27 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 140/3543/19 пров. № А/857/90/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Багрія В. М.,
суддів Качмара В. Я., Старунського Д. М.,
з участю секретаря судового засідання Пильо І. І.,
розглянувши у судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року про забезпечення позову (ухвала постановлена у м. Луцьку судом у складі головуючого судді Ксензюка А. Я.) у справі № 140/3543/19 за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КЕПІТАЛ С» до Головного управління ДПС у Волинській області, Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
У грудні 2019 року ТОВ «КЕПІТАЛ С» звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області, Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позивач просив визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДФС у Волинській області про включення ТОВ «КЕПІТАЛ С» до ризикових платників податків;
зобов'язати Головне управління ДПС у Волинській області виключити ТОВ «КЕПІТАЛ С» з переліку ризикових платників податків.
09.12.2019 ТОВ «КЕПІТАЛ С» подало заяву про забезпечення позову, в якій просило зупинити дію рішення комісії Головного управління ДФС у Волинській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, оформлене протоколом № 95 від 23.08.2019 щодо внесення ТОВ «КЕПІТАЛ С» в перелік ризикових платників податків
Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що віднесення ТОВ «КЕПІТАЛ С» до переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості, призвело до блокування (зупинення реєстрації) в Єдиному реєстрі податкових накладних усіх податкових накладних та унеможливлює подальшу господарську діяльність товариства. Крім того, зупинення реєстрації податкових накладних позивача руйнує ділову репутацію ТОВ «КЕПІТАЛ С» перед контрагентами, оскільки контрагенти позивача не мають можливості включити сплачені суми ПДВ до складу податкового кредиту.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 11.12.2019 року заяву ТОВ «КЕПІТАЛ С» про забезпечення позову задоволено.
Зупинено дію рішення комісії Головного управління ДФС у Волинській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, оформленого протоколом від 23.08.2019 № 95, в частині внесення до переліку ризикових платників податків ТОВ «КЕПІТАЛ С» (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Словацького, будинок 30, офіс 3, код ЄДРПОУ 42618299).
Ухвалу суду першої інстанції оскаржило Головне управління ДПС у Волинській області, подавши на неї апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначає, що ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права, без повного дослідження усіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення питання. Суд першої інстанції не врахував, що для платника податків не наступають негативні наслідки у зв'язку із зупиненням реєстрації податкових накладних. Водночас, незалежно від зупинення реєстрації податкової накладної, у позивача існуватиме обов'язок включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період. Крім того, штрафні санкції на період зупинення такої реєстрації до прийняття рішення щодо відновлення реєстрації таких податкових накладних не застосовуються. Враховуючи наведене, апелянт вважає, що позивач не навів обґрунтованих обставин, які могли б бути в розумінні статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України належною підставою для забезпечення позову.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, а забезпечення позову на час судового розгляду справи відновить право позивача на здійснення господарської діяльності, дасть можливість позивачу до остаточного вирішення даного спору реалізовувати своє право щодо реєстрації податкових накладних.
Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, враховує таке.
Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно із приписами частини 2 статті 150 цього Кодексу забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Таким чином, підставами для вжиття заходів забезпечення позову можуть бути такі обставини:
1) існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі;
2) неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів;
3) необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому;
4) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Отже, чинним законодавством встановлено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
При розгляді та вирішенні заяви про забезпечення позову суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання судового рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя у разі задоволення вимог позивача (заявника).
Тобто, прийняття такого рішення доцільне та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи призвести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача у разі задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції вважає, що в ухвалі про забезпечення позову суд першої інстанції повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
У рішенні від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
Відповідно до Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Разом з тим, заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Тому підставами для забезпечення позову є очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливість або значне ускладнення захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову, очевидна протиправність рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
Для правильного вирішення питання щодо забезпечення в даному випадку слід врахувати положення нормативно-правових актів, які регулюють відносини щодо внесення платників податків до переліку ризикових.
Зокрема, відповідно до абзацу 22 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, відсутність факту реєстрації платником податку продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Відтак, у позивача незалежно від зупинення податкової накладної існуватиме обов'язок включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
При цьому, у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, згідно з пунктом 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, штрафні санкції, передбачені цим пунктом, не застосовуються на період зупинення такої реєстрації до прийняття рішення щодо відновлення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування згідно з підпунктом 201.16.4 пункту 201.16 статті 201 цього Кодексу.
Перебіг строків реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН переривається на період їх зупинення та штрафні санкції, передбачені пунктом 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України, не застосовуються до настання однієї із таких подій:
прийнято рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН;
набрало законної сили рішення суду про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН.
Таким чином, з аналізу наведених правових положень видно, що негативні наслідки для платника податків у зв'язку із зупиненням реєстрації податкових накладних не наступають.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви є помилковими, оскільки вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову та суперечить положенням статей 150 та 151 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи наведене, ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову прийнята з порушенням норм процесуального права, без повного дослідження усіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення питання, а тому підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову ТОВ «КЕПІТА С» в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 322, ст. 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області задовольнити.
Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року про забезпечення позову у справі № 140/3543/19 скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «КЕПІТАЛ С» про забезпечення позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. М. Багрій
судді В. Я. Качмар
Д. М. Старунський