73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90
"25" березня 2010 р. Справа № 2-а-10302/09/2170
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кравченка К.В.,
при секретарі: Литовському І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонавтотранс»
до першого заступника прокурора Херсонської області
про визнання дій незаконними та скасування припису,
встановив:
У травні 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю «Херсонавтотранс» (надалі-позивач) звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до першого заступника прокурора Херсонської області (надалі-відповідач), в якому просило визнати незаконними дії відповідача щодо видання припису від 15.09.2009р. №07/1-3798-09 про усунення порушень вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та інших законодавчих актів, регулюючих соціальний захист пільгових категорій громадян, а також просило скасувати вказаний припис.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що вказаним приписом позивача було зобов'язано невідкладно вжити заходів по усуненню виявлених порушень законодавства, що регулює соціальний захист пільгової категорії громадян в частині надання права на безоплатний проїзд шляхом відміни стягнення автостанційного збору з вказаної категорії громадян. Не погоджуючись з даним приписом, позивач зазначає, що Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та низкою інших законів певним категоріям громадян надано право на безкоштовний проїзд загальним транспортом приміського та міжміського сполучення. Згідно Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою КМУ 18.02.1997р. №176, вартість квитка включає вартість проїзду та автостанційний збір. Позивач вважає, що чинним законодавством не передбачені пільги з оплати автостанційного збору, а тому такий збір правомірно утримується позивачем з пільгових категорій громадян. Позивач зазначає, що направивши позивачу спірний припис, відповідач незаконно втрутився у господарські відносини та прийняв на себе повноваження щодо державного регулювання цін на автостанційні послуги, не маючи для цього необхідних повноважень.
В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі, з підстав, наведених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що відповідач при винесені спірного припису діяв в межах наданих йому повноважень. Стягнення позивачем автостанційного збору з пільгової категорії громадян, які користуються правом безоплатного проїзду автотранспортом приміського та міжміського сполучення, є незаконним, суперечить діючому законодавству та порушує права певної категорії пільговиків, а тому дії відповідача по винесенню спірного припису є законними та обґрунтованими, і підстави для скасування цього припису відсутні.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази, прийшов до наступного.
Згідно з ч. 1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини 1 ст.. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 3 КАС).
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Відповідно до Закону України "Про прокуратуру" діяльність органів прокуратури спрямована на утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку, і одним із завдань прокуратури є захист від неправомірних посягань гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина.
Згідно ст.. 8 Закону України "Про прокуратуру" вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконуються невідкладно або у передбачені законом чи визначені прокурором строки. Невиконання без поважних причин законних вимог прокурора тягне за собою передбачену законом відповідальність.
Предметом оскарження у даній адміністративній справи є дії першого заступника прокурора Херсонської області по винесенню в адрес позивача припису від 15.09.2009р. №07/1-3798-09, а також сам припис.
Згідно із ст. 22 Закону України "Про прокуратуру" письмовий припис про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення. Письмовий припис вноситься у випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто. Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис вищестоящому прокурору, який зобов'язаний розглянути скаргу протягом десяти днів, або до суду.
Виходячи з викладеного, перший заступник прокурора Херсонської області при виданні припису діє як суб'єкт владних повноважень в розумінні пункту 7 частини 1 статті 3 КАС, тому такі дії відповідача, а також сам припис, як обов'язковий для виконання акт прокурорського реагування, можуть бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди перевіряють чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Слід зазначити, що виявлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених у п.3 ст. 2 КАС України критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача.
У вищевказаному приписі відповідач вимагає від позивача невідкладно вжити заходів по усуненню виявлених порушень законодавства, що регулює соціальний захист пільгової категорії громадян в частині надання права на безоплатний проїзд шляхом відміни стягнення автостанційного збору з вказаної категорії осіб.
Такі вимоги припису прямо впливають на права та інтереси позивача.
З тексту припису також вбачається, що підставою для його внесення стало рішення позивача, викладене в п.1.1 наказу голови правління ВАТ «Херсонавтотранс» від 28.11.07р. №245 «Про оплату обов'язкових послуг автостанцій», яким начальників автовокзалів і автостанцій було наказано забезпечити з 05.12.2007р. здійснення посадки в автобуси пасажирів, що мають пільги на безоплатний проїзд тільки по пільговим квиткам з обов'язковим стягненням автостанційного збору у розмірі, який затверджений наказом від 20.10.2002р..
