27 лютого 2020 року місто Київ
справа № 760/12883/17
провадження №22-ц/824/2548/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеус А.М.,
сторони:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк"
відповідач - ОСОБА_1
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»
на рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 30 вересня 2019 року, ухвалене у складі судді Кушнір С.І.,
у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У липні 2017 року позивач ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до укладеного договору №б/н від 26 червня 2007 року відповідачка ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 8000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Щодо зміни кредитного ліміту банк керувався п.3.2, 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.
Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п.3.3 Умов та Правил надання банківських послуг.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною картко та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним а банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
Відповідно до п.п.6.5 та 6.6 Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов'язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором. У разі невиконання зобов'язань за договором, на вимогу банку виконати зобов'язання повернення кредиту ( у тому числі простроченого кредиту та Овердрафту), оплати винагороди банку.
Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до договору, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 30 червня 2017 року становить 118621 грн88 коп., та складається з наступного: 7791 грн.06 коп. - заборгованість за кредитом; 1006555 грн.97 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4050 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 5624 грн.85 коп. - штраф (процентна складова).
Посилаючись на зазначені обставини, позивач на підставі ст.ст.509, 525, 526, 527, 530, ч. ст.598, 599, 610, ч.2 ст.615, 629, 1050, 1054 ЦК України просив позов задовольнити.
Рішенням Солом'янського районного суду м.Києва від 30 вересня 2019 року у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В апеляційній скарзі посилається на порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, посилається на те, що при укладенні кредитного договору було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, про що свідчить підпис відповідача у заяві позичальника. Кредитний договір повністю відповідає вимогам ч.2 ст.208, ч.1 ст.207 ЦК України щодо письмової форми правочину. Спірний кредитний договір є публічним договором, умови якого відповідно до ч.2 ст.633 ЦК України є однаковими для всіх споживачів аналогічних банківських послуг, що надаються банком. Доказів оскарження відповідачем саме укладеного договору матеріали справи не містять.
Користуючись кредитними коштами, відповідачу були добре відомі і зрозумілі умови договору, а тому його твердження щодо не знання тарифів, умов та правил не відповідають дійсним обставинам справи. Банком надані суду первісні бухгалтерські документи про видачу та сплату коштів за кредитним договором. Надані виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі. Суд не перевірив розрахунок заборгованості та доводи банку про те, що позичальник користувався грошовими коштами, виконував умови кредитного договору на протязі 2007-2018 років, частково сплачуючи заборгованість за договором у тому числі відсотки, пеню та комісії ( погашення відображені розрахунку заборгованості в графі «Сума погашення за наданим кредитом»), а отже визнав свої зобов'язання за договором та розміри встановлених обов'язкових платежів. Суд першої інстанції безпідставно звільнив відповідача від відповідальності щодо погашення заборгованості. У даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, які і не оспорювалося відповідачем укладення, чи не укладення кредитного договору, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами цього договору.
Щодо висновку суду про пропуск позивачем позовної давності, апелянт посилався на те, що в 2013 року мав місце перевипуск картки, строк дії перевипущеної картки до 31 серпня 2017 року, а відтак, банк звернувся до суду в 2017 року в межах строку позовної давності.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. У відзиві посилалась на те, що вона не має боргових зобов'язань перед позивачем, оскільки позивач не надав суду належних доказів того, що відповідач заборгувала позивачу грошові кошти, зазначені в апеляційній скарзі. Виписка по рахунку не може підтверджувати існування боргу, оскільки вона не є первинним обліковим бухгалтерським документом, не відповідає Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідно не може підтверджувати тих чи інших фінансових операцій. Відповідачка не погоджується з сумами зазначеними в розрахунку та вважає їх надуманими. Суд першої інстанції вірно встановив, що позивачем був пропущений строк позовної давності. Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача в 2017 році, а заборгованість відповідача перед позивачем виникла ще у 2007 році, домовленості між позивачем та відповідачем про збільшення позовної давності не було.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 січня 2020 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що відповідно до укладеного договору №б/н від 26 червня 2007 року відповідачка ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 8000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00%на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Між сторонами укладено 26 червня 2007 року договір, в якому вказано, що він разом з Умовами та Тарифами складає між сторонами кредитний договір.
Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача. Позивачем не надано доказів, а судом не встановлено наявності належних та допустимих доказів, які підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов'язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки разі порушення зобов'язання з повернення кредиту, чи в межах позовної давності позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Останнє внесення коштів в рахунок погашення заборгованості було здійснене відповідачем 25 лютого 2014 року, що підтверджується наданими суду розрахунком заборгованості за договором №б/н від 26 червня 2007 року та випискою по рахунку відповідача. Починаючи з цього часу, не відбулось жодної події, що могла вплинути на зупинення або перебігу строку позовної давності.
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача 11 липня 2017 року, тобто з пропуском позовної давності, при цьому позивачем не наведено поважних причин пропуску строку позовної давності.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачем до позовної заяви Умови та правила надання банківських послуг як такі, що не містять підпису позичальника, не є складовою укладеного сторонами 26 червня 2007 року кредитного договору. Позивач звернувся до суду з вимогами до ОСОБА_1 з пропуском строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем до ухвалення рішення.
З такими висновками суду повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.
