вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" лютого 2020 р. Справа№ 920/206/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Агрикової О.В.
Чорногуза М.Г.
при секретарі судового засідання Найченко А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання»
на рішення Господарського суду Сумської області від 18.07.2019
у справі № 920/206/19 (головуючий суддя Коваленко О.В., судді: Соп'яненко О.Ю., Джепа Ю.А.)
за позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз»
до Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання»
про стягнення 1 618 375,40 грн
та за зустрічним позовом Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання»
до Акціонерного товариства «Укртрансгаз»
про визнання договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № SUM/2013/1034/1303000029 від 01.02.2013 частково недійсним,
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,
Акціонерне товариство «Укртрансгаз» (далі - АТ «Укртрансгаз», позивач) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання», яке в подальшому змінило тип товариства та найменування на Акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» (далі - АТ «Сумське НВО», відповідач) про стягнення 1 618 375,40 грн, з яких 1 290 180,12 грн основного боргу, 234 035,14 грн пені, 27 298,48 грн 3% річних та 66 861,66 грн інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №/2013/1034/1303000029 від 01.02.2013 (далі - договір) щодо оплати наданих послуг.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 06.05.2019 прийнято зустрічну позовну заяву АТ «Сумське НВО» до АТ «Укртрансгаз» про визнання недійсним п.7.4. договору, як такого, що не відповідає вимогам законодавства; об'єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом, розгляд справи №920/206/19 постановлено здійснювати колегіально у складі трьох суддів із проведенням підготовчого засідання спочатку.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 18.07.2019 у справі № 920/206/19 первісний позов задоволено повністю, в задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову, суд виходив з того, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою не містить ознак договору перевезення вантажів, а є договором про надання послуг; підписані представниками сторін та скріплені їх печатками акти, які містяться в матеріалах справи є належними доказами надання послуг позивачем відповідачеві, а також відповідно до п. 3.4. договору такі акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами; з огляду на встановлення факту порушення грошового зобов'язання відповідачем, а також факту відповідності п. 7.3. та п. 7.4. договору вимогам діючого законодавства, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені, нарахованої за період з 30.07.2018 по 30.01.2019; перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних збитків, нарахованих за загальний період з 01.03. 2018 по 30.01.2019, суд дійшов висновку про те, що такі нарахування здійснено позивачем методологічно правильно, а вимоги про їх стягнення є правомірними та обґрунтованими. При цьому, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про застосування строків позовної давності до первісних позовних вимог.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив з того, що сторонами в п. 7.4. договору досягнуто згоди щодо встановлення періоду нарахування пені протягом шести місяців, що передують моменту пред'явлення газотранспортним підприємством претензій та/або звернення газотранспортного підприємства з позовом до суду, а не змінено порядок обчислення позовної давності, що не суперечить вимогам діючого законодавства, а отже, правові підстави для визнання вказаного пункту договору недійсним відсутні, а позовні вимоги за зустрічним позовом є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Не погодившись із вищезазначеним рішенням, АТ «Сумське НВО» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення з відповідача за первісним позовом 131 615,78 грн пені, 27 298,48 грн 3 % річних, 66 861,66 грн інфляційних нарахувань та постановити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних вимог відмовити.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
В обґрунтування своїх вимог апелянт наголошував на тому, що за своєю правовою природою договір перевезення вантажу є договором про надання послуги, яка споживається в процесі її надання; висновок господарського суду щодо правової природи договору з транспортування природного газу магістральними трубопроводами є таким, що здійснений судом без врахування загальної правової норми, яка міститься в ст. 306 Господарського кодексу України (далі - ГК України); до правовідносин, що виникли між сторонами підлягає застосуванню ч. 5 ст. 315 ГК України, яка визначає спеціальні строки позовної давності за вимогами перевізника до вантажовідправника чи вантажоодержувача; висновок суду про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань є передчасним та таким, що не відповідає вимогам ст. 315 ГК України та ст.