судді Великої Палати Верховного Суду Кібенко О. Р.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 908/2606/18 (провадження № 12-130гс19)
1. 21 січня 2020 року Велика Палата Верховного Суду розглянула справу за позовом Фермерського господарства «Сонечко» (далі - позивач, ФГ «Сонечко») до ОСОБА_1 (далі - відповідачка), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Мелітопольського міського нотаріального округу Бєднова Олександра Анатолійовича, про визнання недійсним договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису).
2. Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з пунктом 1.5 статуту ФГ «Сонечко» відповідачка для організації господарства передала позивачу у постійне користування земельні ділянки площею 3,8 га та 7 га, які розташовані на території Семенівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області та належать відповідачці на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки ЗП № 10-С-25706 та ЗП № 104160 відповідно.
3. 27 листопада 2015 року на адресу позивача надійшла нотаріально посвідчена заява відповідачки, в якій вона просила виключити її з ФГ «Сонечко» з наступним поверненням їй усього рухомого та нерухомого майна, зокрема земельних ділянок.
4. Листом від 14 грудня 2015 року позивач повідомив відповідачку, що вирішення питання виключення члена фермерського господарства належить до виключної компетенції загальних зборів. Рішення про виключення відповідачки зі складу членів ФГ «Сонечко» загальні збори не приймали
5. 28 жовтня 2016 року відповідачка уклала з громадянином ОСОБА_2 договір про право користування земельною ділянкою загальною площею 7 га.
6. У листопаді 2018 року позивач звернувся до суду з позовною заявою позовною заявою, в якій просив визнати недійсним договір про право користування земельною ділянкою загальною площею 7 га, яка розташована на території Семенівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області з кадастровим номером 2310700000:01:038:0002, укладений 28 жовтня 2016 року відповідачкою з ОСОБА_2 і посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Бєдновим О. А. (далі - оскаржений договір). Позивач посилався на положення п. 3 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) і стверджував, що укладений відповідачкою договір суперечить Закону «Про фермерське господарство», оскільки відповідачка є членом ФГ «Сонечко», земельна ділянка входить до цілісного майнового комплексу ФГ «Сонечко» і рішення щодо її відчуження господарством не приймалося.
7. Господарський суд Запоріжської області ухвалою від 10 грудня 2018 року, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського. суду від 25 березня 2019 року, відмовив у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч.1 ст. 175 ГПК. Суди виходили з того, що спір виник не з господарських відносин та не є корпоративним; натомість він виник із цивільних відносин та з огляду на суб'єктний склад учасників підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. Спірна земельна ділянка передавалася відповідачем у користування фермерсокого господарства, але вона не увійшла до складеного капіталу останнього, оскільки відповідно до пунктів 4.1, 4.4 статуту складений капітал сформовано у грошовій формі одноособово засновником. Тому між сторонами існує спір щодо майна відповідача як фізичної особи, яка реалізуючи своє майнове (а не корпоративне) право щодо розпорядження землею, уклала договір з третьою особою.
8. Велика Палата Верховного Суду постановою від 21 січня 2020 року змінила ухвалу Господарського суду Запорізької області від 10 грудня 2018 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25 березня 2019 року в мотивувальних частинах із викладенням їх у редакції цієї постанови; в інших частинах зазначені судові рішення залишила без змін.
9. З постановою та викладеними в ній мотивами не погоджуюсь з огляду на таке.
10. ГПК України визначає, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 цього Кодексу).
11. У постанові від 30 травня 2018 року у справі № 916/978/17 (провадження № 12-100гс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з огляду на положення статті 84 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини п'ятої статті 63, частин першої та третьої статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України), Закону України «Про господарські товариства», Закону України «Про акціонерні товариства», статей 1, 19 і частин першої, шостої статті 20 Закону України «Про фермерське господарство», статей 6, 8, 19 та 21 Закону України «Про кооперацію» корпоративні відносини виникають, зокрема, у фермерських господарствах.
