Справа № 11-а 1758/2008 p.
Категорія ст. 286, ч. 2, КК
Головуючий у 1 інстанції Мосьондз І.А.
Доповідач Журавель О.О.
2 грудня 2008 року колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
Головуючого судді Дембовського С.Г.,
Суддів Мацелюха П.С., Журавля О.О.,
За участю прокурора Мінакової Г.О., представника потерпілої ОСОБА_1- ОСОБА_2, засудженого ОСОБА_3, його захисника - адвоката ОСОБА_4,
розглянула у відкритому засіданні в приміщенні суду кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженого ОСОБА_3 на вирок Печерського районного суду міста Києва від 2 жовтня 2008 року, яким ОСОБА_3, народжений ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Гайсин Вінницької області, українець, громадянин України, з вищою освітою, не одружений, головний спеціаліст відділу видатків апеляційних та спеціалізованих судів департаменту планово-фінансової діяльності та соціального забезпечення Державної судової адміністрації України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, фактично мешкає АДРЕСА_2, раніше не судимий засуджений за ч.2 ст. 286 КК України до позбавлення волі строком на три роки шість місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на два роки, а в силу ст. ст. 75-76 КК України - звільнений від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на два роки з покладенням на нього обов'язків протягом іспитового строку не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти зазначений орган про зміну місця проживання.
За вироком із засудженого суд присудив стягнути на користь ОСОБА_1 п'ять тисяч чотири гривні 42 коп. матеріальної шкоди та двадцять п'ять тисяч гривень моральної шкоди, а також судові витрати за проведення експертизи в сумі п'ятсот двадцять дев'ять гривень 55 коп. на користь дослідного експертно-криміналістичного центру ГУ МВС України у місті Києві.
Розглянувши справу, колегія суддів, -
встановила:
ОСОБА_3 визнаний винним у тім, що 6 березня 2008 року, приблизно об 11.20 годині, керуючи технічно справним автомобілем "Вольво-740" д.н. НОМЕР_1, рухаючись по бульвару Лесі Українки у місті Києві в напрямку вул. Басейної, по сухій проїжджій частині, в крайній лівій смузі руху, зі швидкістю приблизно 60 км/год., під'їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу, розташованого біля будинку № 3, порушив правила безпеки дорожнього руху, передбачені п.п. 18.1 та 18.4 Правил дорожнього руху, не врахував те, що автомобілі, які рухались по іншим смугам попутного напрямку, зменшили швидкість, пропускаючи пішохода, не пропустив пішохода ОСОБА_1, яка переходила проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу справа наліво відносно руху його автомобіля, і скоїв наїзд на неї, внаслідок чого вона отримала тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя.
Не піддаючи сумнівам правильність визнання ОСОБА_3 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, подав апеляцію, в якій вважає, що суд призначив винному явно несправедливе внаслідок надмірної м'якості покарання, при цьому посилаючись на вчинення тяжкого злочину відносно потерпілої похилого віку, а також звертає увагу колегії суддів на не вирішення судом цивільного позову, заявленого прокурором в судовому засіданні до підсудного на відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілої в інтересах Київської міської клінічної лікарні № 17.
На цих підставах прокурор просить оскаржений ним вирок суду скасувати і постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_3 покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортним засобом строком на три роки та зі звільненням його від відбування основного покарання строком на три роки, а також задовольнити позовну заяву прокурора в повному обсязі.
Засуджений ОСОБА_3 в своїй апеляції та доповненнях до неї вважає, що суд допустив істотні порушення кримінально-процесуального закону, суттєву однобічність та неповноту судового слідства, а тому його висновки, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам справи.
На цих підставах він просить вирок щодо нього скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд.