ст. 256, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Апелянт також вказував на те, що пунктом 7.4. договору сторони змінили порядок обчислення пені, що не тягне за собою жодних юридичних наслідків в силу існування заборони, яка встановлена в ч. 2 ст. 260 ЦК України; незаконність обрахунку пені у разі зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги (позову) підтверджується позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.06.2018 у справі №910/4164/17; загальний розмір пені, що може бути стягнутий з відповідача у зв'язку з порушенням зобов'язань з оплати природного газу становить 102 419,36 грн, що на 131 615,78 грн менше, ніж стягнуто за оскаржуваним рішенням.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2019 поновлено АТ «Сумське НВО» пропущений процесуальний строк на усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Сумське НВО» на рішення Господарського суду Сумської області від 18.07.2019 у справі № 920/206/19, призначено до розгляду на 13.11.2019, встановлено АТ «Укртрансгаз» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач наголошував на безпідставності тверджень відповідача про те, що укладений між сторонами правочин є договором перевезення вантажу, до якого застосовується шестимісячний строк позовної давності; за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг, у зв'язку з чим судом правомірно задоволено вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань; порушення відповідачем умов договору щодо порушення строків оплати наданих у 2018 році послуг транспортування природного газу є підставою для нарахування відповідачу пені у відповідності до п. 7.4. договору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2019 у розгляді справи №920/206/19 оголошено перерву на 16.12.2019.
На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/4957/19 від 13.12.2019 у зв'язку з прийняттям рішення Вищою радою правосуддя від 12.12.2019 про звільнення судді ОСОБА_1 , яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 920/206/19.
Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2019 апеляційну скаргу у справі №920/206/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Дикунської С.Я., Чорногуза М.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 апеляційну скаргу АТ «Сумське НВО» на рішення Господарського суду Сумської області від 18.07.2019 у справі № 920/206/19 прийнято до провадження вищевказаним складом суду, призначено до розгляду на 12.02.2020.
На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/522/20 від 05.02.2020 у зв'язку з перебуванням судді Дикунської С.Я., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці з 10.02.2020, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 920/206/19.
Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2020 апеляційну скаргу у справі №920/206/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 апеляційну скаргу АТ «Сумське НВО» на рішення Господарського суду Сумської області від 18.07.2019 у справі № 920/206/19, призначену на 12.02.2020, прийнято до провадження.
У судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення з відповідача за первісним позовом 131 615,78 грн пені, 27 298,48 грн 3 % річних, 66 861,66 грн інфляційних нарахувань та постановити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних вимог відмовити.
Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.
12.02.2020 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Враховуючи межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що предметом апеляційного перегляду у даній справі є рішення суду першої інстанції лише в частині задоволення первісного позову АТ «Укртрансгаз» про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2013 між Публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз», яке в подальшому змінило тип товариства та найменування на АТ «Укртрансгаз» (у тексті договору - Газотранспортне підприємство) та Публічним акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе», яке в подальшому змінило тип товариства та найменування на АТ «Сумське НВО» (у тексті договору - замовник) було укладено договір №SUM/2013/1034/1303000029 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, відповідно до умов якого газотранспортне підприємство зобов'язується надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу відповідача від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пункту приймання - відповідачем, а відповідач зобов'язується внести плату за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами у розмірі, у строки та порядку, передбачені умовами договору.
Згідно з п. 3.1. договору послуги по транспортуванню природного газу оформлюються Газотранспортним підприємством і замовником актами наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами. У випадку, якщо замовник та/або споживач (споживачі) безпосередньо підключені до магістрального трубопроводу Газотранспортного підприємства, кількість протранспортованого Газотранспортним підприємством газу замовнику та/або його споживачу визначається за даними комерційних вузлів та приладів обліку газу, установлених на ГРС. Якщо замовник та/або споживачі замовника отримують газ з мережі газорозподільного підприємства, даними для складення актів наданих послуг є дані газорозподільного підприємства про обсяги протранспортованого ним газу замовнику та/або його споживачам.
