Справа № 201/2627/19
Провадження № 2/201/1276/2020
(заочне)
10 лютого 2020 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,
при секретарі - Разумняк К.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ельгдаіем ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором оренди житлового приміщення.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 15 червня 2016 року між ним та відповідачем було укладено договір оренди житлового приміщення, відповідно до умов якого він за актом приймання-передачі від 15 червня 2016 року передав Ельгдаіем ОСОБА_3 квартири, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . В червні 2016 року відповідач сплатив позивачу заставну суму у розмірі 6000 грн. Проте, в порушення умов договору оренди відповідач орендну плату не сплачував, в результаті чого за договором оренди утворилась заборгованість в сумі 38207,60 грн., з яких заборгованість по оренді - 30000,00 грн., заборгованість по спожитій електроенергії - 6530,64 грн., заборгованість по спожитому опаленню - 6530,64 грн. Крім того позивач зазначає, що він неодноразово позивач відповідачу грошові кошти, внаслідок чого 15 квітня 2017 року відповідачем було написано розписку, відповідно до якої останній зобов'язувався віддати борг у сумі 18330 грн. позивачу до 01 серпня 2017 року. Також у розписці відповідач підтвердив наявність окремого боргу у розмірі 450 грн., які він позичив у сусіда, та за яким вимушений був розрахуватися позивач. Тому позивач просив суд стягнути з відповідача 56987,60 грн. та судові витрати.
Позивач на задоволенні позову наполягав, надав суду заяву з проханням розглядати справу без його участі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, клопотань і відзиву на позовну заяву суду не надав, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши надані докази, у їх сукупності з увагою на їх належність, допустимість та достатність, проаналізувавши доводи, які викладені в позовній заяві і співставивши їх з матеріалами справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Судом встановлено, що 15 червня 2016 року між ОСОБА_1 (Орендодавець), та Ельгдаіем ОСОБА_3 (Орендар), був укладений договір оренди квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 6).
Термін оренди, згідно до п. 8 договору оренди встановлюється з 15 червня 2016 року по 15 грудня 2016 року.
Згідно до п.п. 13,15,16 договору оренди за користуванням об'єктом оренди Орендар виплачує Орендодавцю орендну плату у розмірі 6000 грн. Крім орендної плати орендар щомісячно сплачує за використання електроенергії, теплопостачання та інтеренету. Плата за оренду виплачується щомісячно, не пізніше 15-го числа поточного місяця.
Встановлено, що 15 червня 2016 року між сторонами було укладено акт прийому-передачі, який підписано сторонами. Відповідно до даного акту Орендодавцем було передано, а Орендарем прийнято квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 з меблями та сантехнікою (а.с. 7).
Згідно до розрахунку, наданого позивачем, борг відповідача за договором оренди від 15 червня 2016 року становить 38207,60 грн., з яких заборгованість по оренді - 30000,00 грн., заборгованість по спожитій електроенергії - 6530,64 грн., заборгованість по спожитому опаленню - 6530,64 грн.
Даний розрахунок відповідачем не оспорювався, доказів оплати орендної плати чи свого розрахунку ОСОБА_2 під час судового розгляду не надав.
Згідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Враховуючи викладене вбачається, що укладення сторонами попереднього договору є правочином, який породжує для його учасників викладені в цьому договорі зобов'язання.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч.1 ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 604 ЦК України, зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.
Відповідно до ч. 1 ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Таким чином, аналізуючи викладене, приймаючи до уваги, що ОСОБА_2 покладені на нього договором оренди від 15 червня 2016 року зобов'язання не виконав і в установлені договором строки орендну плату не вносив, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення боргу за договором оренди є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Крім того, судом встановлено, що 15 квітня 2017 року відповідачем було написано розписку, відповідно до якої останній зобов'язувався віддати борг у сумі 18330 грн. позивачу до 01 серпня 2017 року. Також у розписці відповідач підтвердив наявність окремого боргу у розмірі 450 грн., які він позичив у сусіда (а.с. 8-9).
Відповідач у визначений умовами розписки строк суму позики не повернув.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно із статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що укладений письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
За правовою природою договір позики має реальний характер. Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Приймаючи до уваги, що до теперішнього часу відповідач не виконав умови розписки і не повернув позивачу грошові кошти, порушене право позивача підлягає захисту в судовому порядку шляхом стягнення з відповідача зазначених сум у договорі (розписці) від 15 квітня 2017 року.
Враховуючи наведене, слід дійти до висновку про можливість задоволення позовних вимог у повному обсязі
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, згідно ст.141 ЦПК України, та враховуючи результат вирішення справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 768,40 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 57, 58, 60, 88, 212, 213, 215 ЦПК України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості -задовольнити:
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди від 15 червня 2016 року у розмірі 38207,60 грн., з яких заборгованість по оренді - 30000,00 грн., заборгованість по спожитій електроенергії - 6530,64 грн., заборгованість по спожитому опаленню - 6530,64 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 11 травня 2017 року у розмірі 18780 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений останнім судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.
Суддя С.С. Федоріщев