Справа № 11-а1846/2008 р.
Головуючий у 1 інстанції Валігура Д.М.
Категорія ст. 121, ч.2; 296, 4.2, КК
Доповідач Журавель О.О.
22 грудня 2008 року м. Київ
Головуючого судді Лясковської В.І
Суддів Кепкал Л.І., Журавля О.О.,
за участю прокурора Карпука Ю.А., представника цивільного позивача ОСОБА_1.-адвоката ОСОБА_2, захисників - адвокатів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 розглянула у відкритому засіданні в приміщенні суду кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції на постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 23 вересня 2008 року, якою кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_7, народженого 25 грудня 1980 року у місті Києві, українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, технолога заводу ім. "С. Ковальської", раніше не судимого, мешканця кв. АДРЕСА_1; ОСОБА_9, народженого 3 жовтня 1979 року у місті Києві, українця, громадянина України, з вищою освітою, капітан судна ПП "Аспект-Транссервіс", не одруженого, не судимого, мешканця кв. АДРЕСА_2;
ОСОБА_8, народженого ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Києві, українця, громадянина України, з вищою освітою, менеджера ПП "ОСОБА_10", перебуває у цивільному шлюбі, раніше не судимого, мешканця кв. АДРЕСА_3 кожного з них у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 121, ч.2; 296, ч.2, КК України, повернута прокурору Голосіївського району міста Києва для організації додаткового розслідування.
Водночас суд прийняв рішення про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на підписку про невиїзд відносно ОСОБА_9 і ОСОБА_8 і залишив цей запобіжний захід щодо ОСОБА_7
Розглянувши справу, колегія суддів, -
встановила:
Органи досудового слідства обвинувачують ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_8 у вчиненні спільно та за попередньою змовою групою осіб з невстановленими досудовим слідством особами, а також ОСОБА_11 та ОСОБА_12 о 3 годині 40 хвилин 29 липня 2007 року біля кафе "Т-2" по вул. Лятошинського, 18"б" у місті Києві хуліганства, в ході якого вони завдали потерпілому ОСОБА_13 значної кількості ударів руками та ногами по різним частинам тіла та спричинили йому тяжкі тілесні ушкодження, від яких він на місці помер.
Розглядаючи кримінальну справу по суті, суд першої інстанції за клопотанням захисника підсудного ОСОБА_7, підтриманим цим підсудним, прийняв рішення про направлення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти, неправильності та однобічності досудового слідства і неможливості усунути вказані порушення в ході судового слідства.
На обґрунтування суд проаналізував матеріали, надані йому органом досудового слідства і зазначив, що в обвинуваченні підсудних міститься вказівка на вчинення ними злочинних дій за попередньою змовою не лише з невстановленими досудовим слідством особами, а й спільно зі ОСОБА_11 та ОСОБА_12, хоча вказаним особам взагалі не пред'являлось обвинувачення і у справі вони виступають в якості свідків.
Посилаючись на показання свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, про те, що потерпілого били всього 5-6 осіб, а також щодо поведінки потерпілого до початку досліджуваної події, суд визнає за необхідне вжити заходів шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності та слідчих дій до встановлення інших осіб, які причетні до вчинення досліджуваних злочинів, очевидців, вжиття заходів усунення суперечностей в показаннях цих свідків з іншими доказами справи.
Вказуючи на зміну показань у суді свідком ОСОБА_16, який початково твердив, що був очевидцем перебігу події, а в суді заявив, що таким не був і протоколи допитів підписував не читаючи, оскільки довіряв слідчому, суд вимагає ретельно перевірити причини зміни показань цим свідком.
Оскільки з матеріалів справи вбачається, що очевидцями всіх деталей події були охоронець кафе на ім'я ОСОБА_17 та дружина директора клубу "Т-2" ОСОБА_19, суд вказує на необхідність встановлення та допитів цих осіб, як і осіб по іменам ОСОБА_18 та ОСОБА_17, які, за показаннями низки свідків, брали участь у побитті потерпілого.
Звертає увагу суд також на неповноту висновків судово-медичного експерта з приводу механізму, локалізації, послідовності утворення тілесних ушкоджень у потерпілого, яку можна усунути лише після отримання достатньо повних відомостей від учасників та очевидців події з цього приводу.
На переконання суду, не виконані в повному обсязі вимоги ст. 23 КПК України в частині встановлення передумов злочинів та вжиття заходів до їх упередження.
Аналізуючи постанови про пред'явлення обвинувачення підсудним, суд приходить до висновку про їх невідповідність вимогам закону, неконкретність, відсутність вказівок на мету і мотиви вчинення злочинів, що суд визнає певним порушенням прав підсудних на захист, який не може бути усунутий безпосередньо судом, оскільки така функція суду не властива, вказуватиме на обвинувальний ухил, а тому неприпустима.
На цих підставах, а також посилаючись на неможливість для суду, в рамках розгляду справи по суті в судовому засіданні самостійно усунути вказані недоліки та порушення, суд і зробив висновок про необхідність поверхня справи прокурору для організації додаткового розслідування.
В своїй апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції фактично не піддає сумнівам висновки суду про неповноту та неправильність досудового слідства, але вважає за можливе усунути вказані недоліки та порушення в ході судового розгляду справи, в тому числі з використанням можливостей, наданих ст. 315і КПК України.
При цьому він наголошує, що допитаний в якості свідка слідчий в суді повідомив про помилковість внесення прізвищ ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в обвинувачення ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_8, і цей недолік, на переконання прокурора, може бути усунутий прокурором на стадії доповнень до судового слідства, до яких суд, розглядаючи справу по суті, не дійшов.
Вказує прокурор також на те, що відносно невстановлених осіб справа виділена в окреме провадження, а тому вони не уникнуть відповідальності за скоєне, хоча і в рамках іншої кримінальної справи.
Вважає апелянт неправильною і вказівку суду щодо перевірки показань свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, які, на його думку, підлягають критичній оцінці у остаточному рішенні суду по суті справи в сукупності з іншими доказами, зокрема - висновками компетентної, незацікавленої у справі судово-медичної експертизи.
Таку ж оцінку апелянт вважає за необхідне дати і суперечностям в показаннях свідка ОСОБА_16
Суд, визнає прокурор, не позбавлений можливості самостійно встановити охоронця на ім'я ОСОБА_17, дружину директора клубу на ім'я ОСОБА_19 встановити особи ОСОБА_18 та ОСОБА_17, ніби то причетних до побиття потерпілого, як і встановити інших очевидців події, на яких вказав свідок ОСОБА_14, допитати в суді судово-медичного експерта та провести додаткову чи повторну експертизу
Посилаючись на низку отриманих під час досудового слідства доказів, прокурор вважає їх достовірними і достатніми для висновку по суті справи відносно ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_8
Не відповідає, на думку апелянта, матеріалам справи і висновок суду щодо невиконання органом досудового слідства вимог ст. 23 КПК України, при цьому він посилається на наявне у справі подання про усунення передумов злочинів.
Вказує прокурор також, що підсудні ОСОБА_9 та ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні тяжких злочинів, з місця події вони втекли, ухилилися від явки в слідчі органи, характеризуються посередньо, у скоєному не розкаялися, а тому він вважає неправильним і рішення суду про зміну їм запобіжного заходу з тримання під вартою на підписку про невиїзд.
З огляду на наведене вище, прокурор визнає також недоцільним встановлення свідків "ОСОБА_17", Віти, охоронців магазину "Велика кишеня", учасників побиття потерпілого ОСОБА_18 та ОСОБА_17 і проведення очних ставок.
На підставі викладеного прокурор просить оскаржену ним постанову суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд, але іншим складом суддів.
