18 лютого 2020 року справа №263/15759/19
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Гайдар А.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу сержанта поліції 1 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Донецькій області Дядюри Олександра Олександровича на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 січня 2020 року (повний текст складено 17 січня 2020 року м. Маріуполь) у справі № 263/15759/19 (суддя І інстанції - Хараджа Н.В.) за позовом ОСОБА_1 до сержанта поліції 1 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Донецькій області Дядюри Олександра Олександровича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження по справі, третя особа: Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції, в особі ОСОБА_2 , -
22.10.2019 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до сержанта поліції 1 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Донецькій області Дядюри Олександра Олександровича, третя особа: Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції, в особі Рябко Ірини Валеріївни про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження по справі
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 10.10.2019 року відповідачем винесено стосовно нього постанову у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, у постанові відповідач стверджує, що позивачем порушено п.12.4 ПДР. Зазначена постанова винесена безпідставно та з істотним порушенням його прав, не відповідає обставинам справи та вимогам закону, а тому підлягає скасуванню. Вимірювання швидкості руху відповідачем було здійснено приладом із функцією фото- та відеофіксації, але не у автоматичному, а у ручному режимі. Окрім того, позивач вважає, що відповідачем винесено оскаржувану постанову із істотним порушенням прав позивача та правових гарантій, оскільки постанову винесено « на місці вчинення» (прямо на дорозі) та відразу після того, як правопорушення, ніби-то, було вчинено. За таких умов позивач не мав часу та фізичної можливості скористатись своїми правами передбаченими ст. 268 КУпАП, зокрема подавати докази, заявляти клопотання, користуватись правовою допомогою, тощо. Крім того, не складання відповідачем протоколу про адміністративне правопорушення не дало позивачу можливості навіть ніяким чином висловити свою незгоду із винністю у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки ніде, окрім протоколу, він свою позицію зафіксувати не зміг би, ніякого пояснення відповідачем не відбувалось. У оскаржуваній постанові ніяким чином його пояснення або незгода із винністю у вчиненні адміністративного правопорушення не відображені. На підставі вищевикладеного просить постанову серії ЕАК № 1606394 від 10.10.2019 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 122 КУпАП скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 січня 2020 року у справі № 263/15759/19 позовні вимоги задоволено. Скасовано постанову серії ЕАК № 1606394 від 10.10.2019 року про адміністративне правопорушення та накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у вигляді штрафу в сумі 255 гривень за ч. 1 ст.122 КУпАП України.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, при цьому посилаються на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовують тим, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки наявним в матеріалах справи доказам, що підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що сержантом поліції 1 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Донецькій області Дядюрою О.О. 25 лютого 2019 року щодо позивача ОСОБА_1 була винесена оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАК № 1606394 за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Зі змісту постанови вбачається, що поліцейський 1 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Донецькій області Дядюра О.О., розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення, встановив, що ОСОБА_1 10.10.2019 року о 09 год. 0:43 хв. знаходячись за адресою: м. Маріуполь, АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 А, керуючи транспортним засобом «VOLKSWAGEN PASSAT» державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 81 км/год., перевищивши встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 31 км/год., чим порушив п.12.4 ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП. Швидкість вимірювалася лазерним вимірювачем швидкості руху т.з. Trucam Кті 2/0 ТС 000587.
Згідно п.12.4 Правил дорожнього руху України, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не доведено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, оскільки відповідачем у встановлений процесуальним законодавством спосіб не надано жодних об'єктивних і беззаперечних доказів, які б підтверджували наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції, доводам апеляційної скарги, виходячи з наявних у справі матеріалів, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст. 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 № 3353-XII визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР) зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Відповідно до пункту 12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год.
Частиною 1 ст. 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину.
Судом встановлено, що відповідачем та представником третьої особи надано копію свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/13729, виданого ДП «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» від 21 грудня 2018 року, лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCam LTІ 20/20 № СТ000587, є придатним до застосування, проте як вбачається з постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕАК № 1606394 швидкість автомобіля вимірювалась приладом Trucam Кті 2/0 ТС 000587, свідоцтва про повірку якого суду надано не було.
Крім того, судом першої інстанції зазначено, що технічним приладом було встановлено перевищення швидкості транспортного засобу Фольтсваген, державний номерний знак НОМЕР_1 , 10.10.2019 року о 09:09:14, проте у постанові про накладення адміністративного стягнення серії НОМЕР_2 № 1606394 вказаний інший час: 09:09:43, що не було спростовано сторонами у судовому засіданні.
На підтвердження факту вчинення адміністративного правопорушення, відповідачем надано відеозапис №АН 1052, тоді як в оскаржуваній постанові про адміністративне правопорушення вказано інший номер - №АН 01052.
Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
Суд зазначає, що постанова про накладення адміністративного стягнення по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує його фіксування, що є доказом вчинення правопорушення. При цьому, сама постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки викладення обставин правопорушення, без його фіксації або без належного підтвердження, не може бути належним доказом вчинення порушення.
Вищезазначений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 30 травня 2018 р. у справі справа №337/3389/16-а (2-а/337/154/2016).
Отже, відеозапис, поданий відповідачем на підтвердження факту порушення позивачем правил дорожнього руху, в розумінні приписів ст.ст. 73-76 КАС України, не може вважатися належним доказом по даній справі про адміністративне правопорушення.
Судом не встановлено обставин, які б достеменно підтверджували вчинення позивачем порушення вимог п. 12.4 ПДР України.
Крім того, суд зазначає, що належних доказів правомірності свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за 1 ст.122 КУпАП під час розгляду справи відповідачем, в порушення вимог ч. 2 ст.77 КАС України, суду не надано. Сам факт правопорушення позивачем правил дорожнього руху, належними та допустимими доказами не підтверджено.
На підтвердження факту вчинення адміністративного правопорушення, відповідачем надано відеозапис №АН 1052 який не містить інформації саме про вчинення позивачем порушення вимог п. 12.4 ПДР України.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що постанова серії ЕАК № 1606394 від 10.10.2019 року про адміністративне правопорушення та накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у вигляді штрафу в сумі 255 гривень за ч. 1 ст.122 КУпАП України складена з порушенням норм статті 283 КУпАП, а тому не може вважатися такою, що відповідає чинному законодавству у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та підлягає скасуванню.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу сержанта поліції 1 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Донецькій області Дядюри Олександра Олександровича на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 січня 2020 року у справі № 263/15759/19 - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 січня 2020 року у справі № 263/15759/19 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 18 лютого 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
А.В. Гайдар