24 лютого 2019 року м. Київ
Справа 757/1432/17-ц
Апеляційне провадження № 22-ц/824/2039/2020
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Лугового Р.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Писанця В.А. 06 березня 2019 року в м. Києві, повний текст рішення складений 07 червня 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення вкладу, процентів та штрафних санкцій,
У листопаді 2017 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 26 липня 2013 року між ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено депозитний договір №SAMDN25000736780231, на виконання якого на рахунок № НОМЕР_1 позивачем було внесені 202750,00 грн.
Навесні 2014 року, у зв'язку з припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АРК та міста Севастополя, рахунок позивача було безпідставно заблоковано відповідачем, а нарахування відсотків було припинено, а тому з метою отримання належних позивачу коштів та нарахованих по ним відсоткам, позивач неодноразово звертався до банку із вимогою поновити йому доступ до рахунку, але дані вимоги банком виконані не були. 17 жовтня 2017 року в Головному офісі ПАТ КБ «Приватбанк» (у м. Дніпро) отримано заяву позивача від 13 жовтня 2017 року про розірвання депозитного договору, видачу вкладу, нарахованих відсотків за вкладом та надання інформації. Станом на момент подачі позову зазначена заява не задоволена. У зв'язку з цим позивач звернувся до суду з даним позовом.
У березні 2018 року представником позивача було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, а також заявлено додаткові позовні вимоги посилаючись на те, що 22 січня 2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено депозитний договір №SAMDN01000709203145, за яким на рахунок № НОМЕР_2 були внесені 10000,00 дол. США. Вважав вказані дії банку протиправними і просив про стягнення грошових коштів за вказаними договорами банківських вкладів з урахуванням залишку коштів за договорами (відсотки, річні, пеня), задовольнити уточнений позов у повному обсязі.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення вкладу, процентів та штрафних санкцій - відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не додано належних доказів на підтвердження того, що між ним та Банком виникли правовідносини з приводу укладення договорів банківського вкладу.
Не погодилось із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 , його представником подана апеляційна скарга, в якій зазначається про незаконність рішення у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права. Представник позивача вказує на те, що наявність правовідносин між позивачем та відповідачем підтверджується довідками про залишок коштів на рахунках № NI 8PHIU0BDNQG51R від 31 січня 2018 pоку, №FJUPE07VN5N4I92S від 31 січня 2018 року та №JDBV54NDV5BC94HE від 31 січня 2018 року, оскільки оригінали депозитних договорів були передані ПАТ КБ «ПриватБанк» влітку 2014 року. Зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеним доказам. Вказує, що відмовивши у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції посилаючись лише на відсутність оригіналів договорів, фактично позбавив позивача права власності на належні йому кошти. На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просив про задоволення заявлених ними вимог.
Представник відповідача - Куценко О.В. заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 26 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено депозитний договір №SAMDN25000736780231, на виконання якого позивачем внесено 202750,00 грн /а.с. 9/.
22 січня 2010 року у м. Сімферополь, АР Крим між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено депозитний договір №SAMDN01000709203145 на виконання якого, на рахунок № НОМЕР_2 були внесені 10000,00 дол. США /а.с.33/.
За умовами укладених договорів банк сплачує позивачу проценти на суму вкладу згідно договору №SAMDN25000736780231 від 26 липня 2013 року - 17 % річних, а за договором №SAMDN01000709203145 від 22 січня 2010 року - 6 % річних.
У зв'язку із припиненням функціонуванням банківських відділень ПАТ КБ «Приватбанк» на території АР Крим та м. Севастополя у 2014 році, рахунок позивача було заблоковано та припинено нарахування відсотків.
13 жовтня 2017 року позивач звернувся до відповідача із письмовою заявою про дострокове розірвання договору банківського вкладу №SAMDN25000736780231 від 26 липня 2013 року та договору банківського вкладу №SAMDN01000709203145 від 22 січня 2010 року. У вказаній заяві позивач також просив відповідача видати належні йому кошти через касу будь-якого відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» у м. Києві, попередньо повідомивши його про час та місце розташування відділення банку та надати відповідним чином посвідчені виписки про рух коштів по рахунках і повідомити про обсяг нарахованих відсотків /а.с.12-14/.
Банком вказана заява отримана 17 жовтня 2017 року /а.с. 15/, проте відповіді на вказану заяву матеріали справи не містять.
Згідно виписки ПАТ КБ «Приватбанк», станом на 31 грудня 2017 року на рахунку № НОМЕР_2 «Приват-вклад» міститься кошти в сумі 16863,16 дол. США у гривнях: 265907,68 грн; на рахунку № НОМЕР_4 «Депозит Плюс» на 12 міс. містяться кошти в сумі 205394,08 грн.