Судом встановлено, що на підставі даного наказу відповідача, посадка в автобуси пасажирів, що мають пільги на безоплатний проїзд, на автовокзалах та автостанціях ВАТ «Херсонавтотранс» з 05.12.2007р. здійснюється з обов'язковим стягненням автостанційного збору.
Даний факт був підтверджений представниками позивача в судовому засіданні.
Таким чином, наведені відповідачем в спірному приписі обставини дійсно мають місце.
Вирішення питання щодо законності дій та рішень відповідача, які оспорюються позивачем в рамках даної адміністративної справи, залежить від правомірності дії самого позивача щодо стягнення автостанційного збору з пільгової категорії громадян.
Законодавством України певним категоріям громадян надано право безкоштовного проїзду загальним автотранспортом приміського та міжміського сполучення.
До таких законодавчих актів, зокрема, відносяться Закони України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про жертви нацистських переслідувань Про соціальний захист дітей війни», тощо.
Так, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни мають право на безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання.
Згідно ст.. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
З долученої до матеріалів справи копії наказу відповідача від 28.11.07р. №245 «Про оплату обов'язкових послуг автостанцій» вбачається, що рішення про стягнення автостанційного збору з пільгової категорії громадян прийнято відповідачем на підставі ст.. 36 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п. 42 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою КМУ 18.02.1997р. №176 ( у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 26.09.2007 р. № 1184).
Відповідно до ст.. 36 Закону України «Про автомобільний транспорт» (у редакції Закону України від 23.02.2006 року № 3492-IV, яка є чинною на час розгляду справи) автостанції надають пасажирам послуги, пов'язані з їх проїздом автобусними маршрутами загального користування, а автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, - послуги, пов'язані з відправленням та прибуттям автобусів згідно з розкладом руху.
До обов'язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями пасажирам, належать: продаж квитків; користування приміщеннями для чекання поїздки, облаштованими місцями для сидіння; можливість користування громадськими вбиральнями; інформування щодо розкладу руху автобусів та вартості поїздки. До обов'язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями автомобільному перевізнику, належать: продаж квитків; організація прибуття та відправлення автобуса з облаштованих платформ; інформування водія щодо умов дорожнього руху на маршруті.
За надання обов'язкових послуг автостанцій з осіб, які придбавають проїзні квитки, стягують автостанційний збір, що входить до вартості квитка.
Послуги автостанцій, крім послуг кімнати матері і дитини, пасажирам надаються за плату.
Власники автостанцій несуть відповідальність за якість та безпеку послуг, що надаються автостанціями пасажирам та автомобільним перевізникам, технічний та санітарно-гігієнічний стан будівель, споруд, обладнання та території автостанції.
Закон України «Про автомобільний транспорт» містить статтю 37 - «Пільгові перевезення пасажирів автомобільним транспортом», якою визначено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.
Дана норма Закону «Про автомобільний транспорт» не регламентує сплату автостанційного збору пільговою категорією громадян.
Згідно ст.. 35 Закону України «Про автомобільний транспорт» правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту затверджує Кабінет Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176 були затверджені Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту (надалі Правила №176), які в подальшому змінювались та доповнювались.
До 2007 року Правилами №176 не передбачалась оплата автостанційного збору пільговими категоріями громадян.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2007 р. № 1184 «Про внесення змін до Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту» Правила №176 були викладені у новій редакції, і пунктом 42 нової редакції Правил було передбачено, що особи, які мають право на пільговий проїзд, здійснюють оплату обов'язкових та додаткових послуг автостанцій та перевезення багажу на загальних підставах.
Наказ позивача від 28.11.07р. №245 «Про оплату обов'язкових послуг автостанцій» був прийнятий у період дії пункту 42 нової редакції Правил №176.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.02.2008 р. № 125 вищевказаний пункту 42 Правил №176 був виключений. Дана постанова набула чинності 21.03.2008 р..
На момент винесення спірного припису, а також на час розгляду даної справи питання здійснення перевезення пільгової категорії громадян врегульовано Правилами №176 наступним чином.
