№22-1665
головуючий в 1-й інстанції Пізняхівський Ф.М.
доповідач Остапчук Д.А.
10 лютого 2009 року Колегія суддів Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого Остапчука Д.О.
суддів: Барановської Л.В., Побірченко Т.І.
при секретарі Савицькій Н.В.
у відкритому судовому засіданні в м. Києві розглянула апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, в своїх та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, ОСОБА_5, в своїх та інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 грудня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, що діє чв своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, ОСОБА_5, що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_9, що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_10, ОСОБА_11, що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_12. 3-ті особи: Орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, відділ ГІРФО Святошинського РУ ГУ MB С України в м. Києві про виселення без надання іншого жилого приміщення, зняття з реєстраційного обліку та відшкодування моральної шкоди,
У серпні 2008 року позивачі звернулись до Святошинського районного суду м. Києва з вказаним позовом в якому, посилаючись на те, що відповідачі разом з дітьми самовільно захопили кімнату площею 14.2 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1 та встановили на дверях замок, просили виселити відповідачів з дітьми з займаного приміщення без надання іншого жилого приміщення, та зняти їх з реєстрації за вказаною адресою.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 грудня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1. , ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_5., ОСОБА_7., ОСОБА_8. рішення суду внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права, вважають незаконним, просять його скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позову.
Зазначають, що суд, відмовляючи у задоволенні позову, не звернув уваги на те, що відповідачі без дозволу власників, самовільно вселились у спірну кімнату та займають її без належних підстав.
Перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачі не довели обставин на які посилались, як на обґрунтування своїх вимог.
Такі висновки відповідають встановленим фактам та ґрунтуються на законі.
Відповідно до правовстановчих документів про право власності ОСОБА_1. є власницею кімнати площею 18.7 кв.м. , а ОСОБА_7 власницею кімнати площею 14.2 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1
ОСОБА_9 є сином ОСОБА_8, зареєстрований та проживає в спірній квартирі з 20.01.1977 року, тобто, з моменту народження. ОСОБА_10. - дочка відповідача, зареєстрована та проживає з 11.01.2001 року, а ОСОБА_11 та ОСОБА_12 зареєстровані та проживають з 20.08.2007року.
Порядок вселення зазначених у осіб у спірну квартиру було дотримано.
Крім того, з пояснень сторін вбачається, що з приводу користування спірною квартирою між ними постійно виникають сварки, суперечки, що призвело до того, що їх відносини набули характеру неприязливих. Позивачі ОСОБА_3., ОСОБА_5. та їх неповнолітні діти фактично в квартирі не проживають, а мешкають в службовій квартири що надана ОСОБА_1 на період виконання трудових обов»язків. ОСОБА_7. мешкає в квартирі АДРЕСА_2
Зазначені обставини встановлені з пояснень сторін, а також підтверджуються постановою Святошинського РУ ГУ УМВС України в м. Києві про відмову у порушенні кримінальної справи за зверненням позивачів.
Ці ж самі обставини були предметом дослідження Святошинського районного суду м. Києва у справі за позовом ОСОБА_8 про виселення ОСОБА_9., ОСОБА_11 з спірної квартири .
Рішенням зазначеного суду від 10 лютого 2003 року у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що позивач не довів у суді обставин, які давали б підстави для виселення відповідачів у порядку передбаченому ст. 116 ЖК України.
Відповідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до п.1 ст. 156 ЖК України, члени сім»ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користуванням цим приміщенням.
За правилами ст. 157 ЖК України членів сім»ї власника квартири може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 ЖК України. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Частиною першою статті 116 ЖК України, яку позивачами обрано як правову підставу для вирішення спору, передбачено, що якщо наймач, член його сім»ї, або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця, або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Крім того пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.85 року з послідуючими змінами «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» передбачено, що при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
Враховуючи, що до відповідачів будь-які заходи громадського впливу чи попередження не застосовувались, а обставини на які посилаються позивачі, не можуть бути підставою для виселення з обраних ними підстав, то суд правильно встановивши фактичні обставини, дав належну оцінку представленим доказам, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позову в цілому.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, і на законність оскаржуваного рішення не впливають.
Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. 301, 302, 305, 307, 317, 218 ЦПК України, колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, в своїх та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, ОСОБА_5, в своїх та інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 відхилити, а рішення Святошинського районного суду м. Киева від 10 грудня 2008 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.