Україна
Донецький окружний адміністративний суд
17 лютого 2020 р. Справа№200/13846/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу», в особі Регіонального управління з експлуатації каналу до Головного управління ДПС у Донецькій області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.09.2019 року про сплату штрафів за порушення строку сплати суми грошового зобов'язання з земельного податку юридичних осіб №0141754308 на суму 7827,16 грн., -
У листопаді 2019 року Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу», в особі Регіонального управління з експлуатації каналу (далі за текстом - КП «Компанія «Вода Донбасу», позивач), звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (надалі - ГУ ДПС у Донецькій області, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.09.2019 року про сплату штрафів за порушення строку сплати суми грошового зобов'язання з земельного податку юридичних осіб №0141754308 на суму 7827,16 грн. (в подальшому за текстом - Спірне ППР).
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем було проведено камеральну перевірку Регіонального управління з експлуатації каналу Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» з питання своєчасності сплати грошового зобов'язання з плати за землю (земельний податок та/або оренда плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за період вересень-листопад 2018 року, за результатами якої складено акт №371/05-99-43-08/35397853 від 27.08.2019 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з плати за землю, згідно податкових декларацій за листопад 2018 року. На підставі вказаного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.09.2019 року №0141754308.
Позивач вважає, що на підставі статті 6 Закону України від 02.09.2014р. №1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» підприємство звільнено від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності. Посилаючись на норми Податкового кодексу України та інші нормативно-правові акти, що регулюють спірні правовідносини позивач просить: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС у Донецькій області від 23.09.2019 року №0141754308.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.12.2019 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.01.2020 року заяву Головного управління ДПС у Донецькій області про розгляд адміністративної справи № 200/13846/19-а за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.
Відповідачем позовні вимоги не визнані, в матеріалах справи наявний відзив на позов у якому зазначено, що норми Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року № 1669-VII не розповсюджуються на господарську діяльність Регіонального управління з експлуатації каналу Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу», оскільки земельна ділянка підприємства знаходиться в с. Іванопілля Костянтинівського району. А отже, на думку відповідача позов є необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу» є юридичною особою, яке зареєстровано та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з кодом: 00191678, місцезнаходження юридичної особи: вулиця К.Лібкнехта, будинок 177а, місто Маріуполь, Донецька область, 87547, про що свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 25).
Регіональне управління з експлуатації каналу комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» є відокремленим підрозділом позивача, місцезнаходження ВП: вулиця Університетська, будинок 13, місто Слов'янськ, Донецька область, 84112 (а.с. 23-24).
27.08.2019 року посадовими особами ГУ ДФС у Донецькій області була проведена камеральна перевірка Регіонального управління з експлуатації каналу комунального підприємства комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» з питання своєчасності сплати узгодженого грошового зобов'язання по земельному податку за вересень-листопад 2018 року.
За результатами перевірки 27.08.2019 року був складений акт №371/05-99-43-08/35397853, яким встановлено порушення термінів сплати самостійно визначеного податкового зобов'язання по земельному податку за листопад 2018 року, визначених п.57.1 ст. 57 та п.287.3 ст. 287 Податкового кодексу України (а.с. 5-6).
23.09.2019 року ГУ ДПС у Донецькій області на підставі акту перевірки від 27.08.2019 року №371/05-99-43-08/35397853 прийнято податкове повідомлення-рішення №0141754308, яким за затримку на 179, 211 календарних днів сплати грошового зобов'язання на позивача накладено штраф у розмірі 20% на загальну суму 7827,16 грн. (а.с. 7).
Спірне ППР було оскаржено позивачем в адміністративному порядку, але рішенням ДПС від 18.11.2019 року №9816/6/99-00-08-05-05 ППР залишено без змін, а скаргу без задоволення (а.с. 8-11).
Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.
Позивач оскаржує вищевказане рішення, як таке, що прийнято не обґрунтовано, тобто, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення із порушенням норм чинного законодавства.
Вирішуючи даний спір, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (п.п. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Згідно з пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України ).
У п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України платниками плати за землю є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Згідно з положеннями п. 288.1 - 288.4 статті 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
За пунктом 288.7 статті 288 ПК України, податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285 - 287 Податкового кодексу України.
За унормуванням статті 285 Податкового кодексу України, базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).
Відповідно до п. 287.1 - 287.4 Податкового кодексу України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. Облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться щороку до 1 травня. Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Податкове зобов'язання з плати за землю, визначене у податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Пунктом 286.2 статті 286 Податкового кодексу України передбачено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Отже, платник податків, який самостійно визначив податкові зобов'язання у поданих ним податкових деклараціях має сплати в повному обсязі відповідні суми у встановлені податковим законодавством строки.
Суд критично ставиться до посилань позивача, як на ознаку протиправності рішень, на ту обставину, що на підставі статті 6 Закону України від 02.09.2014р. №1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» підприємство звільнено від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності з огляду на наступне.
02 вересня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон № 1669-VII, який набув чинності 15 жовтня 2014 року та визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.
Відповідно до статті 6 Закону № 1669-VII, у редакції яка діяла до 08 червня 2016 року, під час проведення антитерористичної операції звільнено суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.
Статтею 6 Закону №1669-VII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) вирішено звільнити суб'єктів господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону.
У відповідності до частини четвертої статті 4 даного Закону перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію.
Згідно із Переліком населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7.11.2014 №1085, м. Слов'янськ (місцезнаходження відокремленого підрозділу) та с. Іванопілля Костянтинівського району (місцезнаходження земельної ділянки) до таких населених пунктів на відносяться.
Вказане дає підстави для висновку про нерозповсюдження на позивача пільги, передбаченої статтею 6 Закону №1669-VII з плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 805/3279/17-а (адміністративне провадження № К/9901/4349/18), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Відтак, позивачем в порушення положень пункту 31.1 статті 31 (строки сплати податку та збору), пункту 57.1. статті 57 (строки сплати податкового зобов'язання) Податкового кодексу України несвоєчасно сплачене самостійно визначене податкове зобов'язання, що відповідно до пункту 126.1 статті 126 цього Кодексу тягне за собою відповідальність у вигляді штрафу у розмірах в залежності від кількості календарних днів затримки сплати зобов'язання.
Приймаючи до уваги вищенаведені норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позивач порушив строки сплати грошового зобов'язання з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні державної або комунальної власності) за листопад 2018 року.
З урахуванням наведеного, у суду відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки спірне ППР відповідає обставинам справи та нормам матеріального права.
На думку суду, у спірних правовідносинах відповідач діяв без порушення меж повноважень, визначених Законами України, а також обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. 18 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б доводили обґрунтованість заявленого позову, суду не надані, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Приймаючи до уваги відмову у задоволенні позову, розподіл судових витрат у відповідності до положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» в особі Регіонального управління з експлуатації каналу до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.09.2019 року про сплату штрафів за порушення строку сплати суми грошового зобов'язання з земельного податку юридичних осіб №0141754308 на суму 7827,16 грн. - відмовити повністю.
Повне судове рішення складене 17 лютого 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.М. Чучко