Згідно розрахунку, наданого позивачем, заборгованість за:
договором №SAMDN25000736780231 від 26 липня 2013 року складає: 202750,00 грн - сума вкладу; не нараховані відсотки за період з 27 лютого 2014 року по 19 жовтня 2017 року в розмірі 125688, 34 грн; не нараховані відсотки за період з 20 жовтня 2017 року по 13 березня 2018 року у розмірі 799,89 грн; пеня у розмірі 3% за кожен день прострочення на підставі ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 20 жовтня 2017 року по 13 березня 2018 року в розмірі 1418853,63 грн; 3% річних за період з 20 жовтня 2017 року по 13 березня 2018 року в розмірі 2399,67 грн; інфляційні втрати за жовтень 2017 року по лютий 2018 року в розмірі 11374,28 грн; а всього 1761865,81 грн;
договором №SAMDN01000709203145 від 21 січня 2010 року складає: 10000,00 дол. США - сума вкладу; не нараховані відсотки за період з 23 лютого 2014 року по 19 жовтня 2017 року в розмірі 2194,52 дол. США; не нараховані відсотки за період з 20 жовтня 2017 року по 13 березня 2018 року у розмірі 39,45 дол. США; пеня у розмірі 3% за кожен день прострочення на підставі ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 20 жовтня 2017 року по 13 березня 2018 року в розмірі 1383385,46 грн; 3% річних за період з 20 жовтня 2017 року по 13 березня 2018 року в розмірі 3108,13 грн.
Відповідно до ст. 95 ЦК України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила і діють на підставі затвердженого нею положення.
Згідно ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 ЦК України). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Відповідно до ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. Якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч. 2 ст. 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це коти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 цього Закону, фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» подано такі визначення: споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Відповідно до ч.5 ст. 10 цього Закону у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Відповідно до п. 5 постанови Правління НБУ від 06 травня 2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» заборонено банкам України відкривати відокремлені підрозділи на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя. Банкам, у перелік яких входить і ПАТ «Приватбанк», зобов'язано припинити діяльність відокремлених підрозділів, що розташовані на території АРК і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України.
Згідно положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), затвердженої постановою Правління Національного банку України № 492 від 12 листопада 2003 року (зареєстрована у МЮ України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493) банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (п.1.8 Інструкції); договір банківського вкладу укладається в письмовій формі, один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов'язаний надати клієнту під підпис (п.1.9 Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (п.1.10 Інструкції).
Розділ 10 вказаної Інструкції передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунка кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.
Пунктом 1.4 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), затвердженої постановою Правління Національного банку України № 516 від 03 грудня 2003 року (зареєстроване у МЮ України 29 грудня 2003 року за № 1256/8577), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Відповідно до глави 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 174 від 01 червня 2011 року (зареєстрована у МЮ України 25 червня 2011 року за № 790/19528), яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, в тому числі належать: квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями (п.1.1). Касові документи, що формуються із застосуванням платіжних пристроїв, мають містити такі обов'язкові реквізити: ідентифікатор банку (філії, відділення) або інші реквізити, за допомогою яких є можливість його ідентифікувати; номер платіжного пристрою; дату та час здійснення операції; суму та валюту операції; вид операції; реквізити електронного платіжного засобу, які передбачені правилами безпеки платіжної системи, якщо операція здійснювалася з її використанням; код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі; суму комісійної винагороди.
Відповідно до п.п. 57-61 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затверджено Постанова Правління Національного банку України 04 линя 2018 № 75 , інформація, що міститься в прийнятих для обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.
Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі.
Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного).
Банк самостійно розробляє форми регістрів синтетичного та аналітичного обліку, які повинні містити назву, період реєстрації операції, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.
Банк обов'язково має складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри: особові рахунки та виписки з них; аналітичні рахунки з обліку внутрішньобанківських операцій; книги реєстрації відкритих рахунків; оборотно-сальдовий баланс/оборотно-сальдову відомість.
У разі складання регістрів бухгалтерського обліку в електронному вигляді банк зобов'язаний зробити їх копії на паперових носіях на вимогу учасників операції, а також органів контролю та правоохоронних органів відповідно до вимог законодавства України.
Особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.
Банк забезпечує ведення синтетичного обліку за допомогою рахунків II, III, IV порядків Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 11 вересня 2017 року за № 89 (зі змінами). Детальна інформація про кожного контрагента та кожну операцію фіксується на рівні аналітичного обліку на аналітичних рахунках. Аналітичні рахунки повинні містити обов'язкові параметри, визначені нормативно-правовими актами Національного банку України. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожними відповідним рахункам синтетичного обліку.
Відповідно до ч. 1 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
З наведених обставин справи вбачається, що сторонами визнаються обставини щодо укладення двох депозитних договорів, а неналежне їх виконання відповідачем обґрунтовується припиненням діяльності філії в АРК.
