справа №755/13183/2019 Головуючий у І інстанції - Яровенко Н.О.
апеляційне провадження №22-ц/824/3106/2020 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
25 лютого 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Немудрої Ю.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року
у справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірну бездіяльність Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві,
встановив:
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпровського районного суду м. Києва із скаргою на неправомірну бездіяльність Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, мотивуючи свої вимоги тим, що 06 серпня 2019 року скаржником було отримано постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А.М. про відкриття виконавчого провадження від 31 липня 2019 року ВП №59686848.
Згідно вказаної постанови виконавчий лист Дніпровського районного суду м. Києва №755/24910/13-ц від 23 липня 2014 року, який знаходився на виконанні у Дніпровському районному відділі державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві було пред'явлено до виконання приватному виконавцю.
23 квітня 2015 року постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві було відкрито виконавче провадження ВП № 47337103 із виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Києва №755/24910/13-ц від 23 липня 2014 року.
30 квітня 2015 року постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, в межах виконавчого провадження ВП № 47337103 було арештовано майно боржника та оголошено заборону на його відчуження.
23 липня 2019 року державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві винесено постанову про повернення виконавчого листа стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
Отже, як вбачається зі змісту постанови про повернення виконавчого листа стягувачу, державним виконавцем не було здійснено дій, визначених ч.3 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки останнім не було скасовано арешту накладеного на все майно боржника згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30 квітня 2019 року ВП №47337103.
Просила суд, визнати неправомірною бездіяльність Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва ГТУЮ у м. Києві щодо не зняття арешту зі всього належного майна, не скасування заборони на його відчуження, які були накладені на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження накладені постановою від 30 квітня 2015 року ВП №47337103, не зняття арешту з майна боржника, які були накладені на підставі постанови Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва ГТУЮ у м. Києві від 08 квітня 2019 року ВП №47337103, не зняття арешту з статутного капіталу боржника, які були накладені на підставі постанови Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва ГТУЮ у м. Києві від 23 квітня 2019 року ВП №47337103.
Зобов'язати Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва ГТУЮ у м. Києві зняти арешт з майна ОСОБА_1 та скасувати заборону щодо його відчуження, які накладені на підставі постанови ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві від 30 квітня 2015 року ВП №47337103, постанови від 08 квітня 2019 року ВП №47337103, постанови від 23 квітня 2015 року ВП №47337103.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права просила ухвалу скасувати та задовольнити її скаргу в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що 06 серпня 2019 року скаржником було отримано постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А.М. про відкриття виконавчого провадження від 31 липня 2019 року ВП №59686848.
Згідно вказаної постанови виконавчий лист Дніпровського районного суду м. Києва №755/24910/13-ц від 23 липня 2014 року, який знаходився на виконанні у Дніпровському районному відділі державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві було пред'явлено до виконання приватному виконавцю.
23 квітня 2015 року постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві було відкрито виконавче провадження ВП №47337103 із виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Києва №755/24910/13-ц від 23 липня 2014 року.
30 квітня 2015 року постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, в межах виконавчого провадження ВП №47337103 було арештовано майно боржника та оголошено заборону на його відчуження.
23 липня 2019 року державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві винесено постанову про повернення виконавчого листа стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
Постанова про повернення виконавчого документу стягувачу була направлена лише стягувачу, про існування вказаної постанови скаржник дізналася 06 серпня 2019 року отримавши постанову про відкриття провадження приватним виконавцем, а ознайомилась із текстом постанови 09 серпня 2019 року.
Отже, як вбачається зі змісту постанови про повернення виконавчого листа стягувачу, державним виконавцем не було здійснено дій, визначених ч.3 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки останнім не було скасовано арешту накладеного на все майно боржника згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30 квітня 2019 року ВП №47337103.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 23 квітня 2015 року державним виконавцем Торбинською О.М. відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №4733710 на підставі заяви про примусове виконання від 21 квітня 2015 року та боржнику надано строк про добровільне виконання рішення протягом семи днів з моменту відкриття виконавчого провадження.
