21 січня 2020 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 752/12211/19
номер провадження: 22-ц/824/504/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 вересня 2019 року у складі судді Шкірай М.І., у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У червні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що відповідач ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернувся до АТ КБ «ПриватБанк», де заповнив і підписав анкету-заяву від 09 квітня 2014 року, на підставі якої банк надав йому кредитні кошти у розмірі 5 000 грн 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг.
Вказував, що за умовами кредитного договору позичальник мав своєчасно повертати кредит та проценти платежами, однак не виконує цих обов'язків, внаслідок чого станом на 27 травня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 14 659 грн 80 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5 129 грн 10 коп., заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 3 020 грн 14 коп., пені за прострочене зобов'язання у розмірі 5 136 грн 28 коп., пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн 00 коп. у розмірі 200 грн 00 коп., штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн 00 коп. та штрафу (процентна складова) у розмірі 674 грн 28 коп.
З урахуванням наведеного, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 09 квітня 2014 року у розмірі 14 659 грн 80 коп. та судові витрати у розмірі 1 921 грн 00 коп.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києвавід 25 вересня 2019 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 09 квітня 2014 року у розмірі 14 659 грн 80 коп. та судовий збір у розмірі 1 921 грн 00 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» повністю, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 09 квітня 2014 року був укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, оскільки позивачем не надано суду доказів існування між сторонами кредитних правовідносин і користування відповідачем кредитними коштами. Вказує, що розрахунок заборгованості не може бути доказом суми заборгованості за кредитним договором, оскільки він складений та підписаний невідомою особою.
Зазначає, що без наданих позивачем підтверджень про конкретні запропоновані йому Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані позивачем витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вказує, що надані позивачем витяг з Умов та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитною договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці Умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ КБ «ПриватБанк» - Штронда А.М. зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим. Вказує, що суд дійшов вірного висновку, що між сторонами укладено кредитний договір, однак відповідач у порушення умов договору свої зобов'язання щодо своєчасного внесення платежів не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість. Зазначає, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання умов кредитного договору, чим порушує права банку. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 14 659 грн 80 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає не в повному обсязі.
Задовольняючи позов АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що відповідач своїх зобов'язань за кредитним договором від 09 квітня 2014 року, укладеним між ним та АТ КБ «ПриватБанк», належним чином не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованості у розмірі 14 659 грн 80 коп., яка підлягає стягненню з відповідача на користь банку у повному обсязі.
Однак з такими висновками суду першої інстанції у повному обсязі погодитись не можна, виходячи з такого.
Судом встановлено, що 09 квітня 2014 року відповідач ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» та заповнив і підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, на підставі якої банк надав відповідачу грошові кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 5 000 грн 00 коп., що підтверджується копією анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 09 квітня 2014 року (а.с.10) та копією паспорта відповідача (а.с.27).
Отже, між сторонами виникли права і обов'язки, які грунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит».
Також судом встановлено, що відповідач користувався отриманими кредитними коштами і здійснював періодичне погашення кредиту. Останнє погашення кредиту відповідач здійснив 16 березня 2019 року на суму 1000 грн 00 коп., після чого оплати відсутні, що підтверджується наданим банком розрахунком заборгованості за кредитним договором (а.с.5, 6-9).
З наявного у матеріалах справи розрахунку заборгованості за кредитним договором, наданого позивачем, вбачається, що станом на 27 травня 2019 року у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 14 659 грн 80 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5 129 грн 10 коп., заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 3 020 грн 14 коп., пені за прострочене зобов'язання у розмірі 5 136 грн 28 коп., пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн 00 коп. у розмірі 200 грн 00 коп., штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн 00 коп. та штрафу (процентна складова) у розмірі 674 грн 28 коп.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що розрахунок заборгованості підписаний невідомою особою та не є належним доказом заборгованості відповідача за кредитним договором, не заслуговують на увагу з таких підстав.
Як вбачається з розрахунку заборгованості він підписаний представником банку, містить дані про складові кредитного договору, а саме, заборгованість по кредиту, заборгованість за пенею, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) та штраф (процента складова).
Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами вказаний вище розрахунок заборгованості за кредитним договором, що є його процесуальним обов'язком відповідно до вимог ч.1 ст.81 ЦПК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Оскільки позичальник ОСОБА_1 користувався отриманими кредитними коштами і не повернув їх в повному обсязі, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5 129 грн 10 коп. та заборгованість за простроченим тілом кредиту у розмірі 3 020 грн 14 коп., яка виникла станом на 27 травня 2019 року.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь банку пені за прострочене зобов'язання у розмірі 5 136 грн 28 коп., пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн 00 коп. у розмірі 200 грн 00 коп., штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн 00 коп. та штрафу (процентна складова) у розмірі 674 грн 28 коп., з таких підстав.
Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
За змістом ст.1056-1 ЦК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
В матеріалах справи наявна анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, на підставі якої відповідач отримав грошові кошти, і яка не містить умови договору про встановлення відповідальності у вигляді пені за прострочене зобов'язання, пені за несвоєчасність сплати боргу, штрафу (фіксована частина) та штрафу (процентна складова) та їх визначеного розміру.
За таких обставин, з огляду на відсутність домовленості між сторонами щодо умов й розміру сплати пені за прострочене зобов'язання, пені за несвоєчасність сплати боргу, штрафу (фіксована частина) та штрафу (процентна складова), колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача пені за прострочене зобов'язання, пені за несвоєчасність сплати боргу, штрафу (фіксована частина) та штрафу (процентна складова), а тому позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в цій частині задоволенню не підлягають у зв'язку з їх безпідставністю.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка міститься у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до громадянина про стягнення боргу за кредитним договором від 18 лютого 2011 року, де Велика Палата, скасовуючи рішення судів в частині стягнення процентів та пені і ухвалюючи нове рішення про відмову в позові в цій частині, вказала, що відсутність в анкеті-заяві домовленості про сплату процентів і неустойки не дає підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Однак суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України наведеного вище належним чином не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за пенею, штрафу (фіксована частина) та штрафу (процентна складова).
Колегія суддів відхиляє з викладених вище підстав доводи позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк», з якими погодився суд першої інстанції, про те, що сторони у потрібній формі досягли згоди щодо змісту договору про надання банківських послуг, який включає заяву позичальника, Умови та правила надання банківських послуг, Тарифи банку, в тому числі, досягли згоди щодо розміру процентів і неустойки, як такі, що не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Посилання позивача на те, що конкретні умови кредитування, в тому числі розмір процентів, визначаються Умовами та правилами надання банківських послуг, є безпідставними, оскільки зазначені Умови не містять підпису відповідача. Доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме з цими Умовами ознайомився, погодився і мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, банком не надано, а відтак підстави брати їх до уваги відсутні.
Саме така правова позиція сформована у ряді постанов Верховного Суду України, зокрема: від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15; від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16; від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16, де вказано про те, що Умови та правила надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.
Аналогічна позиція викладена у вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, де Велика Палата, зазначила, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які наявні в матеріалах справи, не містять підпису відповідачки, а тому їх не можна розцінювати як складову частину спірного кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети, в частині права банку здійснювати нарахування процентів.
Це ж стосується доводів позову про те, що розмір пені та штрафу визначається Умовами та правилами надання банківських послуг.
Згідно з ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою (штрафом, пенею).
Згідно з ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
За змістом ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Як вже зазначалося, Умови та правила надання банківських послуг не містять підпису позичальника, а відтак їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про встановлення такого виду забезпечення виконання зобов'язання як пеня та штраф, що відповідає наведеним вище правовим позиціям Верховного Суду.
Позовна заява містить посилання на те, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору приєднання, який регулюється ст.634 ЦК України і згідно якого сторона може лише приєднатися до такого договору і не може запропонувати свої умови договору, а тому відсутність підпису позичальника в умовах не свідчить про не укладення договору.
Колегія суддів відхиляє такі доводи позивача з викладених вище підстав, оскільки підпис відповідача в Умовах та правилах надання банківських послуг відсутній, а позивачем у свою чергу не надано доказів, що саме ці Умови або їх відповідна редакція існували чи були чинними на момент написання відповідачем анкети-заяви і не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не може бути залишене в силі та відповідно до ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», стягнувши з ОСОБА_1 користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 5 129 грн 10 коп. та заборгованість за простроченим тілом кредиту у розмірі 3 020 грн 14 коп., з наведених вище підстав.
Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
АТ КБ «ПриватБанк» за подання до суду позову сплатило судовий збір у розмірі 1 921 грн 00 коп. Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і частково задовольняє позов АТ КБ «ПриватБанк», то понесені позивачем витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1 067 грн 87 коп.
Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 вересня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 5 129 грн 10 коп. та заборгованість за простроченим тілом кредиту у розмірі 3 020 грн 14 коп.
У задоволенні решти позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1 067 грн 87 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: