06 лютого 2020року
м. Київ
справа № 363/3070/18
провадження № 61-2547ск20
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Жданової В. С. розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 16 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року в справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У вересні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з указаним позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з останнього на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 29 серпня 2011 року в розмірі 83 348 грн 29 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом - 817 грн 33 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом - 72 855 грн 17 коп., заборгованості за пенею та комісією - 5 230 грн 63 коп., штрафу (фіксована частини) - 500 грн та штрафу (процентна складова) - 3 945 грн 16 коп.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 16 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року, позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 29 серпня 2011 року в розмірі 817 грн 33 коп.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні іншої частини позову АТ КБ «ПриватБанк» відмолено.
Суди, частково задовольняючи позов АТ КБ «ПриватБанк», виходили з того, що відповідачем здійснювалося зняття коштів по картці, що свідчить про користування встановленим кредитним лімітом, при цьому погашення кредитної заборгованості відбувалося не регулярно, у зв'язку з чим виникла заборгованість за тілом кредиту у розмірі 817 грн 33 коп., що підлягає стягненню з відповідача.
Крім того, суди дійшли висновку, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. На думку судів попередніх інстанцій, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили в письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Суди зазначили, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що боржник належним чином повідомлений про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом, які здійснені банком в односторонньому порядку, та погодився на нові умови договору.
У січні 2020 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 16 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, містяться у статті 129 Конституції України, відповідно до якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Пунктом першим частини шостої статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 є стягнення заборгованості за кредитним договором, тобто ціна позову в загальному розмірі становить 83 348 грн 29 коп., яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн ? 100 = 210 200 грн), а тому справа № 363/3070/18 є малозначною згідно з наведеними приписами ЦПК України.
Касаційний цивільний суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини, передбачені підпунктом 2 пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав як для висновку про те, що справа становить виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, так і для висновку про те, що розгляд справи судом касаційної інстанції потрібен для формування єдиної судової практики правозастосування, у зв'язку з чим відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.
Вказівка в резолютивній частині постанови Київського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року про можливість її оскарження до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України, не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки оскаржувані судові рішенні ухвалені у малозначній справі.
Пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України встановлено, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 16 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року слід відмовити з підстав, встановлених пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України.
Керуючись частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 16 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року в справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Суддя В. С. Жданова