30 квітня 2015 року державним виконавцем Торбинською О.М. відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно ОСОБА_1 та заборонено їй здійснювати відчуження будь-якого майна, яке їй належить.
Також, 08 квітня 2019 року старшим державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ ГТУЮ у м. Києві Урбаном Д.Д. винесено постанову про арешт коштів боржника, а саме накладено арешт на грошові кошти, що містяться на будь-яких розрахункових, депозитних та карткових рахунках в банківських та фінансових установах та на всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, 426060,14 грн.
Крім цього, 23 квітня 2019 року старшим державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ ГТУЮ у м. Києві Урбаном Д.Д. винесено постанову про арешт статутного капіталу боржника, оскільки встановлено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - боржник виступає засновником в ТОВ «Імперіал буд плюс», розмір внеску до статутного фонду - 800 грн.
23 липня 2019 року старшим державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ ГТУЮ у м. Києві Урбаном Д.Д. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
Постановляючи ухвалу про залишення без задоволення скарги ОСОБА_1 на неправомірну бездіяльність Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, суд першої інстанції виходив з того, що старший державний виконавець Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ ГТУЮ у м. Києві Урбан Д.Д. не зобов'язаний був виносити постанову про зняття арешту, оскільки виконавчий документ повернувся не до суду який його видав, а стягувачу у зв'язку із його письмовою заявою.
З висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи, а також не узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1 частини 1 та частини 3 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
За змістом ч.3 ст.37 Закону Ккраїни «Про виконавче провадження», у разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску.
На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1,3,11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається.
Зважаючи на вищевикладене, судом було неправильно застосовано норму матеріального права до спірних правовідносин.
В п.18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз'яснено, що виходячи зі змісту статті 387 ЦПК, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.
Наприклад, суд може зобов'язати державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії. якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав.
Судом було невірно застосовані норми матеріального права, оскільки ч.3 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» вказує про дії при поверненні виконавчого листа стягувачу, а ст.40 ЗУ «Про виконавче провадження» деталізує порядок вчинення дій виконавця при знятті арешту з майна.
Крім того, накладення арешту супроводжувалось зокрема виконанням рішення суду, разом із тим, рішення знаходиться на виконанні у приватного виконавця, а накладення арешту на суму стягнення, яку не стягує держаний виконавець порушує право скаржника на визначеність та узгодженість процедури при виконанні рішення суду.
Оскільки виконавчий лист не знаходиться на виконанні у виконавчій РВ ДВС Дніпровського ГТУЮ у місті Києві, відповідні арешти підлягали скасуванню одночасно із поверненням виконавчого листа стягувачу.
Виходячи зі змісту ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.
Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 55 Конституції України проголошує, що кожному гарантується право па оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Викладені в апеляційній скарзі доводи є переконливими, такими що спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення скарги ОСОБА_1 на неправомірну бездіяльність Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-384, ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргуОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року скасувати і постановити нове судове рішення.
Скаргу ОСОБА_1 на неправомірну бездіяльність Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві задовольнити.
Визнати неправомірною бездіяльність Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва ГТУЮ у м. Києві щодо не зняття арешту зі всього належного майна, не скасування заборони на його відчуження, які були накладені на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження накладені постановою від 30 квітня 2015 року ВП №47337103, не зняття арешту з майна боржника, які були накладені на підставі постанови Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва ГТУЮ у м. Києві від 08 квітня 2019 року ВП №47337103, не зняття арешту з статутного капіталу боржника, які були накладені на підставі постанови Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва ГТУЮ у м. Києві від 23 квітня 2019 року ВП №47337103.
Зобов'язати Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва ГТУЮ у м. Києві зняти арешт з майна ОСОБА_1 та скасувати заборону щодо його відчуження, які накладені на підставі постанови ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві від 30 квітня 2015 року ВП №47337103, постанови від 08 квітня 2019 року ВП №47337103, постанови від 23 квітня 2015 року ВП №47337103.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 27 лютого 2020 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді С.О. Журба
Т.О. Писана