Справа № 640/24451/19 Суддя (судді) першої інстанції: Патратій О.В.
27 лютого 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Єгорової Н.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Пенсійного фонду України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом Пенсійного фонду України до Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,-
У грудні 2019 року Пенсійний фонду України звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 14 листопада 2019 року ВП № 58979878 про накладення штрафу в сумі 10 200,00 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що у справі № 826/3594/18 судом чітко роз'яснено, в чому полягає здійснення контролю Пенсійного фонду України за вчиненням територіальними органами дій по нарахуванню та виплаті пенсій стягувачам.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що дії по контролю за здійсненням територіальними органами нарахування та виплати пенсії є дискреційними повноваженнями Пенсійного фонду України. Підкреслює, що суд першої інстанції помилково вбачає наявність обов'язку Пенсійного фонду України надати вказівки територіальним органам Фонду нарахувати та виплатити стягувачам пенсії у відповідному розмірі. Наголошує, що Пенсійним фондом України добровільно вчинено дії по контролю, що полягають у перевірці пенсійного забезпечення осіб, що були позивачами у справі № 826/3594/18.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 25 квітня 2019 року відкрито виконавче провадження № 58979878 про примусове виконання виконавчого листа № 826/3594/18 від 05 квітня 2019 року, виданого Окружним адміністративним судом м. Києва. Також вказаною постановою боржника (УПФ) було повідомлено про необхідність виконання рішення суду протягом 10 робочих днів.
Листом від 05 червня 2019 року№ 17064/06-30 Пенсійний фонду України повідомив державного виконавця, що на виконання постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 25 квітня 2019 року у ВП № 58979878 та на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2018 року у справі № 826/3594/18, Пенсійним фондом України добровільно до відкриття виконавчих проваджень вчинено дії по контролю, що полягають у перевірці правильності пенсійного забезпечення осіб, що були позивачами у цій судовій справі, зокрема, ОСОБА_1 , у тому числі за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, проведених на виконання рішень судів про перерахунок пенсії. Перевірка проведена за матеріалами електронних пенсійних справ, інформацією, отриманою від органів Фонду, де ці особи перебувають на обліку. Вказаний лист було отримано відповідачем 11 червня 2019 року
Постановою головного державного виконавця від 30 вересня 2019 року ВП № 58979878 накладено на боржника штраф, за невиконання рішення суду без поважних причин, у розмірі 5 100,00 грн.
Постановою головного державного виконавця від 14 листопада 2019 року ВП № 58979878 накладено на боржника штраф, за повторне невиконання рішення суду без поважних причин у розмірі 10 200,00 грн.
Оскаржувана позивачем постанова від 14 листопада 2019 року ВП № 58979878 прийнята на підставі ч.2 ст. 75 Закону України "Про виконавче провадження", за повторне невиконання рішення суду без поважних причин, оскільки станом на 14 листопада 2018 року інформації стосовно виконання рішення суду боржником не надано.
На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивачем не доведено наявність правових підстав для скасування постанови про накладення штрафу в той час, як відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність та обґрунтованість прийнятих ним рішень, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, у суду відсутні правові підстави для задоволення адміністративного позову.
З таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися з огляду на наступне.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 жовтня 2018 року у справі №826/3594/18 позов задоволено частково. Зобов'язано Пенсійний фонд України вчинити дії по контролю за здійсненням територіальними органами дій по нарахуванню та виплаті ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 пенсій у розмірі визначеному статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
У контексті наведеного судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що відповідно до ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
Крім того, колегія суддів зауважує, що з аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.
Отже, основним призначенням стадії виконавчого провадження є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає помилковими доводи апелянта про те, що дії по контролю за здійсненням територіальними органами нарахування та виплати пенсії є дискреційними повноваженнями Пенсійного фонду України, оскільки, як було встановлено раніше, позивача було зобов'язано вчинити вказані дії рішенням суду, яке набрало законної сили.
При цьому, відповідно до п. 6 ч. 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 280 від 23 липня 2014 року, Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, організовує, координує та контролює роботу територіальних органів щодо:
забезпечення додержання підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, вимог актів законодавства про пенсійне забезпечення;
забезпечення надходжень від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших коштів, ведення обліку їх надходжень відповідно до законодавства;
внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб та їх використання;
здійснення контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - страхові внески) та інших платежів, за достовірністю документів, поданих для призначення пенсії, та відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, інших джерел, визначених законодавством;
стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не нарахованих та/або не сплачених сум страхових внесків та інших платежів;
застосування фінансових санкцій, передбачених законом;
призначення (перерахунку) і виплати пенсій та щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці;
забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством;
обліку коштів Пенсійного фонду України, ведення статистичної та бухгалтерської звітності;
надання страхувальникам та застрахованим особам інформації, визначеної законодавством;
Крім того, згідно пп. 7 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 22 грудня 2014 року № 28-2, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що дії по перерахунку пенсії, у тому числі на виконання рішень суду, є функціональними повноваженнями територіальних управлінь.
