банківського вкладу або транзакції) не підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства, зважаючи на таке.
Згідно із частинами першою, другою, десятою статті 38 Закону України від 23.02.2012 №4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (Закон №4452-VI) Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону №4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу чи рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України та частина третя статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього Закону перевірка правочинів банку із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін відповідно до вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у справах №809/316/16, №809/74/16, №910/12294/16, №910/24198/16 та №819/353/16.
Ключовим мотивом Великої Палати Верховного Суду було те, що рішення про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, яке прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб, тому ним не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. Звідси права позивачів в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
Крім того, правова природа такого наказу (рішення) унеможливлює здійснення судового розгляду вимог щодо визнання його протиправним і скасування, а тому позовні вимоги про визнання протиправним і скасування наказу (рішення) уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочинів не можуть бути розглянуті в судовому порядку.
Отже, вирішуючи питання про віднесення до нікчемних правочинів певних договорів або транзакцій Уповноважена особа діє як орган управління банку, а не як суб'єкт владних повноважень, а тому позовні вимоги про оскарження таких дій Уповноваженої особи не підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Приймаючи до уваги викладені обставини, суд доходить висновку про неможливість розгляду в порядку адміністративного судочинства позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи про нікчемність договору банківського вкладу, оформленого наказом від 16.09.2015 №813.
Відповідно до пункту 1 частин першої, другої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з частиною другою статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
При зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 1102,40 грн згідно квитанцій від 22.03.2016 №8450 і №8438, наявних в матеріалах справи та заявлено дві вимоги немайнового характеру.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI.
Пунктом п'ятим частини першої статті 7 вказаного Закону передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Отже, питання про повернення сплаченої позивачем суми судового збору у розмірі 551,20 грн з Державного бюджету України за одну вимогу може бути вирішено ухвалою суду окремо за клопотанням ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, керуючись статтями 238, 248, 256 КАС України, суд
ухвалив:
Провадження у справі №826/4790/16 в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, оформленого наказом від 16.09.2015 №813 в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 17.01.2015 №002-07563-170115, укладеного між ОСОБА_1 і Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк», та застосування наслідків недійсності правочину, - закрити.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя О.М. Чудак