Пункт 130 - особи, що користуються пільгами з оплати проїзду автобусами міжміського та/або приміського сполучення, звертаються у квиткову касу автостанції для внесення відповідної позначки до касової відомості та отримання квитка на пільговий проїзд.
Отримання пільговиком такого квитка для здійснення міжміської або приміської поїздки на автобусному маршруті загального користування є обов'язковим в силу пунктів 41, 158 Правил №176.
Слід також прийняти до уваги ті положення Правил №176, які стосуються автостанційного збору.
Відповідно до пункту 2 Правил автостанційний збір - це плата за надання обов'язкових послуг автостанціями, що справляється з осіб, які придбавають квитки на проїзд автобусами приміських, міжміських та міжнародних маршрутів, і включається до вартості квитка; вартість квитка - сума, що складається з вартості проїзду автобусом, автостанційного збору, плати за послуги з попереднього продажу квитків (за наявності такої).
Згідно пункту 116 Правил за надання обов'язкових послуг, передбачених статтею 36 Закону України "Про автомобільний транспорт", з пасажира справляється автостанційний збір, що входить у вартість квитка. Розмір автостанційного збору визначається власником автостанції за погодженням з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими держадміністраціями, на території яких розташована автостанція. Порядок визначення розміру автостанційного збору затверджує Мінтрансзв'язку.
Виходячи з вищенаведених положень Закону України «Про автомобільний транспорт» та Правил №176 у редакції, чинній з 21.03.2008 р., суд приходить до висновку, що особи, які мають право на пільговий проїзд, для здійснення безоплатного проїзду на автобусі міжміського або приміського сполучення повинні отримати у квитковій касі автостанції квиток на пільговий проїзд без оплати його вартості, у тому числі і без оплаті будь-яких додаткових зборів, у тому числі і автостанційного.
Отримання пільгового квітка не є тотожним поняттю «придбання» квитка, яке вживається в ст.. 36 Закону України «Про автомобільний транспорт», і яке передбачає грошову компенсацію його вартості.
Безоплатність отримання послуги (товару) передбачає їх отримання без будь-якої грошової, матеріальної або інших видів компенсацій їх вартості.
Таким чином, суд приходить до висновку, що на момент внесення відповідачем спірного припису позивач неправомірно стягував з пільгових категорій громадян автостанційний збір при наданні цим громадянам через касу автостанції квитка на пільговий проїзд, оскільки такі дії позивача суперечить як Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» так і іншим законам, які надають певним категоріям громадян право безоплатного проїзду на автобусі міжміського або приміського сполучення, а також порушують право пільговиків на гарантований державою соціальний захист.
Виходячи з викладеного, суд вважає, що спірний припис внесений відповідачем правомірно, і підстави для його скасування відсутні.
Посилання представників позивача на відсутність відшкодування державою витрат за продаж пільгових квитків через автостанційну мережу, як на доказ правомірності стягнення автостанційного збору з пільговиків, суд до уваги не приймає, оскільки, по-перше, таке відшкодування передбачено розпорядженням голови Херсонської обласної державної адміністрації від 24.10.2007р. №1230 «Про порядок надання пільг на проїзд окремих категорій громадян на автомобільному транспорті», а по-друге, відсутність такого відшкодування, є підставою для його стягнення в судовому порядку.
Також не може бути підставою для задоволення позову посилання представників позивача на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2009р., якою відмовлено першому заступнику прокурора Херсонської області у задоволені позову про визнання протиправним та скасування пунктів 1.1, 3 вищевказаного наказу позивача від 28.11.07р. №245 «Про оплату обов'язкових послуг автостанцій», оскільки висновок суду про правомірності вказаних пунктів наказу позивача ґрунтується на положеннях пункту 42 Правил №176, під час дії якого наказ позивача №245 був винесений, і без урахування подальших змін до Правил №176, якими пункт 42 був виключений.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. 8, 9, 12, 19, 158, 159, 160-163, 167 Кодексу Адміністративного судочинства України, суд
постановив:
В задоволені позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонавтотранс» - відмовити.
Вжиті судом по адміністративній справі № 2-а-10302/09/ 2170 заходи забезпечення адміністративного позову - скасувати.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Текст постанови складений в повному обсязі та підписаний 30.03.2010р.
Суддя Кравченко К.В.