Відповідно до п. 3.2., 3.3., 3.4. договору Газотранспортне підприємство до 15 числа місяця, наступного за звітним, направляє замовнику два примірники акта наданих послуг за звітний місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою Газотранспортного підприємства. Замовник протягом двох днів з моменту одержання акту наданих послуг зобов'язується повернути Газотранспортному підприємству один примірник оригіналу акту наданих послуг, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою замовника, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню у відповідності з умовами договору або в судовому порядку. До прийняття рішення судом обсяг газу та вартість послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами встановлюються у відповідності до даних Газотранспортного підприємства. Акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків замовника з Газотранспортним підприємством.
Зі змісту п. 5.1. договору вбачається, що розрахунки за послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами здійснюються за тарифами, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.
Відповідно до п. 5.2. договору тарифи, визначені в п. 5.1. договору, є обов'язковими для сторін з дати набрання ними чинності. Визначена на їх основі вартість послуги буде застосовуватись сторонами при складанні актів наданих послуг та розрахунках за ці послуги згідно з умовами Договору.
Згідно з п.п. 5.3., 5.4. договору розрахунковий період за договором становить один місяць з 9:00 години першого дня місяця до 9:00 години першого дня наступного місяця включно. Вартість послуг з транспортування газу за місяць визначається як добуток тарифу за умовами розділу 3 цього договору, та податку на додану вартість. Вартість фактично наданих Газотранспортним підприємством замовнику послуг за звітний місяць визначається на підставі акта наданих послуг.
Пунктом 5.5 договору передбачено, що оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача на умовах 100 відсотків попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. Відповідач самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводяться замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Згідно з п.п. 6.3.2., 6.3.3. договору замовник зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість наданих послуг згідно з умовами договору, оформити надані послуги з транспортування газу актами наданих послуг.
Відповідно до п. 11.1 договору, останній набирає чинності з дня його підписання сторонами та укладається на строк до 31 грудня 2013 року. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
Враховуючи те, що відповідні заяви сторонами подані не були, договір є чинним і продовжує свою дію до 31.12.2019.
Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати наданих позивачем послуг за договором, останній заявив, зокрема, вимоги про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення вказаних позовних вимог АТ «Укртрансгаз», з огляду на наступне.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Визначаючи правову природу правовідносин, що склалися у сторін в ході виконання даного договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такий має ознаки договору про надання послуг, за яким, відповідно до ст. 901 ЦК України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Разом з тим, доводи апелянта, який стверджує, що укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором перевезення вантажу, а тому до спірних правовідносин повинна застосовуватись ч. 5 ст. 315 ГК України, колегія суддів відхиляє, враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №/2013/1034/1303000029 від 01.02.2013 було укладено сторонами під час дії Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» (далі - Закон), який втратив чинність 01.10.2015 на підставі Закону України «Про ринок природного газу» від 09.04.2015.
Згідно з Преамбулою вказаного Закону, останній визначав правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку природного газу.
Частиною 1 ст. 1 Закону (в редакції чинній на момент укладення договору) встановлено, що ринок природного газу - сукупність правовідносин, що виникають у процесі купівлі-продажу природного газу, надання послуг з його транспортування, зберігання, розподілу та постачання.
Вказаний закон також визначав, що газопостачальне підприємство (постачальник) - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює постачання природного газу безпосередньо споживачам згідно з укладеними договорами.
Газорозподільне підприємство - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює транспортування природного газу газорозподільними мережами безпосередньо споживачам, у власності чи в користуванні якого перебувають газорозподільні мережі та інші виробничі об'єкти та який здійснює щодо них функції з оперативно-технологічного управління.
Єдина газотранспортна система України - виробничий комплекс, що складається з магістральних газопроводів та газорозподільних мереж, підземних сховищ газу та інших організаційно і технологічно пов'язаних з ними об'єктів та споруд, призначених для транспортування, розподілу і зберігання природного газу.
