права №753/24242/18 головуючий у І інстанції: Коренюк А.М.
провадження 22-ц/824/2865/2020 доповідач: Сліпченко О.І.
Іменем України
25 лютого 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Сліпченка О.І., Сушко Л.П., Гуля В.В.
за участю секретаря: Пітенко І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 жовтня 2019 року за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» про визнання договору недійсним та його припинення.
Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд,-
В грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з вищевказаним позовом, який обґрунтовувало тим, що 16 листопада 2009 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» (надалі ТОВ «Телестеми України») укладеного договір про надання телекомунікаційних послуг щодо користування абонентською лінією, телефонним зв'язком та отримання телевізійних послуг за місцем його проживання.
11 жовтня 2018 року ТОВ «Телестеми України» припинило надавати телекомунікаційні послуги.
Керівник ТОВ «Телестеми України» визнав вищевказаний факт, обіцяв усунути порушення й відновити надання послуг, проте надання послуг не було відновлено.
Просив визнати договір від 16 листопада 2009 року недійсним та припинити з 11 жовтня 2018 року його дію.
Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 30 жовтня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовано тим, що місцевий суд неповно з'ясував обставини справи та не надав оцінку наявним доказам, неправильно застосував норми матеріального права та допустився порушення норм процесуального права.
Вказує, що з огляду на з'ясовані обставини, підстав для відмови в задоволенні позовних вимог не вбачає.
Вважає, що місцевий суд не сприяв йому, як учаснику судового процесу у вирішенні спору, оскільки йому не було роз'яснено вірного способу захисту порушеного права.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав свою позицію, належним чином повідомлений відповідач не з'явився.
У відповідності до вимог статті 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами;
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів
3) показань свідків.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 16 листопада 2009 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Телестеми України» укладеного договір № 2009 про надання ОСОБА_1 телекомунікаційних послуг щодо користування абонентською лінією, телефонним зв'язком та отримання телевізійних послуг за місцем його проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 9-13).
Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 4 ЦПК передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1).
Місцевий суд вірно зазначив, що подавши свої докази, позивач реалізував своє право на доказування і одночасно виконав обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України).
Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
У відповідності до положень ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно з ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Положеннями ст. 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, а саме: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За приписами ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. (ст. 217 ЦК України)
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Положеннями ст. 18 Закону передбачено порядок визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; тощо.
Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.
Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.
Як убачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір у письмовій формі, підписаний обома сторонами та частково виконаний.
Даний правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним. Таке правило розповсюджується стосовно усіх умов укладеного договору.
Згідно з ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Питання щодо визнання умови договору несправедливою в порядку, передбаченому ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», та як наслідок визнання такого договору недійсним повністю або в частині вирішується судом на підставі заявлених позовних вимог. Таких позовних вимог позивач не заявляв.
Крім того, за правилами ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
В порядку, передбаченому ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач має право розірвати договір та вимагати відшкодування шкоди лише у разі ненадання або неналежного надання послуг, якщо виконавець не приступив до надання таких у строк, обумовлений договором, тощо.
З огляду на вищезазначене, вимоги в частині визнання договору недійсним, колегією суддів відхиляються.
Доводи апелянта, щодо визнання договору припиненим колегію суддів відхиляються, оскільки обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не відповідає способам, встановленим законодавством, і, як наслідок, не призводить до поновлення його порушеного права, а тому виключає можливість задоволення позовних вимог у цій частині.
Посилання позивача на обов'язок місцевого суду роз'яснити йому правильність обраного способу захисту порушеного права не відповідає вимогам законодавства, оскільки у відповідності до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а згідно із ч.3 кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а відтак посилання апелянта на можливість суду в роз'ясненні вірного способу захисту, а як наслідок зміні позовних вимог є помилковими та необґрунтованими.
Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання, щодо повернення йому суми сплаченого судового збору при подачі позову, посилаючись на те, що ним було зменшено позовні вимоги, а судовий збір повернуто не було.
Колегія суддів зауважує, що механізм повернення судового збору в даному випадку передбачено Законом України «Про судовий збір» та в апеляційного суду відсутні повноваження, щодо повернення зазначеної суми.
Відповідно до ч.1 ст 367 ЦПК Укарїин суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку.
Апеляційна скарга переповнена оцінкою доказів апелянтом, при цьому не вказується, які з доказів неправомірно були судом першої інстанції не прийняті, чи досліджувались із порушенням установленого законом порядку.
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено «25» лютого 2020 року.
Головуючий
Судді: