Постанова
Іменем України
29 січня 2020 року
м. Київ
справа № 201/7290/16-ц
провадження № 61-20720св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
третя особа - Інспекція з питань у справах захисту прав споживачів у Дніпропетровській області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 вересня 2016 року у складі судді Наумової О. С. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого
2017 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,
Посунся Н. Є.,
Короткий зміст позовних вимог:
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», зараз акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - Інспекція з питань у справах захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, про визнання недійсною нікчемної додаткової угоди від 11 січня 2013 року до кредитного договору № DNHDGK 01270111 від 15 липня 2005 року, уточнивши позовні вимоги в ході розгляду справи.
Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що 15 липня
2005 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір № DNHDGK 01270111 в сумі 58 410,00 доларів США. Того ж дня між сторонами було укладено договір іпотеки № DNHDGK 01270111.
У зв'язку із тяжкими обставинами 11 січня 2013 року позивачка уклала додаткову угоду, з порушенням вільного волевиявлення. На час укладання додаткової угоди відповідач не роз'яснив, які будуть витрати по кредиту. Тому вважала, що положення угоди є невигідними для неї. Згідно із пунктом 1 додаткової угоди зменшена сума пені на 6 449,99 доларів США, у зв'язку із тим, що вона нарахована поза межами строків позовної давності. Проте, пунктом 3 угоди змінено основні умови договору, а саме: сума кредиту збільшена без видачі нового кредиту з 58 410,00 доларів США до
75 083,87 доларів США. Сума страхових платежів збільшено з
8 910,00 доларів США до 25 583,87 доларів США. Щомісячний платіж збільшено з 606,56 доларів США до 891,56 доларів США. Пунктом 5 угоди передбачено, що терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю
50 років. Введені додаткові штрафні санкції у відношенні тільки однієї сторони договору, у розмірі 100 % від розміру неналежно сплачених відсотків, та 100 % розміру неналежно сплачених винагород. Цим же пунктом 5 передбачено, що на період неналежного виконання позичальником зобов'язань по сплаті за кредитом, що включає в собі відсотки, за користуванням кредитом та винагороди передбачені договором, здійснюється зменшення розміру плати за кредитом до суми фактично сплаченої позичальником.
Позивач зазначала, що не визнала умови додаткової угоди, тому не сплачувала за її умовами з моменту підписання.
Договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений після набрання чинності Законом України від 22 вересня
2011 року № 3795-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» за позовом заінтересованої особи може бути визнаний судом недійсним.
Оскільки додаткова угода була укладена 11 січня 2013 року, позивач вважала, що на неї розповсюджується дія вищенаведеного Закону, оскільки, ніщо не заважало відповідачу укласти додаткову угоду у гривні. Зміна усіх основних умов договору робить додаткову угоду - новим переукладеним договором.
Крім того, підставою для визнання недійсною спірної угоди вважала відсутність на момент її підписання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту; порушення принципу рівності сторін внаслідок істотного дисбалансу та договірних прав і обов'язків на шкоду споживачів шляхом включення у договір кредитування несправедливих умов в частині відповідальності сторін. Банк свідомо не довів до її відома, що додаткова угода перекладає на неї наслідки знецінювання національної валюти, свідомо уклавши угоду в доларах, в порушення вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції від 22 вересня 2011 року щодо заборони надання споживчих кредитів у іноземній валюті, що в силу статі 203, 205 ЦК України робить угоду недійсною.
Зазначала, що банк не виконує умови додаткової угоди, так як звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на майно, розрахувавши заборгованість без врахування додаткової угоди. Нарахування пені та штрафних санкції за порушення умов кредитного договору з часу підписання 15 липня 2005 року є незаконними, оскільки відсотки на неустойку не нараховуються за частиною другою статі 550 ЦК України. Відповідачем безпідставно нараховані відсотки, пеня та інші заборгованості за кредитним договором переведено у тіло кредиту під час підписання додаткової угоди. У додатковій угоді відсутнє визначення суми кредиту, відсоткової ставки, плати за кредит тощо у валюті України - гривні, що робить даний договір невідповідним законодавству України. Додаткова угода не містить відповідальності банку за порушення умов договору.
Оскільки, додаткова угода від 11 січня 2013 року укладалася після прийняття змін до Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції від 22 вересня 2011 року, положення статті 11 є обов'язковими для відповідача при її підписанні, зокрема, щодо повідомлення у письмовій формі про форми кредитування, варіанти повернення кредиту, податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії. Вказані відомості не були надані у письмовій формі.
Пунктом 1.1. спірного договору відповідач зобов'язав взяти в кредит в сумі, значно більшій, ніж було потрібно для сплати за договором купівлі продажу квартири. Так, вартість житла склала 49 500,00 доларів США, а за угодою отримано фактично 75 083,87 доларів США.
Крім того, збільшивши суму страхових платежів з 8 910,00 доларів США до 15 583,87 доларів США, порушено право споживача, оскільки, ще одним забезпеченням виконання зобов'язання за кредитним договором є договір іпотеки.
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила визнати недійсною нікчемну додаткову угоду від 11 січня 2013 року до кредитного договору від 15 липня 2005 року № DNHDGK 01270111.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від
26 вересня 2016 року позов задоволено.
Визнано недійсною нікчемну додаткову угоду від 11 січня 2013 року до кредитного договору від 15 липня 2005 року № DNHDGK 01270111, укладену між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк».
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 551,20 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що чинним на час укладання додаткової угоди до кредитного договору від 11 січня 2013 року законодавством було заборонено надання споживачам кредитних коштів в іноземній валюті, тому укладена додаткова угода є нікчемною, та не породжує для позивача будь-яких додаткових зобов'язань.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого
2017 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» відхилено.
Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 вересня 2016 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк»,суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
14 березня 2017 року АТ КБ «ПриватБанк» через засоби поштового зв?язку подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги, просить скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що підписання додаткової угоди від
11 січня 2013 року було вигідно позивачу, оскільки частина простроченого боргу списувалося банком, залишок простроченого боргу, який вже існував на момент укладення такої угоди, був розподілений таким чином, що надавало позивачу можливості його поступового погашення. Крім того, порушення з боку банку вимог чинного законодавства щодо валюти наданого кредиту є безпідставними.
Жодних обмежень щодо валюти кредитування на той час для АТ КБ «ПриватБанк» та позивачки не існувало. У додатковій угоді від 11 січня
2013 року було змінено лише строки та розмір платежів за кредитним договором від 15 липня 2005 року, інші умови договору, у тому числі - валюта кредиту, залишилась незмінними.
Доводи інших учасників справи:
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи:
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.
Зупинено виконання рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 вересня 2016 року, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2017 року, до закінчення касаційного провадження.
У травні 2017 року матеріали справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами справи передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Короткий зміст фактичних обставин справи:
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 15 липня 2005 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір
№ DNHDGK01270111, відповідно до умов якого позивачка отримала кредит у розмірі 58 410,00 доларів СІЛА, що за офіційним курсом НБУ, який діяв на день отримання кредитних коштів становить 294 970,50 грн.
У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 15 липня 2005 року укладено договір іпотеки
№ DNHDGK01270111. Предметом іпотеки за даним договором є квартира
АДРЕСА_1 .
11 січня 2013 року між сторонами укладено додаткову угоду до кредитного договору № DNHDGK01270111 від 15 липня 2005 року.
Відповідно до пункту 3 додаткової угоди сторони домовилися викласти пункт 1.1. договору в наступній редакції - банк зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти на строк до 14 липня 2025 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 75 083,87 доларів США., у тому числі 49 500,00 доларів - на купівлю житла і 25 583,87 доларів США - на сплату страхових платежів.
Сума страхових платежів збільшена з 8 910 доларів США до
25 583,87 доларів США. Щомісячний платіж виріс з 606,56 доларів США до 891,56 доларів США.
За додатковою угодою з 11 січня 2013 року фактична заборгованість за сумою кредиту збільшена на суму заборгованості за відсотками, страховими, винагородою, комісією, у зв'язку з чим відбувається зміна строку погашення заборгованості. Таке збільшення не супроводжується видачею кредитних коштів позичальнику. Сторонами погоджено новий графік погашення кредиту.
Після укладення додаткової угоди позивач не виконувала її умови.
Згідно з пунктом 1 додаткової угоди зменшено суму заборгованості по
пені - 6 449,99 доларів США, водночас пунктом 2 цієї угоди передбачено зобов'язання позичальника у разі порушення зобов'язань, передбачених в графіку погашення кредиту понад 31 день сплатити штраф у розмірі
6449,99 доларів США. Тобто, дана сума заборгованості фактично не зменшена, а включена до іншого виду відповідальності.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що чинним на час укладання додаткової угоди до кредитного договору від 11 січня 2013 року законодавством було заборонено надання споживачам кредитних коштів в іноземній валюті, тому укладена додаткова угода є нікчемною, та не породжує для позивача будь-яких додаткових зобов'язань.
Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 16 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від
01 березня 2016 року, у справі № 199/3710/14 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання додаткової угоди недійсною у задоволенні позовів відмовлено.
При цьому, згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2017 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 16 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2016 року в частині позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
За таких обставин, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 16 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від
01 березня 2016 року, у справі № 199/3710/14 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання додаткової угоди недійсною набрало законної сили.
Звертаючись до суду з позовними вимогами по справі № 199/3710/14, ОСОБА_1 , як на підставу заявлених вимог про визнання додаткової угоди недійсною вказувала на те, що 11 січня 2013 року між нею та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено додаткову угоду до кредитного договору на вкрай невигідних для позивача умовах, після чого вона отримала відстрочку щодо виселення із квартири, яка є предметом іпотеки. У зазначеній додатковій угоді було змінено суму отриманого кредиту, суму щомісячного платежу до 891,56 доларів США, строк позовної давності до 50 років; також було введено додаткові штрафні санкції стосовно тільки однієї сторони договору у розмірі 100 % від розміру неналежно сплачених процентів та 100 % від розміру неналежно сплачених винагород. Позивач зазначила, що не визнала умови додаткової угоди, а тому не проводила оплати банку за її умовами протягом останнього року.
У частині третій статті 61 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого рішення суду першої інстанції) передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Аналогічне правило міститься в частині четвертій статті 82 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) вказано, що «преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».
Суди, з урахуванням встановлених обставин у справі № 199/3710/14, не врахували наведеного, не перевірили ідентичність фактів та доводів позивачки, встановлених преюдиціальним рішенням із фактами та доводами, на які посилається позивачка у справі, яка переглядається, чим було допущено порушення норм процесуального права та поставлено під сумнів судове рішення, яке набрало законної сили.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня
2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також рішенням Європейського суду з прав людини від
28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги:
Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Враховуючи, що судами попередніх інстанцій не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотриманняпринципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості досліджувати докази, з'ясовувати обставини справи, необхідні для прийняття рішення, перешкоджає ухваленню нового судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково, скасувати ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2017 року та передати справу № 201/7290/16-ц на новий апеляційний розгляд.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого
2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
В. П. Курило