В частинах 1 та 2 статті 207 ЦК України закріплено, що правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частино 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаї ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із ст..1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені одовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання ( ст.549 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
У анкеті-заяві позичальника від 26 червня 2007 року, на яку посилається банк у позовній заяві, та яка підписана позичальником, сторони погодили те, що банк надає позичальнику строковий кредит у сумі 1669 грн. на строк 10 місяців з 26 червня 2007 року по 26 квітня 2008 року включно, з умовами сплати за користування кредитом відсотків у розмірі 0,01% на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,0грн. та одноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,0 грн. в обмін на зобов'язання позичальника з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, комісії, в зазначені в Заяві та Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) строки. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, за який приймається період з 16 по 20 число кожного місяця позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 166.99 грн. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії, а також інших витрат згідно з Умовами. Позичальник зобов'язується повернути суму кредиту, відсотків, винагороди відповідно до заяви та умов.
Зазначене дає підстави стверджувати, що сторони, підписавши 26 червня 2007 року анкету позичальника, погодили умови кредитування - плату за користування кредитними коштами, та встановили строк повернення кредиту в сумі 1669 грн. до 26 квітня 2008 року включно.
Разом з тим, наявні в матеріалах справи документи, які були надані представником позивача до суду першої інстанції і долучені до апеляційної скарги дають підстави вважати, що в рамках укладеного 26 червня 2007 року між сторонами договору, мало місце перевипуск кредитних карт до відкритого у 2007 році клієнту карткового рахунку з новим строком дії і відповідачка ОСОБА_1 користувалася наданими їй банком грошовими коштами.
Так, як убачається з матеріалів справи, у анкеті - заяві зазначено, що відповідачу видано кредитну карту за номером НОМЕР_1 ( а.с.9). До суду першої інстанції представником позивача була надана довідка про те, що ОСОБА_1 згідно кредитного договору від 26 червня 2007 року отримала чотири картки, остання з них мала термін дії до 8 червня 2017 року ( а.с.102). У довідці, наданій банком до апеляційної скарги, міститься інформація, що термін дії картки за номером НОМЕР_1 становить останній день квітня місяця 2009 року. В подальшому у травні 2009 року , у березні 2010 року та у листопаді 2013 року видавалися нові картки з новим строком дії, термін дії останньої картки за номером НОМЕР_2 зазначено останній день серпня 2017 року ( а.с.136).
Про факт користування кредитними коштами у період з 2007 року по 2017 рік свідчить виписка по рахунку, яка була надана позивачем як в суді першої інстанції, так і до апеляційної скарги ( а.с.93-101, 138-143).
Станом на 30 червня 2017 року за ОСОБА_1 рахується заборгованість по тілу кредиту в сумі 7791 грн.06 коп.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитом, а також пенею, комісією і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 26 червня 2007 року, посилався на Витяг з Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Проте наявні у матеріалах справи Умови та Правила, які передбачали сплату відсотків, пені, комісій та штрафів не містять підпису ОСОБА_1 , а отже позивачем не доведено, що відповідач, підписуючи анкету - заяву, погодився на приєднання до Умов та Правил, ознайомившись з ними. Позивач не надав належних і допустимих доказів, що відповідач розумів саме ці умови та погодився з ними, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили Умови та Правила, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що надані позивачем до позовної заяви Умови та Правила надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору від 26 червня 2007 року.
Крім того, анкета-заява позичальника від 26 липня 2007 року також не містить інформації щодо визначених розмірів процентної ставки, неустойки (пені, штрафів), які підлягають нарахуванню після 26 квітня 2008 року, а отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань після 26 квітня 2008 року.
За таких обставин передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог банку про стягнення з ОСОБА_1 100655 грн.97 коп. заборгованості за відсотками за користування кредитом, 4050 грн. - заборгованості за пене та комісіє, 500 грн. штрафу (фіксована частина) , 5624 грн.85 коп. штрафу (процентна складова) немає.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 7791 грн.06 коп. у зв'язку з пропуском позивачем позовної давності.
Установлено, що сторонами не погоджено порядок та строк повернення коштів, отриманих відповідачем, після 26 квітня 2008 року. При цьому установлено, що ОСОБА_1 отримувала від банку кошти, користувалася ними у період з 2007 по 2017 роки, і має заборгованість по кредиту.
Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Отже, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч.2 ст.530 ЦК України, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів вважає, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Оскільки умовами анкети - заяви, підписаної позичальником, не передбачено відповідної календарної дати або події, з якою пов'язується виконання зобов'язання за кредитним договором після 26 квітня 2008 року, банк звернувся до суду з позовом у липні 2017 року, то саме з цього моменту боржник зобов'язаний повернути кредитору суму кредиту.
Отже, до звернення банку до суду з позовом до боржника перебіг позовної давності у спірних правовідносинах не починався, а тому позовна давність до спірних правовідносин не застосовується.
Суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, неправильного застосував норми матеріального права і дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском позивачем позовної давності .
За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги підлягають стягненню з відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 30 вересня 2019 року скасувати і ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк'Приватбанк», - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (адреса: 01001, м.Київ, вул.Грушевського, 1д, ЄДРПОУ 14360570, МФО № 305299, рах. № НОМЕР_4 ) суму заборгованості за кредитним договором від 26 червня 2007 року по тілу кредиту в розмірі 7791 грн.06 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (адреса: 01001, м.Київ, вул.Грушевського, 1д, ЄДРПОУ 14360570, МФО № 305299, рах. № НОМЕР_4 ) судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви в сумі 116 грн. 90 коп., за подання апеляційної скарги в сумі 175 грн. 35 коп., а всього 292 грн. 25 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус