28 лютого 2020 року м. Дніпросправа № 280/1305/19
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної фіскальної служби України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07 травня 2019 року (суддя суду 1 інстанції Конишева О.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про стягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення суду, -
ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просила стягнути з Державної фіскальної служби України на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2017 у справі № 826/13271/16 за період з 27.07.2018 по 21.03.2019 включно в розмірі 115 703,12 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07 травня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2017 у справі № 826/13271/16 за період з 27.07.2018 по 21.03.2019 включно в розмірі 115 703,12 грн. з утриманням податків та інших обов'язкових платежів. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
В частині відмови у задоволенні позову позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржено.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позивачу у задоволенні позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.
Також, позивач просить стягнути з Державної фіскальної служби України на її користь витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 3000,00 грн.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши судове рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2017 у справі № 826/13271/16, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2018, визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 25.07.2016 №2724-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митно-логістичної інфраструктури управління митної логістики та систем митного контролю Департаменту розвитку митної справи Державної фіскальної служби України, з 26.07.2016.
Постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2017 у справі №826/13271/16 в частині поновлення позивача на займаній посаді допущена до негайного виконання.
Листом від 19.07.2018 №10509/3/99-99-04-01-02-14, відповідач повідомив уповноважену особу позивача про те, що постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 23.11.2017 у справі № 826/13271/16 надійшла до Державної фіскальної служби України 05.12.2017 (вх. №34825/5) та на даний час перебуває у процесі виконання.
Відповідно до наказу ДФС від 01.02.2018 № 9-ф «Про виконання рішення суду», на виконання вищевказаної постанови суду в частині, що підлягала негайному виконанню, ОСОБА_1 нараховано середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 5900,00 грн. Також на виконання постанови суду 16.05.2018 в порядку безспірного списання з рахунків ДФС на картковий рахунок ОСОБА_1 було списано кошти у сумі 155 339,47 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28.09.2018 у справі №0840/3094/18 з відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2017 у справі № 826/13271/16 в частині поновлення на посаді за період з 06.12.2017 по 26.07.2018.
Постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2017 у справі №826/13271/16 в частині поновлення позивача на роботі не виконана відповідачем, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Відповідно до положень статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Відповідно до абзацу три пункту 8 Порядку № 100 середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Також, нормами розділу ІІІ Порядку № 100 передбачені виплати, які підлягають і не підлягають врахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.
З аналізу наведеного вбачається, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Відповідно до частини 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з частиною 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Пунктом 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Судом встановлено, що станом на момент звернення позивача до суду, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2017 у справі № 826/13271/16, що допущена до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митно-логістичної інфраструктури управління митної логістики та систем митного контролю Департаменту розвитку митної справи Державної фіскальної служби України, всупереч вимогам Кодексу законів про працю України та Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не виконана.
Отже, період затримки виконання рішення суду складає 109 робочих днів з 27.07.2018 по 31.12.2018 та 55 робочих днів з 01.01.2019 по 21.03.2019.
Середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, який підлягає стягненню на користь позивача з відповідача разом склав: 115 017,65 грн.
Стосовно доводів відповідача на безпідставність застосування приписів статті 236 Кодексу законів про працю України, з посиланням на відсутність з боку позивача вчинення дій з метою виконання своїх обов'язків, як то звернення до роботодавця або до примусового виконання судових рішень у справі, колегія суддів зазначає, що приписи статті 236 КЗпП не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, зокрема, не пред'явив рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитись на роботі.
Вказана правова позиція також відповідає правовим висновкам Верховного Суду України, що викладені в постанові від 25.06.2015 по справі № 6-511цс16.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що статтею 235 КЗпП України визначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Отже відповідач, після ухвалення рішення суду, був зобов'язаний негайно поновити позивача на роботі, а не очікувати на протязі тривалого часу відкриття виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення.
Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Щодо вимоги позивача про стягнення з Державної фіскальної служби України на її користь витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 3000,00 грн., суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України, в разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 7 статті 134 КАС України встановлено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В контексті наведеного суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що наведені вище положення законодавства покладають обов'язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З огляду на це, відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами.
Відповідно до матеріалів справи, відповідачу направлено на електронну адресу відзив на апеляційну скаргу з доказами понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Водночас відповідачем як суб'єктом владних повноважень не зазначено обставин та не надано доказів, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Олег Зудінов та партнери», яке здійснювало представництво позивача у даній справі під час розгляду судом апеляційної інстанції укладено Договір про надання професійної правничої (правової) допомоги №02/19ТІВ. (а.с. 110)
Відповідно до матеріалів справи, інтереси позивача у справі представляв адвокат Зудінов О.О., який здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 30.08.2016 року Серія КС №5795/10 та є учасником бюро «Олег Зудінов та партнери». (а.с. 109)
На підтвердження витрат за надання правової допомоги під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, позивачем надано рахунок №21-10 від 21.10.2019 на суму 3000 грн. та квитанцію до прибуткового касового ордера №18/19 від 21.10.2019.
Відповідно до вказаної квитанції №18/19 від 21.10.2019 ОСОБА_1 здійснено оплату правової допомоги на суму 3000 грн. за складання, друк та направлення до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.
Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу та її розмір, колегія суддів враховує складність справи та її значення для позивача, те що вказана послуга є доцільною та потребувала спеціальних професійних знань.
За таких обставин, з огляду на доведеність позивачем реальності та підтвердження фактичного розміру понесених витрат на правничу допомогу та недоведеність відповідачем обставин понесення позивачем розміру витрат у меншому розмірі та/або неспівмірності таких витрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог в частині повернення позивачу витрат на оплату послуг адвоката розмірі 3000 грн., що документально підтверджено.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321,322, 327, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07 травня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ДФС України - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн. (три тисячі гривень)
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках та строки, які визначені ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров