Дата документу 10.02.2020 Справа № 336/442/16-ц
-
Єдиний унікальний № 336/442/16 Головуючий у 1-й інстанції: Наумов О.О.
провадження № 22-ц/807/478/20 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.
10 лютого 2020 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Маловічко С.В.
суддів: Гончар М.С.
Подліянової Г.С.
розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У січні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 27.08.2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» (правонаступник ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №б/н, за яким відповідачка отримала кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості по кредиту, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку встановлених кредитним договором. Позивачем було виконано умови кредитного договору та надано відповідачу кредит.
Договір складається з заяви позичальника, умов надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою. У порушення умов договору та ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України відповідачка зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв'язку із чим станом на 31.12.2015 року утворилась заборгованість в розмірі 44 438,31 грн., а саме - заборгованість за кредитом в сумі 9101,33 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 34836,98 грн., заборгованість за пенею та комісією в сумі 500,00 грн.
Від цієї суми заборгованості віднімається сума у розмірі 19836,83 грн., яка була стягнута рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.10.2011 року з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача ПАТ КБ «ПриватБанк», різниця становить - 24 601,48 грн., яку просив стягнути як основну заборгованість.
Крім того, позивач просив стягнути штраф (фіксована частина) в сумі 500,00 грн., штраф (процентна складова) в сумі 1230,07 грн. та судові витрати, сплачені при пред'явленні позову у розмірі 1378,00 грн.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2016 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 27.08.2007 року, яка складається з - заборгованості за кредитом, по процентам за користування кредитом та пенею та комісії штрафу (фіксована частина) в розмірі 500,00 грн., штрафу (процентна складова) в розмірі 1230,07 грн., разом суму заборгованості в розмірі 26331,55 грн., судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1378.00 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість у зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, порушенням судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
10 січня 2020 року до Запорізького апеляційного суду від АТ КБ «ПриватБанк» надійшов відзив.
У відзиві банк вказує на те, що оскаржуваним рішенням суду стягнуто заборгованість за інший період та за вирахуванням розміру заборгованості стягнутою рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.10.2011 року. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання. Крім того, банк зазначив, що рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.10.2011 року не набуло законної сили, оскільки оскаржується в Запорізькому апеляційному суді.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу.
Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зі змісту статті 274 ч. 1 п.1 ЦПК України що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за наступних підстав.
Судом встановлено, що 27.08.2007р. між ЗАТ КБ «Приватбанк» (правонаступник ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, за яким відповідачка отримала кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості по кредиту. Відповідач зобов'язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки і в порядку, визначені кредитним договором.
Свої зобов'язання за договором банк виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти, що підтверджується зібраними у справі доказами.
Проте відповідач порушила умови договору, не сплачуючи щомісячні платежі на по-
гашення кредиту та відсотків, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість станом на 31.12.2015р. у розмірі 24601,48 грн., яку суд визнав доведеною з урахуванням вже стягнутої частини заборгованості рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.10.2011р. Тому стягнув цю суму з відповідача, яка разом із нарахованими штрафами становить 26 331,55 грн., а також стягнув судовий збір в сумі 1378 грн.
В апеляційній скарзі, серед іншого, відповідач наголошує на тому, що кредитор, звернувшись 26.08.2011р. до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовом до неї про стягнення заборгованості на підставі цього ж договору, оформленого заявою від 27.08.2007р., самостійно змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому втратив право здійснювати подальші нарахування на підставі цього договору.
Перевіривши вказані доводи, колегія визнає їх обґрунтованими з огляду на такі обставини.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.10.2011 року з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість у розмірі 19 836,83 грн., яка утворилась станом на 30.04.2011 року.
Вказані правовідносини базувались на тій же заяві ОСОБА_1 б/н від 27.08.2007р.
Вказане рішення за апеляційною скаргою було переглянуто Запорізьким апеляційним судом, та постановою від 20 січня 2020р. змінено шляхом скасування в частині стягнення штрафів та відмови в цих вимогах.
Стягнутою залишилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 18 416,03 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 9 101,33 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 9 314,70 грн.
Звертаючись до суду з новим позовом до ОСОБА_1 26.01.2016р. ПАТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути з відповідача за тим же самим договором № б/н від 27.08.2007 року заборгованість, яка утворилась станом на 31.12.2015 року у розмірі 26 331,55 грн., до якої як складові увійшли нараховані після 30.04.2011р відсотки, пеня та комісія і штрафи.
Розрахунок цієї суми банком було сформовано з урахуванням суми боргу, яка була стягнута рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.10.2011 року з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 19836,83 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідачем не спростований, згідно заяви відповідача на отримання кредиту її було ознайомлено з усіма Умовами та Правилами надання банківських послуг, отже, вимога банку про стягнення заборгованості за процентами за кредитним договором у зв'язку із порушенням позичальником своїх зобов'язань після постановлення рішення суду ґрунтується на вимогах закону та умовах договору, укладеного між сторонами.
Однак, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з наступних підстав.
У постанові Великої Палата Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року справи № 202/4494/16-ц міститься правовий висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Після цього, кредитодавець має право лише на стягнення з боржника інфляційних втрат (якщо кредит було надано в національній валюті - в гривнях) та трьох процентів річних за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, відповідно до статті 625 ЦК України.
В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такі самі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18).
Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц).
Таким чином, банк, звернувшись 26.08.2011 року до суду з позовом до ОСОБА_1 самостійно у законний спосіб змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому не може вимагати від боржника подальші відсотки та неустойку, нараховані після прийняття такого рішення, які обумовлені договором на час строку кредитування.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін, на що посилається банк у своєму позові та відзиві на скаргу, може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Доказів про погодження з позичальником умов щодо визначення процентної ставки відсотків та/або неустойки після припинення строку кредитування банком не надано.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Проте таких вимог у цьому позові банк до відповідача не висував.
З урахуванням наведених вище норм матеріального права та правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.07.2019 року (справа №342/180/17, провадження №14-131цс19), колегія доходить висновку про незаконність нарахування позивачем процентів за користування кредитними коштами у вказаному розмірі за названим кредитним договором, а також штрафів та пені.
Встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.10.2011 року з відповідача ОСОБА_1 було стягнуто всю суму основного боргу - 9101 грн. 33 коп. та нараховані до дня прийняття банком рішення про дострокове повернення всієї суми кредиту відсотки, у зв'язку із чим відсутні правові підстави для повторного стягнення зазначеної суми основного боргу, а також відсутні підстави для продовження нарахування процентів, пені після припинення кредитного договору з 26.08.2011р. (з часу звернення з первісним позовом про дострокове повернення отриманого кредиту).
Таким чином, з огляду на наведені вище норми матеріального права й правові позиції Великої Палати Верховного Суду відсотки за користування кредитом нараховані позивачем незаконно, оскільки нараховані за період після спливу строку дії платіжної картки, строку кредитування та після пред'явлення першого позову про дострокове стягнення кредиту, який був задоволений рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.10.2011 року, яке залишено без змін в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсоткам постановою Запорізького апеляційного суду від 20 січня 2020р.
Зважаючи на все вищенаведене, колегія визнає, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі не відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та правовим позиціям
касаційного суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За вказаних обставин оскаржуване рішення на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376 ч. 1 пп. 3, 4, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2016 рокускасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 27.08.2007 року, яка утворилась станом на 31.12.2015р. у розмірі 26 331 гривень 55 копійок - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише у випадку, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково
Постанова прийнята, складена та підписана 10 лютого 2020 року.
Головуючий: Маловічко С.В.
Судді: Гончар М.С.
Подліянова Г.С.