Заслухавши доповідь судді, виступи прокурора на підтримку апеляції, представника цивільного позивача - на підтримку апеляції в частині вирішення питання про зміну запобіжного заходу, а в решті - проти її задоволення з мотивів неповноти і неправильності досудового слідства, захисників - адвокатів - проти її задоволення, перевіривши та обговоривши доводи сторін в сукупності з матеріалами кримінальної справи та додатково наданими захисниками письмовими запереченнями, судова колегія визнає наступне.
Відповідно до ст. 281 КПК України, повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства може мати місце лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.
Аналіз постанови суду, якою справу повернуто для організації додаткового розслідування показує, що в ній вказано на необхідність проведення не лише слідчих та експертних дій і досліджень, але й на проведення комплексу оперативно-розшукових заходів, пов'язаних зі встановленням очевидців події, щодо яких відомі лише імена та деякі відомості соціального стану - охоронець "ОСОБА_17", дружина директора клубу "ОСОБА_19", або лише відомості щодо причетності до охоронців магазину "Велика кишеня", безпосередньо внаслідок слідчих дій повні відомості щодо цих осіб, що дасть можливість встановленим порядком викликати їх для допиту в суді, встановлені бути не можуть.
Аналогічно і встановлення осіб, причетних до побиття потерпілого, на ім'я ОСОБА_17 та ОСОБА_18 не може бути проведене без комплексу оперативно-розшукових заходів.
Відповідно ж до ст. 315і КПК України, суд не вправі давати судові доручення про виконання оперативно-розшукових, а не слідчих дій.
Вже зі вказаних підстав, оскільки встановлення зазначених осіб і отримання від них
відомостей по суті справи має істотне значення для встановлення істини у справі, зокрема вирішення питання щодо конкретних винуватців побиття, причин скоєного, ролі та участі кожного учасника в досліджуваній події, кваліфікації їх дій, рішення суду про повернення справи для організації додаткового слідства є правильним.
Внаслідок вчиненого злочину, пов'язаного з жорстоким побиттям групою осіб шляхом нанесення руками і ногами в різні частини, в тому числі і життєво важливі, тіла, повалення його на землю і продовження побиття одного потерпілого, останньому заподіяно значну кількість тілесних ушкоджень, лише деякі з яких є тяжкими і такими, що потягли настання його смерті на місці події.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано вимагав установити всіх учасників злочинних дій, ретельно з'ясувати роль та місце кожного з них у вчиненні злочину, можливу диференціацію дій кожного з учасників, що дасть змогу правильно визначитися і з наслідками вчиненого, і з мірою відповідальності кожного.
Правильним є і міркування суду щодо необхідності лише після встановлення згаданих вище обставин вирішити питання про організацію додаткової судово-медичної експертизи, зокрема і з питанням судово-медичної оцінки щодо відповідності показань учасників та очевидців події об'єктивно встановленим судово-медичним даним.
Виконання зазначених дій необхідне ще й для правильного визначення остаточної кваліфікації скоєного як умисного спричинення тяжких тілесних ушкоджень, що потягли смерть потерпілого у сукупності з хуліганськими діями, чи, з урахуванням значного числа учасників, значної кількості завданих ударів руками і ногами у життєво важливі органи, настання смерті потерпілого безпосередньо на місці події без істотного проміжку у часі, - іншої кваліфікації, як більш тяжкого злочину, вчиненого з хуліганських спонукань, а в такому разі - постане питання і щодо правильного визначення підслідності та підсудності справи.
У цьому світлі правильно поставив суд і питання щодо поведінки потерпілого до події та під час неї, що потребує ретельного вивчення його особистості для отримання достатніх підстав оцінити суперечливі докази в плані їх достовірності, а також і щодо наявності чи відсутності мети і мотивів вчиненого, до того ж, - відносно кожного з учасників події.
