10 січня 2020 р.Справа №160/236/20
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сліпець Н.Є., розглянувши заяву представника позивача про забезпечення адміністративного позову у адміністративній справі №160/236/20 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про скасування постанови про накладення штрафу, -
09.01.2020 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН3142/1510/АВ/ТД-ФС611 від 09.12.2019 року, винесену першим заступником ГУ Держпраці у Дніпропетровській області Осадчим І.М.
Разом із позовною заявою представником Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 подано до суду заяву про забезпечення позову, в якому останній просить:
- зупинити дію постанови №ДН3142/1510/АВ/ТД-ФС611 від 09.12.2019 року до набрання законної сили рішення по справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання рішення суб'єкта владних повноважень протиправним та його скасування.
В обґрунтування вказаної заяви представник позивача посилається на те, що правомірність накладення на позивача штрафу оскаржується у судовому порядку, однак є підстави вважати, що відповідач розпочне процедуру примусового стягнення не очікуючи винесення судового рішення у справі, у зв'язку з чим є очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі.
У відповідності до вимог частини 1 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Розглянувши вказану заяву про забезпечення позову, вивчивши надані докази на її підтвердження, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення виходячи з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Тобто, забезпечення адміністративного позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа або до якого має бути поданий позов, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Згідно із частиною 4 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Таким чином, статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до частини 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Отже, обов'язковою умовою для застосування судом заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність, зокрема, полягає в тому, щоб засіб забезпечення відповідав предмету позову за вартістю. Адекватність заходу до забезпеченню позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Аналіз викладених обставин дає підстави для висновку, що необхідним є вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, які є повністю співмірними з позовними вимогами та відповідають принципу адекватності заходу забезпечення.
Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
При вирішенні заяви про забезпечення позову суд також враховує положення нормативно-правових актів, які регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до п. 9 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07. 2013 року № 509, штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб'єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.
Пунктом 11 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509 передбачено, що не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).
Отже, у разі несплати штрафу в зазначений строк другий примірник постанови надсилається органу державної виконавчої служби для виконання постанови в примусовому порядку.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник стверджує, що оскаржувана постанова може бути передана на примусове виконання до органів державної виконавчої служби та невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист порушених прав позивача.
Аналізуючи викладене, суд вважає за необхідне зазначити, що доводи заявника відносно наявності підстав для зупинення дії постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 09.12.2019 року №ДН3142/1510/АВ/ТД-ФС611 про накладення штрафу, мають лише характер припущень.
При цьому будь-яких доказів, які б дійсно свідчили про наявність викладених у заяві обставин, так зокрема, звернення відповідача до органу державної виконавчої служби з метою примусового стягнення штрафу з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 накладеного постановою від 09.12.2019 року №ДН3142/1510/АВ/ТД-ФС611 при зверненні до суду з заявою про забезпечення позову заявником не надано.
Крім того, заявником не надано достатніх та обґрунтованих доказів чи пояснень відносно того, яким чином вплине примусове виконання оскаржуваної постанови на господарську діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та яких негативних наслідків може зазнати остання у разі примусового виконання такої постанови.
Таким чином, суд зазначає, що існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача не підтверджено належними та допустимими доказами.
Дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що на час розгляду заяви про забезпечення позову заявником не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Посилання на вірогідність таких дій у майбутньому не може бути підставою для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
Суд зазначає, що сам факт подання позову не може бути підставою для забезпечення позовної заяви. Водночас, при розгляді заяви про забезпечення позову не вирішується питання про правомірність рішення відповідача, що є предметом оскарження. Оцінка протиправності останніх буде надана під час розгляду справи по суті.
З огляду на викладене, заява про забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 09.12.2019 року №ДН3142/1510/АВ/ТД-ФС611не підлягає задоволенню.
Виходячи з фактичних обставин справи та з принципу співрозмірного вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 150-154, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову у адміністративній справі №160/236/20 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про скасування постанови про накладення штрафу - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець