Справа №22-1484/09
Головуючий у 1 інстанції: Панченко О.М.
Доповідач: Шебуєва В.А.
10 лютого 2009 року Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого: ШебуєвоїВ.А.
суддів: Матвєєвої О.А., Касьяна О.П. при секретарі: Бутенко В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 грудня 2008 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, третя особа: Головне управління юстиції в м. Києві про визнання частково нечинним рішення Ватутинської районної Ради народних депутатів, визнання права власності на 16/25 частин будинку, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину,
встановила:
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 грудня 2008 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, третя особа: Головне управління юстиції в м. Києві про визнання частково нечинним рішення Ватутинської районної Ради народних депутатів № 282 від 03 квітня 1989 року, визнання права власності на 16/25 частин будинку АДРЕСА_1, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2, виданого 06 червня 1995 року П'ятнадцятою київською державною нотаріальною конторою
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неналежну оцінку доказів та невідповідність висновків суду обставинам справи. Вважає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні її позову за ст. 71 ЦК України 1963 року та не врахував, що загальний строк позовної давності був пропущений з вини відповідачів, які протягом двох років приховували свідоцтво про право на власності на 1/2 частини будинку. Також суд залишив поза увагою, що через хворобу вона була позбавлена можливості своєчасно звернутись до суду за захистом своїх прав.
В апеляційній інстанції представник ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу та просить її задовольнити.
Заслухавши доповідь судді Шебуєвої В.А., пояснення учасників судового розгляду, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що рішенням Броварського районного суду Київської області від 07 червня 1979 року в порядку поділу спільного майна подружжя за позивачкою ОСОБА_1. було визнано право власності на 16/25 частин домоволодіння, яке розташоване в АДРЕСА_1 а за її чоловіком ОСОБА_3. -9/25 частин вказаного домоволодіння.
У зв'язку з розширенням кордонів м. Києва відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 26 серпня 1988 року територію с. Троєщина передано до м. Києва. Рішенням виконкому Ватутинської районної Ради народних депутатів м. Києва № 282 від 03 квітня 1989 року визнано право особистої власності на будинки, які належать громадянам с. Троєщина на праві особистої власності, та у зв'язку з цим видані свідоцтва про право особистої власності.
Згідно свідоцтва виконкому Ватутинського райвиконкому м. Києва від 11 вересня 1991 року позивачці ОСОБА_1 на праві особистої власності належить 1/2 частин домоволодіння АДРЕСА_1
Згідно свідоцтва виконкому Ватутинського райвиконкому м. Києва від 28 березня 1991 року ОСОБА_3. на праві особистої власності належить 1/2 частин домоволодіння АДРЕСА_1
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 06 червня 1995 року державним нотаріусом П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори, дочка померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3. - ОСОБА_2. є спадкоємцем 1/2 частини жилого будинку АДРЕСА_1
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання частково нечинним рішення Ватутинської районної Ради народних депутатів № 282 від 03 квітня 1989 року, визнання права власності на 16/25 частин будинку АДРЕСА_1 визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2, виданого 06 червня 1995 року П'ятнадцятою київською державною нотаріальною конторою, суд виходив з пропуску без поважних причин позивачкою загального трирічного строку позовної давності для захисту права.
Судова колегія дійшла висновку, що при вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції повно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та правильно застосував норми матеріального права.
Як встановлено судом позивачка ОСОБА_1 отримала свідоцтво про праві особистої власності на 1/2 частин домоволодіння № АДРЕСА_1 в лютому 1992 року. Вказані обставини підтверджуються наявним в матеріалах справи адміністративним позовом ОСОБА_1, пред'явленим до Деснянського районного суду м. Києва в листопаді 2007 року, (а.с. 52). З цивільним позовом про визнання частково нечинним рішення Ватутинської районної Ради народних депутатів, визнання права власності на 16/25 частин будинку, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 звернулась в травні 2008 року.
Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року положення цього Кодексу застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав та обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Права та обов'язки за оспорюваним договором виникли до набрання чинності ЦК України 2003 року, а тому суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення ЦК України 1963 року.
Відповідно до ст. 71 ЦК України 1963 року загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюються в три роки. Згідно ст. 75 ЦК України 1963 року позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторони. За ст. 80 ЦК України 1963 року закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Судом не встановлено поважних причин пропуску ОСОБА_1. позовної давності. З підстав пропуску строку позовної давності суд правильно відмовив у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Посилання позивачки ОСОБА_1 на неможливість за станом здоров'я своєчасно в судовому порядку оспорити рішення райвиконкому, свідоцтво про право власності на домоволодіння, свідоцтво про право на спадщину були ретельно перевірені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження.
Підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а тому скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін. Позовні вимоги ОСОБА_1 вирішені судом першої інстанції з повним та всебічним з'ясуванням обставин справи. Норми матеріального права застосовані правильно.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний СУД, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 грудня 2008 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.