Наведені дані викликають сумнів також і у відповідності вимогам ст. 26 КПК України рішення органу досудового слідства щодо виділення в окреме провадження справи відносно невстановлених осіб, оскільки таке рішення може негативно відобразитися на повноті, всебічності, об'єктивності дослідження всіх обставин справи та встановлення у ній істини.
Всупереч міркуванням апелянта, суд першої інстанції правильно визнав за протизаконне перекладення тягаря доказування з органу досудового слідства на суд, який повинен бути об'єктивним, неупередженим, безстороннім і не вправі, відповідно до загальних засад чинного кримінально-процесуального законодавства та вимог Європейської Конвенції в правах людини, учасником якої є і Україна, займати обвинувальну позицію при розгляді справи.
У цьому ж конкретному випадку, як видно з наведеного вище, а також з огляду на значну кількість оперативно-розшукових, слідчих та експертних дій і досліджень, які належить провести для встановлення істини у справі, рішення суду особисто займатися такими дослідженнями в рамках розгляду справи по суті, означало би пряме порушення згаданих вимог і вихід суду за межі своїх повноважень.
Причини зміни показань, відповідно до чинного законодавства, у будь-якому випадку підлягають ретельному встановленню, в тому числі й для можливості в остаточному рішенні суду по суті справи надати правильну оцінку суперечностям в плані їх достовірності чи недостовірності.
У цьому конкретному випадку, всупереч міркуванням апелянта, в судовому засіданні неможливо встановити причини зміни показань свідком ОСОБА_16, які мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті, оскільки для цього необхідно провести не лише слідчі - повторні допити, очні ставки, а й оперативно-розшукові дії.
Відповідно до ч.3 ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка прийнята і Україною, кожному, кого заарештовано або затримано, має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
В силу викладеного, загальноєвропейська судова практика і загально визнана в Україні практика загальних судів, висловлена, зокрема і в постанові № 15 Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року, виходять з необхідності періодичної перевірки судом законності та обґрунтованості не лише затримання особи, а й подальшого тримання її під вартою в порядку запобіжного заходу, особливо за умов зміни обставин та з урахуванням розумності строків, необхідних для розгляду справи по суті.
Відтак, у цьому конкретному випадку суд першої інстанції правильно переглянув питання щодо подальшого тримання під вартою ОСОБА_9 та ОСОБА_8, визнав таке тримання недоцільним, з урахуванням тривалості перебування в попередньому ув'язненні та стану здоров'я і змінив їм запобіжний захід на підписку про невиїзд.
Заперечення прокурора відносно цього рішення ґрунтуються фактично лише на тяжкості пред'явленого їм обвинувачення, що саме по собі, з урахуванням презумпції не винуватості, не може слугувати підставою для подальшого тримання їх під вартою впродовж року від затримання і до часу звільнення на підставі постанови суду першої інстанції, та більше, ніж року - на час апеляційного розгляду справи.
Інші ж заперечення прокурора, висловлені в його апеляції, стосуються часу безпосередньо після злочину і не враховують скінчення більш ніж річного терміну від досліджуваної події, його ж посилання на те, що вказані особи не розкаялися у скоєному суперечать чинному кримінально-процесуальному законодавстві і містять в собі фактично спробу вплинути на правомірно зайняту притягненими до відповідальності особами правову позицію і змусити їх свідчити проти себе, що заборонено чинною в Україні Європейською Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Конституцією України та кримінально-процесуальним законодавством.
В силу цього рішення суду і в цій частині є законним та обґрунтованим.
Таким чином достатніх підстав для задоволення апеляції прокурора не вбачається, а тому, керуючись ст. ст. 365, 366, 382 КПК України, судова колегія, -
ухвалила:
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції на постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 23 вересня 2008 року про повернення прокурору для організації додаткового розслідування кримінальної справи відносно ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_8, обвинувачених у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 121, ч.2; 296, ч.2, КК України, - залишити без задоволення, а вказану постанову суду першої інстанції - без змін.