На обґрунтування засуджений вказує, що в ході судового розгляду справи, суд водночас розглянув також його скарги на дії слідчого, але жодного рішення ні в окремому документі, ні у вироку щодо цих скарг не прийняв; не надав суд у вироку оцінки наданим ним в ході судового слідства додатковим доказам, а також безпідставно, на його думку, відхилив його клопотання про проведення повторної судово-медичної експертизи, виклик та допит свідка нейрохірурга. Між тим, наголошує цей апелянт, висновки судово-медичного експерта щодо ступеню тяжкості тілесних ушкоджень у потерпілої, викликають у нього сумніви через недостатню кваліфікацію цього експерта зі стажем експертної роботи в один рік, оскільки висновки експерта зроблені суто на підставі медичної документації потерпілої, яку оформляв лікуючий лікар - її однофамілець, а можливо і родич, що викликає сумніви в правильності цих відомостей, а також оскільки він особисто, спостерігаючи потерпілу одразу після події, а також протягом досудового слідства і в суді, не виявив у неї будь-яких зовнішніх ознак забою головного мозку тяжкого ступеню.
Оскільки його показання та показання потерпілої і свідків мали деякі суперечності, то, вважає засуджений, суду належало більш ретельно дослідити ці суперечності щодо механізму виникнення дорожньо-транспортної події, а також щодо спроможності з технічної точки зору його показань про неможливість уникнути ДТП. Суд же, при винесенні вироку, врахував лише частину з показань потерпілої та свідків ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а інші показання свідків, в тому числі про те, що потерпіла після події не втрачала свідомості, залишив поза увагою. При цьому експерт-автотехнік робив свої висновки з урахуванням пояснень свідка ОСОБА_8, який, як виявилось у суді, не мав відношення до досліджуваної події і його пояснення суперечать всім іншим доказам. Жоден зі свідків не підтвердив те, що автомобілі перед пішохідним переходом зупинялись.
Крім того, вказує засуджений, суд неправильно вирішив і цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди, оскільки на суму 2500 гривень чеків не було надано, а наданий чек на суму 2500 гривень - оплата за надання юридичної допомоги - викликає сумніви.
Заслухавши доповідь судді, виступи засудженого та його захисника на підтримку його апеляції та проти задоволення апеляції прокурора, прокурора та представника потерпілої - які підтримали апеляцію прокурора і просили залишити без задоволення апеляцію засудженого, перевіривши та обговоривши доводи сторін в сукупності з матеріалами кримінальної справи та додатково наданими міркуваннями і запереченнями, провівши судові дебати та заслухавши останнє слово засудженого, судова колегія визнає наступне.
Всупереч міркуванням апелянтів, суд першої інстанції з достатньою повнотою, всебічно, об'єктивно та неупереджено дослідив надані докази, повно та правильно виклав їх, в тому числі і твердження засудженого, покладені ним в основу апеляції, у вироку, проаналізував згадані суперечливі докази в їх сукупності та надав їм оцінку в плані відносності, допустимості, достовірності та достатності для висновку по суті справи і на цих підставах прийшов до висновку про вчинення ОСОБА_3 за описаних у вироку обставин злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, переконливо обґрунтувавши та вмотивувавши посиланнями на конкретні матеріали справи.
Насправді, висновок суду про порушення саме ОСОБА_3 п.п. 18.1 та 18.4 Правил дорожнього руху, що призвело до наїзду на пішохода ОСОБА_1 і спричинення їй тим самим тяжких тілесних ушкоджень, тобто вчинення ним злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, ґрунтується не лише на послідовних, логічних, переконливих, узгоджених між собою поясненнях потерпілої, але й на показаннях на досудовому слідстві і в суді свідків ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6, висновках експерта - автотехніка, висновках судово-медичного експерта, підтверджених експертом і при допиті в судовому засіданні, висновках експерта - рентгенолога, даних в суді, первинній медичній документації, даних протоколу огляду місця події.
Оскільки ці докази були послідовними, логічними, переконливими, узгодженими між собою, підтверджені незацікавленими у справі експертами та медичною документацією потерпілої, то суд першої інстанції правильно визнав їх достовірними і достатніми для висновку про винуватість ОСОБА_3
Що ж стосується його доводів про недостатній, на його думку, стаж експертної роботи судово-медичного експерта, то вони є некоректними, нічим не обгрунтованими здогадами та вимислами, а конкретних доводів до недовіри висновкам цього експерта він ні в засіданні суду першої інстанції, ні в апеляції, не навів.
