Справа № 461/2056/20
Провадження № 2/461/756/20
Іменем України
06.03.2020 року м.Львів
Галицький районний суд м.Львова у складі:
головуючого судді Зубачик Н.Б.,
секретаря судових засідань Пелех О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання права власності на нежитлові приміщення, -
Позивач звернулася до суду із позовом вказаним вище. Разом з позовною заявою від ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову, в якій просить суд заборонити будь-яким органам та суб'єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, державним та приватним нотаріусам, які утворені та діють у відповідності до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень", вчинення будь-яких реєстраційних дій, а саме: дій, пов'язаних з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та державну реєстрацію обтяжень речових прав на належні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , Адреса: АДРЕСА_1 ) на праві приватної власності нежитлові приміщення підвального та першого поверху (5-1, 5-2, 5-3, 5-4, 5-5, 5-6, 5-7) загальною площею 264, 9 кв. м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 544278546101.
Заяву мотивує тим, що володіє на праві приватної власності нежитловими приміщеннями першого та підвального поверху (5-1, 5-2, 5-3, 5-4, 5-5, 5-6, 5-7) площею 264,9 кв.м., у будинку АДРЕСА_2 . Право власності позивача на зазначені приміщення виникло на підставі Іпотечного договору від 14.09.2017р., посвідченого Рачинською І.Я., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, та зареєстрованого в реєстрі за № 10512. Однак, Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради просить позивачку повернути нежитлові приміщення першого поверху та підвалу загальною площею 136,2 кв.м. в будинку АДРЕСА_2 , з огляду на те, що рішенням Господарського суду Львівської області від 17.10.2018р. № 914/918/18, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 р. та постановою Верховного Суду від 24.04.2019 р. розірвано Договір №2984 від 13.03.2015 р. щодо купівлі-продажу об'єкту малої приватизації на аукціоні, укладеного Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .
Однак, ОСОБА_1 стверджує, що вона не є покупцем нежитлових приміщень першого поверху та підвалу загальною площею 136,2 кв.м. в будинку АДРЕСА_2 , відповідно положення ст. 26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», в тому числі і щодо повернення вартості приватизованих приміщень на позивача не поширюються, а є власником нежитлових приміщень площею 264,9 кв.м. в будинку АДРЕСА_2 на підставі Іпотечного договору від 14.09.2017р., посвідченого Рачинською І.Я., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, та зареєстрованого в реєстрі за № 10512.
На момент укладення Іпотечного договору від 14.09.2017р., посвідченого Рачинською І.Я., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, та зареєстрованого в реєстрі за № 10512, ОСОБА_2 належали нежитлові приміщення площею 264,9 кв.м., в будинку АДРЕСА_2 , право приватної власності на які підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.12.2016 р., індексний номер витягу 75311397. Відтак, передані в іпотеку нежитлової приміщення вказані вище, належали ОСОБА_2 на підставі рішення Франківського районного суду м.Львова від 28.10.2016 року, а тому позивач на законних підставах володіє спірними нежитловими приміщеннями. Однак, право власності позивача не визнається та відповідно Управління комунальної власності ЛМР вимагає повернення частини приміщень у комунальну власність ЛМР.
На думку позивачки, існує загроза позбавлення її права власності на належне нерухоме майно та його відчуження до моменту розгляду судом даної справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається, зокрема, одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Заява про забезпечення позову відповідає вимогам ст. 151 ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, шляхом:
накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;
накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави;
забороною вчиняти певні дії;
встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин;
забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;
зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;
зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;
зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;
арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 2 ст.149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, та зазначені роз'яснення, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, які заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, суд вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування, як саме незастосування забезпечення позову може утруднити виконання можливого рішення суду.
Інститут забезпечення позову, за своєю суттю, повинен слугувати гарантією для забезпечення виконання судового рішення, у випадку задоволення позову, в майбутньому, та, усунення можливих майбутніх перешкод його виконання. При цьому необхідно враховувати, що ухвалення відповідного рішення, серед іншого, повинно мати законну та виправдану мету. Вказане означає, що застосування відповідного заходу забезпечення позову має бути належним чином вмотивовано та підтверджено відповідними доказами.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 володіє на праві приватної власності нежитловими приміщеннями першого та підвального поверху (5-1, 5-2, 5-3, 5-4, 5-5, 5-6, 5-7) площею 264,9 кв.м., в будинку АДРЕСА_2 , на підставі Іпотечного договору від 14.09.2017р., посвідченого Рачинською І.Я., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу , та зареєстрованого в реєстрі за № 10512.
Однак, позивача зобов'язано повернути частину приватного об'єкта, а саме - нежитлові приміщення першого поверху та підвалу загальною площею 136,2 кв.м. в будинку АДРЕСА_2 , що підтверджується отриманим позивачем листом № 2302-вих-6860 від 31.01.2020 р.
У листі Управління КВ ДЕП ЛМР від 31.01.2020 року, адресованого ОСОБА_1 зазначено, що рішенням Господарського суду Львівської області від 17.10.2018р. № 914/918/18, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.01.2019р. та постановою Верховного Суду від 24.04.2019р. розірвано Договір №2984 від 13.03.2015р. щодо купівлі-продажу об'єкту малої приватизації на аукціоні, укладений Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .
Однак, звертаючись з заявою про забезпечення позову, заявником не наведено обґрунтованих підстав для застосування заходів забезпечення позову, в той же час відсутність зазначених відомостей та обґрунтування підстав для вжиття заходів забезпечення позову позбавляє суд можливості дійти висновку про наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Керуючись ст.ст. 149-153, 157, 258-261, 353, 354 ЦПК України, суд -
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання права власності на нежитлові приміщення.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Суддя Зубачик Н.Б.