Викладене свідчить про передчасність висновку суду першої інстанції, що саме нарахування та виплата пенсії територіальними органами позивача буде здійсненням контролю Пенсійного фонду України згідно з судовим рішенням та виконавчими листами у справі № 826/3594/18.
У контексті наведеного, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що рішенням Окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2018 року у справі № 826/3594/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року, у задоволені позовних вимог про зобов'язання Пенсійного фонду України видати акт організаційно-розпорядчого характеру для здійснення територіальними управліннями нарахування і виплати позивачам пенсій у розмірі визначеному статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на підставі рішень судів, що набрали законної сили, починаючи з 01 листопада 2011 року - відмовлено.
При цьому, судова колегія зауважує, що з аналізу змісту наявного в матеріалах справи листа ГУ ПФ в Дніпропетровській області вбачається, що позивачем вчинялися дії спрямовані на з'ясування у територіальних органів, на обліку яких знаходяться стягувачі, стану виконання перерахованих у рішенні від 04 жовтня 2018 року попередньо винесених судових рішень по кожному зі стягувачів. У відповідь на своє звернення Пенсійний фонд України отримав відповідь, що окремі судові рішення щодо виплати пенсій у розмірі визначеному статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року відсутні, про що позивачем було повідомлено Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Руденка В.В.
Враховуючи зазначене вище та те, що рішенням суду у справі № 826/3594/19 Пенсійний фонд України було зобов'язано вчинити виключно дії щодо контролю, а не здійснення перерахунку та виплати пенсій позивачам або будь які інші спрямовані на зобов'язання територіальних органів позивача вчинити такий перерахунок та виплату, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у державного виконавця були відсутні правові підстави для застосування до позивача штрафу за невиконання судового рішення.
Крім іншого, надаючи правомірності рішенню суду першої інстанції про відмову в прийнятті заяви про збільшення позовних вимог, викладеному в ухвалі Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 січня 2020 року, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 47 КАС України крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
При цьому колегія суддів звертає увагу на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 826/13046/16, відповідно до яких предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача. Зміна предмету адміністративного позову можлива у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред'явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.
Натомість, збільшити або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад, у грошовому розмірі. Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмету позову, а не через збільшення розміру позовних вимог.
При цьому підставою позову є обставини (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), які у своїй сукупності дають право особі звернутися до суду з відповідними позовними вимогами до відповідача. Зміна підстави адміністративного позову можлива у такі способи: 1) заміна одних фактичних чи правових підстав позову іншими; 2) доповнення фактичних чи правових підстав новими; 3) вилучення деяких із зазначених фактичних чи правових підстав.
Підставою позову є обставини (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), які у своїй сукупності дають право особі звернутися до суду з позовними вимогами до відповідача.
Тобто зміна (доповнення) підстав позову - це зміна (доповнення) обставин, на яких ґрунтується вимога позивача, фактичних та/або юридичних.
При цьому, я вбачається зі змісту поданої Пенсійним фондом України 13 січня 2020 року заяви про збільшення позовних вимог позивач, крім раніше заявлених вимог про скасування постанови про накладення штрафу від 14 листопада 2019 року у виконавчому провадження № 58979878, просить скасувати також постанови державних виконавців про накладення штрафів у виконавчих провадженнях № 58940895, № 58941014, № 58978950, № 58941127, № 58940739.
Викладене, на переконання суду апеляційної інстанції, свідчить про те, що позивач фактично не уточнив позовні вимоги, а доповнив позов новими 5 позовними вимогами, тобто змінив і предмет, і підстави позову одночасно.
Крім того, як було вірно підкреслено судом першої інстанції, в обґрунтування нових позовних вимог додатково до підстав, наведених у позовній заяві, в уточненому позові позивач навів нові обставини, в обґрунтування саме вищезазначених нових позовних вимог.
Поряд з викладеним, судова колегія зауважує, що обставини виникли вже після відкриття провадження у даній справі та фактично зумовили пред'явлення нового позову до відповідача.
Таким чином, позивач одночасно змінив і підставу, і предмет позову, фактично подавши в цій частині новий позов.
За таких обставин та з урахуванням того, що приписами ст. 47 КАС України не передбачена можливість зміни позивачем одночасно предмета та підстав адміністративного позову, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови позивачу у прийнятті уточненого позову.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Пенсійного фонду України - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2020 року - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Пенсійного фонду України до Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 14 листопада 2019 року ВП № 58979878 про накладення штрафу в сумі 10 200,00 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
І.В. Федотов