Не ґрунтуються на матеріалах справи і посилання засудженого на одинакові прізвища потерпілої та лікаря, тим більше, що ці записи підтверджені і рентгенівським дослідженням потерпілої, проведеним незацікавленим у справі спеціалістом, який свої висновки підтвердив і в суді.
Таким чином, необхідності у додаткових експертних дослідженнях, викликах і допитах нейрохірурга тощо, про що вказує засуджений, не було і нема на цей час.
Скарги засудженого на дії слідчого були суду першої інстанції відомі, досліджені в ході судового слідства, але, оскільки суд прийняв правильне рішення по суті справи, то приймати будь-яке спеціальне рішення щодо цих скарг достатніх підстав не було.
Посилання засудженого в апеляції на невідповідність пояснень свідка ОСОБА_8 іншим доказам у справі істотної ролі не має, оскільки свої висновки суд зробив без врахування пояснень цього свідка, тим більше, що і пояснення останнього стосувались дорожньо-транспортної події, яка відбулась не об 11 годині 6 березня 2008 року, а в інший час.
Відповідно до чинного законодавства, з урахуванням наданих документів вирішено і цивільний позов на користь потерпілої, оскільки оплата нею послуг адвоката, пов'язаних із захистом її, як потерпілої від злочину, інтересів на досудовому слідстві та в суді, входить у загальну суму майнової шкоди, що підлягає відшкодуванню винною у злочині особою.
В силу всього викладеного вище, апеляція засудженого, як необгрунтована, задоволенню не підлягає.
Що ж стосується апеляції прокурора, то в частині залишення судом першої інстанції без вирішення його цивільного позову в інтересах медичної установи для відшкодування понесених на стаціонарне лікування потерпілої витрат, вона слушна, але сам по собі цей недолік не може служити достатньою підставою для скасування вироку, оскільки прокурор не позбавлений права в наступному подати аналогічний позов у цивільно-правовому порядку.
Відносно ж справедливості призначеного засудженому покарання, то, всупереч міркуванням прокурора, у цьому конкретному випадку, вирішуючи питання про вид та розмір покарання, належного ОСОБА_3, суд, і це прямо вказано у вироку, врахував конкретні обставини справи, в тому числі і наявні пом'якшуючі відповідальність обставини, а саме добровільне часткове відшкодування заподіяної шкоди, характер та ступінь тяжкості вчиненого, позитивну характеристику винного, притягнення його до відповідальності вперше, те, що раніше ні в чому вартому осуду він не помічений, вчинив необережний злочин, обтяжуючі покарання обставини у справі відсутні.
За таких обставин призначене засудженому покарання не може бути визнане явно несправедливим як внаслідок надмірної м'якості, на чому помилково наполягає прокурор, так і внаслідок надмірної суворості.
При цьому судова колегія також має на увазі, що вчинення злочину щодо особи похилого віку, яке прокурор вважає обставиною, що має обтяжувати покарання винного, у цьому конкретному випадку не може бути враховане в якості обтяжуючої обставини, оскільки вчинено злочин з необережності, і ця позиція відповідає загально визнаній судовій практиці.
До того ж, ця обставина не була інкримінована ОСОБА_3 органом досудового слідства, а відтак, не маючи права вийти за межі обвинувачення, суд навіть формально і не вправі був врахувати цю обставину при вирішенні питання про вид та міру покарання.
Отже, вирок суду є законним, обґрунтованим та справедливим, зміні чи скасуванню він не підлягає, тому апеляції прокурора та засудженого слід залишити без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, судова колегія, -
ухвалила:
Апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також засудженого ОСОБА_3 на вирок Печерського районного суду міста Києва від 2 жовтня 2008 року відносно ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вказаний вирок - без змін.