Замовник - суб'єкт ринку природного газу, який на підставі договору замовляє надання послуг з транспортування та розподілу природного газу споживачам, його транзиту територією України або зберігання в підземних сховищах.
Оператор Єдиної газотранспортної системи України - газотранспортне підприємство, на яке рішенням центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики в нафтогазовому комплексі покладено функції оперативно-диспетчерського управління з видобутку, транспортування, зберігання та розподілу природного газу з метою забезпечення безперебійного та безаварійного газопостачання споживачів України.
Постачання природного газу - господарська діяльність на ринку природного газу, що підлягає ліцензуванню і полягає в наданні послуг та пов'язана з реалізацією природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів.
Транспортування природного газу - господарська діяльність на ринку природного газу, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу трубопроводами з метою його подальшого зберігання, розподілу або доставки безпосередньо споживачам та замовникам, окрім транспортування внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 Закону транспортування природного газу здійснюється відповідно до договору. За договором транспортування природного газу газотранспортне підприємство зобов'язується транспортувати природний газ, довірений йому замовником, магістральними трубопроводами до пункту приймання-передачі газу та передати його замовнику, а замовник зобов'язується сплатити газотранспортному підприємству встановлену в договорі вартість транспортування. Пунктом приймання-передачі газу є об'єкт Єдиної газотранспортної системи України, на якому здійснюється передача природного газу між учасниками газового ринку, обладнаний вузлом обліку природного газу.
Обов'язкові умови для газотранспортних підприємств та споживачів послуг, що надаються такими підприємствами, встановлюються в типовому договорі про транспортування природного газу.
Так, на підставі вказаного закону постановою НКРЕ від 22.09.2011 № 1579 було затверджено Типовий договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, згідно з яким газотранспортне підприємство зобов'язується надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (далі - ГРС), а замовник зобов'язується внести плату за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбачені умовами договору.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони уклали договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №/2013/1034/1303000029 від 01.02.2013 у відповідності до вимог Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» та постанови НКРЕ від 22.09.2011 № 1579.
На сьогоднішній день правове регулювання послуг транспортування природного газу здійснюється, зокрема, Законом України «Про ринок природного газу», що набрав чинності 01.10.2015, відповідно до ч. 1 ст. 32 якого встановлено, що транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами.
За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу.
Типовий договір транспортування природного газу затверджується регулятором. Оператор газотранспортної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів транспортування природного газу із замовниками. Оператор газотранспортної системи зобов'язаний забезпечити надання послуг, що відповідають потребам ринку природного газу, зокрема, послуги транспортування природного газу з або без гарантії реалізації права користування потужністю, послуги транспортування природного газу на різні періоди тривалості тощо (ч.ч. 2, 3 ст. 32 вказаного закону).
Крім того, поняття договору транспортування визначено у Кодексі газотранспортної системи, затвердженому постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕКП) від 30 вересня 2015 року №2493, згідно ч. 5 ст. 1 якого договір транспортування - договір, укладений між оператором газотранспортної системи та замовником послуг транспортування природного газу на основі типового договору транспортування природного газу, затвердженого регулятором, згідно з яким оператор газотранспортної системи надає замовнику одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу (замовлення розподілу потужності, замовлення транспортування природного газу, послуга балансування) на період та умовах, визначених у такому договорі, а замовник послуг транспортування оплачує оператору газотранспортної системи вартість отриманих послуг (послуги).
Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України «Про покладення функцій оператора Єдиної газотранспортної системи України» від 02.12.2013 № 882 (чинного станом на момент укладення договору) функції оператора Єдиної газотранспортної системи України було покладено на ПАТ «Укртрансгаз».
Згідно ч. 1 ст. 3 Кодексу газотранспортної системи оператор газотранспортної системи на підставі договору транспортування природного газу та згідно з умовами, визначеними в цьому Кодексі, надає суб'єктам ринку природного газу, зокрема, послуги транспортування природного газу газотранспортною системою в межах договірних потужностей та підтверджених номінацій.