Разом з тим, припинення діяльності відокремлених підрозділів не є підставою для не виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань. До того ж стороною договору є не відокремлений структурний підрозділ, а ПАТ КБ «Приватбанк».
Кримське відділення лише прийняло грошові кошти, проте діяло не у власних інтересах, а в інтересах ПАТ «КБ «Приватбанк», яке і має нести відповідальність за своєчасне виконання зобов'язань перед позивачем.
Відмова суду першої інстанції в задоволенні позовних вимог мотивована відсутністю оригіналів договорів та квитанцій. Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Однак, всі здійснені платіжні операції Банку зберігаються регістрах, що також є первинною банківською документацією.
Позивачем ОСОБА_1 на підтвердження внесення коштів на депозитні рахунки надано до суду відповідні банківські документи: копія договору про заощадження №SAMDN25000736780231(Вклад «Депозит Плюс на 12 міс») від 26 липня 2013 року, копія договору №SAMDN01000709203145 (Вклад «Приват-вклад») від 22 січня 2010 року (а.с. 9, 33), копію квитанції про внесення на рахунок № НОМЕР_6 грошових коштів в сумі 202750,00 грн (а.с. 10), та виписки ПАТ КБ «ПриватБанк» по рахункам ОСОБА_1 з інформацією про залишки коштів та нарахованих відсотків клієнта, згідно якої вбачається, що станом на 31 грудня 2017 року на рахунку № НОМЕР_2 «Приват-вклад» міститься кошти в сумі 16863,16 дол. США у гривнях: 265907,68 грн; на рахунку № НОМЕР_4 «Депозит Плюс» на 12 міс. містяться кошти в сумі 205394,08 грн (а.с. 40-42). Таким чином, колегія суддів вважає, що надані позивачем банківські документи відповідають вимогам чинного законодавства, та підтверджують факт внесення позивачем коштів на депозитні рахунки Банку.
Разом з цим, відповідачем не надано будь - яких доказів на спростування доводів позивача, який є споживачем банківських послуг та обмежений у можливості отримання від банку інших документів.
Заперечуючи наявність коштів на рахунках банку, саме відповідач повинен був надати належні докази, підтверджуючі повернення позивачу депозитних вкладів із нарахованими відсотками. Однак, в порушення вимог процесуального законодавства, на спростування підстав позову відповідач таких доказів не надав. Відсутність таких доказів колегія суддів кваліфікує як невиконання банком своїх обов'язків за договорами банківського вкладу, що є підставою для задоволення вимог позивача.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову з задоволенні позовних вимог з підстав недоведеності позивачем виникнення правовідносини з приводу укладення договорів банківського вкладу з відповідачем.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача із заявою про розірвання договорів та повернення йому коштів за вкладами з виплатою процентів за користування вкладами 13 жовтня 2017 року, яку останній отримав 17 жовтня 2017 /а.с. 12-15/. Отже, вказані договори є розірваними з 19 жовтня 2017 року, враховуючи дату отримання вказаної заяви відповідачем.
Відповідно до умов договорів позивач мав право на отримання процентів за вкладом №SAMDN25000736780231 до 26 липня 2017 року, та за вкладом №SAMDN01000709203145 до 22 січня 2017, які нараховуються на суму вкладу по процентній ставці для вкладів даного найменування і строку, діючій в банку на день закінчення попереднього строку вкладу.
Представником відповідача не заперечувалось, що в період з 27 липня 2013 року по 19 жовтня 2017 року проценти на вклад №SAMDN25000736780231 від 26 липня 2013 року нараховуються за ставкою 17% річних, а за договором №SAMDN01000709203145 від 22 січня 2010 року за період з 22 січня 2010 року по 19 жовтня 2017 року нараховуються за ставкою 6% річних.
Відтак за умовами договору №SAMDN25000736780231 від 26 липня 2013 року позивач мав право на отримання процентів за вкладом з 27 лютого 2014 року (позовні вимоги заявлені про стягнення процентів з 27 лютого 2014 року) по 19 жовтня 2017 року (дата розірвання договору) у розмірі 17% від суми вкладу, що складає 125688,34 грн (202750 * 17 % : 365 * 1331 дні).
За умовами договору №SAMDN01000709203145 від 22 січня 2010 року позивач мав право на отримання процентів за вкладом з 23 лютого 2014 року (позовні вимоги заявлені про стягнення процентів з 23 лютого 2014 року) по 19 жовтня 2017 року (дата розірвання договору) у розмірі 6% від суми вкладу, що становить 2194,52 дол. США (10000 * 6 % : 366 * 1327 дні).
Договори, укладені сторонами не містять визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов'язань за договором після заявлення вкладником вимоги про повернення суми вкладу, а відповідно і закінчення терміну дії договорів.