12. Ухвалюючи постанову у справі № 908/2606/18, яка вмотивована відповідними положеннями частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, пунктів 1 і 3 частини першої статті 20 ГПК України, частини першої та другої статті 83, статті 84, частини першої статті 113, статей 140, 148 ЦК України, статей 79, 80, 114, 167 ГК України, статей 1, 2, 12, 20 Закону України «Про фермерське господарство», а також положеннями статей 1, 10, 54 Закону України «Про господарські товариства», Велика Палата Верховного Суду виходила з такого:
- судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач для організації господарства передав позивачу у постійне користування належні йому на праві власності земельні ділянки площею 3,8 га та 7 га (пункт 1.5 статуту). Фермерське господарство «Сонечко» (далі - ФГ «Сонечко») як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов'язання (пункт 4.1 статуту). Для забезпечення діяльності ФГ «Сонечко» створюється складений капітал за рахунок грошового внеску засновника у розмірі 100 (ста) грн. Засновник позивача зобов'язується внести його внесок до складеного капіталу протягом одного року з моменту державної реєстрації статуту. Члени ФГ «Сонечко» внески до складеного капіталу не вносять (пункт 4.4 статуту);
- предметом позову є визнання недійсним оскарженого договору, укладеного відповідачем та третьою особою, про право користування земельною ділянкою площею 7 га, що згідно з доводами позовної заяви перебувала у користуванні позивача, але належить на праві власності відповідачу, який був членом ФГ «Сонечко»;
- питання виходу члена зі складу фермерського господарства неврегульоване ані статутом ФГ «Сонечко», ані Законом України «Про фермерське господарство», ані іншими нормативними актами. Тому відповідно до частини першої статті 8 ЦК України щодо вказаних правовідносин слід застосувати правові норми цивільного законодавства, які регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону);
- наявність статутного (складеного) капіталу у фермерського господарства, яке може діяти, зокрема, на основі приватної власності кількох громадян, не є достатньою підставою для ототожнення його з товариством з обмеженою відповідальністю. Але оскільки фермерське господарство створюється за рахунок об'єднання майна громадян та їх підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, є підстави для застосування до правовідносин стосовно членства у фермерському господарстві приписів чинного законодавства, що регулюють участь у товаристві з обмеженою відповідальністю зокрема приписів стосовно виходу зі складу його членів (пункту «в» частини першої статті 10 Закону № 1576-XII; частини першої статті 148 ЦК України у чинній на час звернення відповідачки із заявою від 27 листопада 2015 року редакції, що передбачала повідомний характер виходу з членів товариства з обмеженою відповідальністю; частини другої статті 54 Закону № 1576-XII стосовно повернення у натуральній формі майна, наданого товариству з обмеженою відповідальністю у користування);
- у фермерського господарства право володіння та користування земельною ділянкою, що належить його члену на праві приватної власності, виникає в силу прямої вказівки закону; фермерське господарство має право володіння та користування такими земельними ділянками під час членства особи у цьому господарстві;
- спір у цій справі не можна вважати таким, що виник з корпоративних відносин, оскільки він не пов'язаний із діяльністю фермерського господарства та членством у ньому, а стосується дій позивачки з розпорядження належною їй на праві власності земельною ділянкою, зокрема з укладення оскарженого договору;
- за відсутності у сторін в цій справі корпоративних відносин з приводу права користування майном відповідачки суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що вона не є суб'єктом господарювання, а спір не є таким, що виник з відносин, в яких фізична особа, яка не є підприємцем, може бути стороною господарського процесу. Отже, висновки судів першої й апеляційної інстанцій щодо відсутності юрисдикції господарського суду є правильними.
13. Наведені Великою Палатою Верховного Суду мотиви є суперечливими і свідчать про існування між сторонами спору, який виник саме з корпоративних відносин, вирішення якого пов'язане з питаннями:
- чи вийшов член фермерського господарства з його складу,
- з якого моменту він може вважається таким, що вийшов,
- який порядок і строки повернення такому члену земельної ділянки, яка виділялася фізичній особі для ведення фермерського господарства, належить фізичній особі на праві власності, але була передана в постійне користування фермерському господарству.
14. І хоч справа була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України, а саме у зв'язку з порушенням правил предметної чи суб'єктної юрисдикції, а учасник справи оскаржував ухвалу та постанову судів попередніх інстанцій, якими відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 цього Кодексу, Велика Палата Верховного Суду в мотивувальній частині постанови дійшла висновку, що встановлені судами обставини спростовують доводи касаційної скарги про те, що відповідач є членом ФГ «Сонечко», а земельна ділянка входить до складу цілісного майнового комплексу цього фермерського господарства.
15. Слід звернути увагу, що зазначений висновок фактично є вирішенням спору по суті на стадії, коли провадження у справі судом першої інстанції навіть не відкрито, що не відповідає повноваженням суду касаційної інстанції та виходить за межі розгляду справи (стаття 300 ГПК України).
16. Більш того, «завуальований» висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що учасник фермерського господарства може в будь-який момент вийти із фермерського господарства і забрати належну йому на праві власності земельну ділянку, яка входила до складу земель фермерського господарства і якою фермерське господарство володіло на праві постійного користування, є вкрай небезпечним для такої форми господарювання як фермерське господарство, адже висловлений підхід може призвести до руйнування майнової основи господарювання фермерських господарств, порушення прав інших членів, працівників та кредиторів.
17. Відповідно до частини першої статті 12 Закону «Про фермерське господарство» землі фермерського господарства можуть складатися із земельних ділянок, що належать на праві власності самому фермерському господарству, що належать на праві приватної власності громадянам - членам фермерського господарства,земельних ділянок, що використовуються на умовах оренди. Частина друга цієї статті визначає, що права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство. Відповідно до статі 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
18. Земля є основним активом будь-якого фермерського господарства. Використання земель з метою вирощування сільськогосподарської продукції - це тривалий процес, який передбачає певну послідовність операцій із обробки землі, посіву, вирощування урожаю та його збирання. Фермерські господарства часто залучають кредитні ресурси для здійснення своєї господарської діяльності, розрахунки за такими кредитами та іншими зобов'язаннями відбуваються після збору та реалізації врожаю.
19. Право користування земельною ділянкою не може автоматично припинятися для фермерського господарства з дати виходу його члена - власника цієї земельної ділянки. Не можна ототожнювати дату виходу члена зі складу фермерського господарства і дату проведення розрахунків і повернення майна в натурі колишньому члену. На такій земельній ділянці може знаходитися вирощений фермерським господарством урожай, під заставу цього урожаю фермерське господарство могло отримати кредити. Тому фермерське господарство повинно мати достатній період часу для завершення виробничого циклу, реалізації продукції, розрахунків по зобов'язанням.
20. Велика Палата Верховного Суду застосувала до спірних відносин за аналогією положення, що регулюють вихід учасника із товариств з обмеженою відповідальністю. Але й Закон України «Про господарські товариства», який діяв на момент виникнення спірних відносин, і нині діючий Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачають, що з учасником, який вийшов, розрахунки проводяться не одразу, а протягом передбаченого законом або статутом періоду (зазвичай - протягом року з моменту виходу). Це стосується й повернення майна, яке було передане товариству в користування. Застосування іншого підходу до фермерських господарств може призвести до підриву їх майнової бази, масових банкрутств таких суб'єктів господарювання.
21. Підсумовуючи, вважаю, що спір, який розглядається, є спором між фермерським господарством та фізичною особою - його членом (або колишнім членом) щодо права користування земельною ділянкою, яка була передана фермерському господарству його членом у постійне користування, але підлягає поверненню відповідачці у зв'язку з її виходом зі складу членів фермерського господарства.
22. Отже, на мою думку, у Великої Палати Верховного Суду були підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень з направленням справи до суду першої інстанції зі стадії прийняття позовної заяви до розгляду.
Суддя Великої Палати
Верховного Суду О. Р. Кібенко