"05" лютого 2020 р.м. Одеса Справа № 916/2996/19
Господарський суд Одеської області у складі судді Щавинської Ю.М.
секретар судового засідання Драганова А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом: ASSTRA Forwarding AG (Асстра Форвардінг АГ) (Зеєштрассе, 467, м. Цюріх, Швейцарія, СН-8001)
до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Іллічівськзовніштранс" (68000, м. Чорноморськ, вул. Промислова, буд. 7)
про витребування майна
за участю представників сторін:
від позивача: Шайдецький В.О. - ордер №581301 від 01.10.2019р.
від відповідача: Солдатов С.Є. - довіреність № 1 від 03.01.2020р.
07.10.2019р. ASSTRA Forwarding AG (Асстра Форвардінг АГ) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Іллічівськзовніштранс", в якій просить суд зобов'язати відповідача повернути позивачу контейнер №OOLU6151254, а також відшкодувати судові витрати.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає про набуття відповідачем без достатньої правової підстави належного на праві власності позивачу майна, а саме контейнеру №OOLU6151254.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.10.2019р. відкрито провадження у справі № 916/2996/18, справу прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 13.11.2019р.
11.11.2019р. до канцелярії суду від ASSTRA Forwarding AG надійшов відзив на позовну заяву (а.с.58-59), в якому відповідач зазначив, що не є набувачем спірних контейнерів та відповідно повернути їх не може.
Як вказує відповідач, контейнери №OOLU6151254, №OOLU6186820 та №OOLU6484487 ним були отримані 15.08.2018р. При цьому, згідно листа-розпорядження Midwest Group LLP №08/18 від 18.08.2018р. отримувачем зазначених контейнерів є GSP Logistics GmbH.
В подальшому, 20.08.2018р. зазначені контейнери на підставі листа-розпорядження GSP Logistics GmbH №35 від 18.08.2018р. були відвантажені на автомобілях №ІТЕ579/052FC, №SVAO21/SV040RA, №KAO949/L696WW.
Протокольною ухвалою від 13.11.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 11.12.2019р. об 11:00 для надання можливості представнику позивача подати додаткові документи для розгляду справи та встановлено строк для надання таких документів - до 29.11.2019р.
Про відкладення розгляду справи відповідача повідомлено ухвалою суду в порядку ст. 120 ГПК України.
02.12.2019р. до суду від позивача надійшла заява про долучення засвідчених копій додаткових документів до матеріалів справи.
09.12.2019р. до суду від ASSTRA Forwarding AG (Асстра Форвардінг АГ) надійшла заява про збільшення позовних вимог (а.с.96-100), згідно якої позивач просить суд зобов'язати відповідача повернути позивачу рефрижераторні контейнери №OOLU6151254, №OOLU6484487, №OOLU6186820.
У судовому засіданні 11.12.2019р. суд зазначив, що додаткові докази, які були подані ASSTRA Forwarding AG (Асстра Форвардінг АГ) до суду 02.12.2019р., не беруться до уваги, оскільки позивачем, в порушення імперативних норм ст. 80 ГПК України, не надано доказів направлення зазначених документів на адресу відповідача. Вищевказану заяву про збільшення позовних вимог суд прийняв до розгляду.
Ухвалою суду від 11.12.2019р. судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті в засіданні суду на 08.01.2020р. о 12 год. 30 хв.
16.12.2019р. позивачем повторно подані докази, що надавалися 2.12.2019р. з доказами направлення їх на адресу відповідача (а.с.110-128).
08.01.2020р. позивачем до канцелярії суду надано заяву-вимогу щодо повернення трьох контейнерів (відповідно до збільшених позовних вимог) з доказами її направлення та вручення (а.с.134-139).
У судовому засіданні 08.01.2020р. судом оголошено перерву при розгляді справи по суті до 05.02.2020р. о 12 год. 00 хв.
У вказаному судовому засіданні судом було оголошено перерву до 16 год.45 хв. У зв'язку з необхідністю огляду оригіналів доданих відповідачем до відзиву документів та залучення їх засвідчених копій до матеріалів справи.
Представник позивача підтримав уточнені позовні вимоги в повному обсязі, просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача проти позову заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
В силу ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до статті 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно до ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
При цьому правовідносини, пов'язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".
Закон України "Про міжнародне приватне право" (пункт 1 частини 1 статті 1) визначає приватноправові відносини як відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи.
Згідно зі статтею 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.
За статтею 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у випадку, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження.
Враховуючи, що відповідач у справі зареєстрований на території України за адресою: 68000, м. Чорноморськ, вул. Промислова, буд. 7, суд вважає, що спір правомірно передано на розгляд до Господарського суду Одеської області.
Так, завданням суду при здійсненні правосуддя в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
За змістом положень вищевказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Отже, зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.
Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Як встановлено судом, позовні вимоги ASSTRA Forwarding AG направлені на зобов'язання відповідача повернути належні позивачу на праві приватної власності рефрижераторні контейнери №OOLU6151254, №OOLU6484487, №OOLU6186820, які набуті останнім без достатньої правової підстави.
Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, зазначає, про відсутність у нього спірного майна.
Відповідно до положень ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються, зокрема, до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.
Право на пред'явлення позову про витребування майна з незаконного володіння, унормовано статтею 387 ЦК України, за приписами якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Правовий аналіз положень статті 387 цього Кодексу дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та відсутність у відповідача правових підстав для володіння ним. На підтвердження вказаних обставин позивач повинен надати суду відповідні докази.
З урахуванням наведеного, суд вказує, що предметом доведення в рамках даної справи, перш за все, є наявність у позивача права власності на спірне майно.
Так відповідно до положень ст.179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Рухомими речами, відповідно до положень ч.2 ст. 181 ЦК України, є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
В свою чергу майном, як особливим об'єктом, відповідно до ч.1 ст. 190 Цивільного кодексу України, вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
З аналізу наведених положень вбачається, що спірні контейнери є рухомим майном, оскільки є такими, що можуть бути вільно переміщені у просторі.
За загальним правилом, відповідно до ч.1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно положень ст.ст.76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Так у підтвердження набуття права власності на спірне майно позивачем надано суду лист ТОВ "Юніфеедер", згідно якого товариство підтвердило належність позивачу з 28.03.2018р. на праві приватної власності контейнерів №OOLU6151254, №OOLU6484487, №OOLU6186820 внаслідок повної оплати узгодженої суми покупки (а.с.9), довідку ASSTRA Forwarding AG про балансову вартість контейнерів (а.с.112), виписку по банківському рахунку ТОВ "Юніфеедер" (а.с.113-115), виписку з банківського рахунку ASSTRA Forwarding AG (а.с.116-117).
Дослідивши надані позивачем документи, суд вказує, що жоден з наведених документів не доводить права власності позивача на спірне майно та не є правовстановлюючим.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Водночас, суду не надано жодних доказів, що підтверджують наявність у ТОВ "Юніфеедер" права власності на спірні контейнери, у зв'язку з чим ані надані позивачем виписки по рахунках, ані лист вказаного підприємства (а.с.9) не може бути визнано судом належним доказом вчинення правочину щодо придбання контейнерів.
Поряд з цим, за інформацією, відображеною у наданому саме позивачем у підтвердження отримання спірних контейнерів відповідачем коносаменті (а.с.122-125), контейнери №OOLU6151254, №OOLU6484487, №OOLU6186820 належать відправнику "Джи-Пі-Ес Лоджистик ГМБХ" (GPS Logistics GmbH).
Враховуючи, що факт знаходження майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння, суд також не приймає в якості належного доказу довідку ASSTRA Forwarding AG про балансову вартість контейнерів (а.с.112).
Не містять матеріали справи також і належних доказів, підтверджуючих наявність спірних контейнерів у відповідача.
Так, як встановлено судом, фактично позивач, зазначаючи про збереження відповідачем без достатньої правової підстави контейнерів №OOLU6151254, №OOLU6484487, №OOLU6186820, посилається на лист ТОВ "Бруклін-Київ Порт" та додані до нього докази (а.с.16-20), згідно яких спірні контейнери були передані Приватному акціонерному товариству "Іллічівськзовніштранс".
Натомість відповідач зазначає про те, що згідно до статутної діяльності він є підприємством, яке здійснює обслуговування вантажів, і жодним чином не є кінцевим набувачем ані вантажу, що знаходиться у контейнерах, ані самих контейнерів.
Як стверджує відповідач, надаючи у підтвердження листи та бланки відвантаження (а.с.60-64), на вимогу Midwest Group LLP контейнери №OOLU6151254, №OOLU6484487, №OOLU6186820 ПрАТ "Іллічівськзовніштранс" було відвантажено GPS Logistics GmbH.
При цьому, суд зазначає, що саме GPS Logistics GmbH у наданому позивачем коносаменті, значиться як вантажоодержувач спірного майна.
Згідно до положень ст.79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За таких обставин, враховуючи, що позивачем з одного боку жодним чином не доведено наявність у нього права власності на контейнери №OOLU6151254, №OOLU6484487, №OOLU6186820, а з іншого боку, як вже було зазначено судом, більш вірогідними є надані відповідачем докази, що підтверджують відсутність у нього спірного майна, ніж надані позивачем докази на підтвердження наявності його у відповідача, суд доходить до висновку, що позивачем не доведено обставини, які відповідно до вимог ст.ст. 387, 1212 ЦК України входять до предмету доведення при розгляді віндикаційних вимог, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні позову.
З урахуванням викладеного, враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, витрати по сплаті судового збору, згідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають віднесенню на рахунок позивача.
Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.
Повний текст складено 17 лютого 2020 р.
Суддя Ю.М. Щавинська