Відповідно до ст.598 ЦК України зобов'язання банку в розмірі та на умовах, визначених договорами банківських вкладів (депозиту), припинилися 19 жовтня 2017 року.
Однак закінчення строку дії договору в разі невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.
Згідно з ч. 2 ст.1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Оскільки між сторонами не припинилися зобов'язальні відносини щодо повернення вкладів, позивач має право на отримання процентів за користування її коштами у розмірі, що сплачуєтьсябанком завкладом навимогу та такий розмір становить 1 % річних.
Відповідно до наказу №7 від 05 січня 2014 року, затвердженого Головою Правління Банку була встановлена відсоткова ставка по вкладам «На вимогу» у розмірі 1% річних.
Таким чином, за період від дня розірвання договорів, а саме з 20 жовтня 2017 року по 13 березня 2018 року (відповідно до позовних вимог) позивач має право на отримання процентів за користування його грошовими коштами відповідно до ч.2 ст.1070 ЦК України у розмірі відповідно по вкладу у доларах США 39,45 доларів США (10000,00 * 1 % : 365 * 89 дні); за гривневим вкладом - 799,89 грн (202750,00 * 1 % : 365 * 89 дні).
У постановах Верховного Суду України № 6-39цс13 від 29 травня 2013 року, № 6-2829 цс16 від 22 березня 2017 року викладена правова позиція, згідно з якою банк зобов'язаний повернути депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договору, якщо вкладник звернувся із заявою про повернення вкладу. У разі порушення грошових зобов'язань банк має сплатити вкладнику проценти по банківському вкладу за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів вкладником, а також 3 % річних та суму відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Оскільки банк не виконав зобов'язань щодо повернення вкладів та процентів, нарахованих на вклади відповідно до заяви позивача про розірвання договорів банківського вкладу, то колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідача 3 % річних від простроченої суми.
Розрахунок 3% річних проводиться за наступною формулою (20750,00 грн * 3% * 144 днів : 365 днів = 2399,67 грн; 10000 дол. США * 3% * 144 днів : 365 днів = 118,36 дол. США = 3108,13 грн. Отже, з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 3% річних за період з 20 жовтня 2017 року по 13 березня 2018 року за договорами банківських вкладів в загальному розмірі 5507,80 грн.
Норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17.
Інфляційні втрати обраховуються шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості. При цьому, при розрахунку враховуються індекси інфляції за період з жовтня 2017 року по лютий 2018 року. За вказаний період сукупний індекс інфляції становив 105,61 %, тому розмір інфляційних втрат за договором №SAMDN25000736780231 від 26 липня 2013 року
становить 11374,28 грн.
Щодо стягнення пені у розмірі 3% відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», колегія суддів виходить з наступного.
Аналіз наведеної норми закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачених ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Представником відповідача було заявлено клопотання про зменшення розміру пені.
Колегія суддів враховуючи клопотання представника відповідача та беручи до уваги розмір пені, який зазначений в розрахунку позивача, та розмір якої значно перевищує розмір поточної заборгованості за договорами вкладу, колегія суддів вважає, що розмір пені підлягає зменшенню. Враховуючи принципи розумності та справедливості, колегія суддів вважає за необхідним зменшити її до розміру 202750,00 грн, за договором №SAMDN25000736780231 від 26 липня 2013 року, та 250000,00 грн за договором №SAMDN01000709203145 від 22 січня 2010 року.
Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Суд першої інстанції на вказане вище уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦУПК України перегляду підлягає і сума судових витрат, враховуючи вимоги пропорційності та те, що позивач звільнений від сплати судових витрат, стягненню з відповідача на користь держави підлягають судові випрати по сплаті судового збору в сумі 22025,00 грн.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення
Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374,376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2019 року скасувати та постановити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення вкладу, процентів та штрафних санкцій - задовольнитичастково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 :
за договором №SAMDN25000736780231від 26 липня 2013 року вклад у сумі 202750, 00 грн; проценти за користування вкладом в розмірі 126488,26 грн; пеня у розмірі 3% річних за кожен день прострочення 202750, 00 грн; 3% річних в розмірі 2399,67 грн, інфляційні втрати в розмірі 11374,28 грн.
за договором №SAMDN01000709203145 від 22 січня 2010 року вклад в розмірі 10000,00 дол. США; проценти за користування вкладом в розмірі 2233,97 дол. США; пеня у розмірі 3% річних за кожен день прострочення 250000,00 грн; 3% річних в розмірі 3108,13 грн.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в розмірі 22025, 00 грн.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_7 )
Відповідач: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; ЄДРПОУ 14360570)
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: А.М. Андрієнко
Н.В. Поліщук
Повний тест постанови складений 27 лютого 2020 року