Поняття транспортної послуги визначено в Законі України «Про нафту і газ», згідно ст. 1 якого транспортна послуга - виробничі операції з приймання, переміщення, здавання, тимчасового зберігання і перевантаження нафти, газу та продуктів їх переробки.
Отже, спеціальним законодавством, чинним як на момент укладення сторонами договору, так і станом на час розгляду даної справи, визначено транспортування природного газу, як послугу з переміщення його трубопроводами.
Разом з тим, в силу ст. 306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.
Як встановлено ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Колегія суддів звертає увагу, що у вказаних нормах йдеться про доставку вантажу, а не забезпечення його переміщення. Переміщення газу в трубопроводі є одним з видів транспортування (надання транспортної послуги), а не перевезення.
На переконання колегії суддів, зобов'язання з транспортування трубопровідним транспортом не є зобов'язанням перевезення. У договорі транспортування трубопровідним транспортом переміщення здійснюється у виг ляді єдиного технологічного процесу, заснованого на природних властивостях газу як сировини, і всі технологічні операції по переміщенню здійснюються в єдиній і статичній системі трубопроводів. У цьому договорі особливе значення мають технологічні операції, у тому числі операції по обліку і контролю за якістю і кількістю газу. Без дотримання цих операцій переміщення газу неможливе.
На відміну від договору перевезення, у якому переміщення вантажу завжди здійснюється за допомогою руху самого транспортного засобу, переміщення трубопроводом забезпечується за допомогою спеціальної технологічної системи, статичної стосовно простору і вантажу.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. ст. 909 ЦК України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Аналогічне положення містить ч. 5 ст. 308 ГК України, відповідно до якої про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику у пункті відправлення документ, оформлений належним чином.
Отже, обов'язковими істотними умовами перевезення є прийом перевізником від вантажовідправника вантажу для подальшого перевезення для вантажоотримувача та складання відповідних транспортних документів.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що спірний договір не має усіх ознак договору перевезення, який є різновидом договору про надання послуг, а відтак, безпідставними є доводи апелянта про необхідність застосування до спірних правовідносин вимог ч. 5 ст. 315 ГК України, яка визначає спеціальний шестимісячний строк позовної давності для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення.
На переконання колегії суддів, договір на транспортування природного газу трубопроводами за своєю правовою природою є самостійним видом договору про надання послуг, поняття якого визначено спеціальним законодавством, зокрема, у Кодексі газотранспортної системи, Законі України «Про ринок природного газу» та зміст якого, визначений на основі типового договору, затвердженого органом державної влади.
При цьому, на правовідносини як з договору перевезення, так і з договору транспортування природного газу магістральними трубопроводами поширюються загальні положення щодо договорів про надання послуг, визначені главою 63 Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті зобов'язання, а тому суд першої інстанції правомірно застосував до вказаних правовідносин приписи статей 901, 903 ЦК України.
Таким чином, укладення сторонами договору транспортування природного газу магістральними трубопроводами було спрямоване на надання АТ «Укртрансгаз» за замовленням АТ «Сумське НВО» відповідних послуг та обов'язку останнього здійснювати їх оплату.
За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У п. 5.5 договору сторони погодили, що остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводяться замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Згідно з положеннями статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та визнається сторонами, на виконання умов договору у 2018 році АТ «Укртрансгаз» надало АТ «Сумське НВО» послуги з транспортування природного газу на загальну суму 3 460 038,62 грн, що підтверджується відповідними актами надання послуг (а.с. 27-28), а також листом відповідача №32-9-к/25 від 03.04.2019 з графіком погашення заборгованості по договору (а.с.131-132) та підписаним обома сторонами актом звірки розрахунків станом на 31.10.2018 (а.с.133).
Однак, в порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач не здійснив повну оплату наданих позивачем послуг в обумовлені договором строки, у зв'язку з чим основний борг відповідача становить 1 290 180,12 грн, а позовна вимога про його стягнення підлягає задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Так, окрім суми основного боргу, посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 234 035,14 грн, нарахованої за загальний період з 30.07.2018 по 30.01.2019.
Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.
В силу ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).
Пунктом 7.3. договору сторонами погоджено, що у разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом 5 договору, із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
В обґрунтування періоду нарахування заявленої до стягнення пені, позивач посилається на п. 7.4. договору, в якому сторони домовились про те, що пеня нараховується Газотранспортним підприємством протягом шести місяців, що передують моменту пред'явлення Газотранспортним підприємством претензій та / або звернення Газотранспортного підприємства з позовом до суду.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що пунктом 7.4. договору сторони змінили порядок обчислення пені, що не тягне за собою жодних юридичних наслідків в силу існування заборони, яка встановлена в ч. 2 ст. 260 ЦК України, з огляду на наступне.
Згідно з положеннями ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п'ята статті 261 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сторони мають право врегулювати в договорі, передбаченому актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (ч.2 ст.6 ЦК України).
За змістом ч.3 ст.6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, однак не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.
Так, відповідно до ч.1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Відповідно до п.11.3 договору, на підставі ст. 259 ЦК України, за домовленістю сторін, строк позовної давності за цим договором та по стягненню неустойки (штрафу, пені) встановлюється тривалістю у 3 роки.
Виходячи з аналізу зазначених правових норм, у разі досягнення сторонами згоди про збільшення позовної давності за всіма або окремими вимогами і якщо така домовленість за змістом і формою відповідає вимогам ст.6 і ч.1 ст.259 ЦК України, розрахунок розміру пені та штрафу слід провести за кожною вимогою в межах збільшеної позовної давності, установленої сторонами в договорі.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що за приписами ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 07.06.2019 у справі № 910/23911/16, від 13.09.2019 у справі №902/669/18.
Разом з тим, домовленість сторін про нарахування пені протягом шести місяців, що передують моменту пред'явлення Газотранспортним підприємством претензій та / або звернення Газотранспортного підприємства з позовом до суду (п. 7.4 договору), на переконання колегії суддів, є встановленням договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховується пеня.
Згідно з вимогами ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання та виходячи з умов укладеного сторонами договору, враховуючи встановлений судом факт відповідності п. 7.3. та п. 7.4. договору вимогам діючого законодавства, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що її розмір за заявлений період становить 234 035,14 грн, у зв'язку з чим вимога про стягнення пені підлягає задоволенню повністю.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати за отриманий товар позивачем були заявлені вимоги про стягнення з відповідача 27 298,48 грн 3% річних та 66 861,66 грн інфляційних втрат, нарахованих за загальний період з 01.03.2018 по 30.01.2019.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та втрат від інфляції за заявлений позивачем період прострочення, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 27 298,48 грн 3% річних та 66 861,66 грн інфляційних втрат, а відтак, вказані позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
При цьому, як було зазначено вище, до спірних правовідносин не можуть застосовуватись положення законодавства, зокрема ч. 5 ст. 315 ГК України, що регулює договір перевезення вантажу, оскільки укладений сторонами договір до таких не належить і регулюється спеціальним законодавством, у зв'язку з чим судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про застосування строків позовної давності до позовних вимог АТ «Укртрансгаз».
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог та вимог апеляційної скарги, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог АТ «Укртрансгаз» та стягнення з АТ «Сумське НВО» 234 035,14 грн пені, 27 298,48 грн 3% річних та 66 861,66 грн інфляційних втрат.
Доводи апелянта щодо порушення та неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
При цьому, враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом Сумської області від 18.07.2019 у справі № 920/206/19 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга АТ «Сумське НВО» має бути залишена без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.
Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» на рішення Господарського суду Сумської області від 18.07.2019 у справі № 920/206/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 18.07.2019 у справі № 920/206/19 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 920/206/19 повернути до Господарського суду Сумської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст постанови складено 18.02.2020.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді О.В. Агрикова
М.Г. Чорногуз