Справа № 757/26862/19-ц Головуючий у 1-й інст. - Григоренко І.В.
Апеляційне провадження 22-ц/824/2367/2020 Доповідач - Рубан С.М.
21 січня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Заришняк Г.М., Мараєва Н.Є.
при секретарі Клець О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 травня 2019 року, ухвалене у складі судді Григоренко І.В. у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Печерський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про встановлення факту народження дитини,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України.
Посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у нього та його дружини ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території України в с. Новоіванівка, Нижньогірського району, Автономної Республіки Крим народилася дитина жіночої статі - ОСОБА_3 , про що 07.10.2014 року Нижньогірським районним відділом записів актів цивільного стану Департаменту записів актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим Російської Федерації видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 . При зверненні до Печерського районного в м. Києві ВДРАЦС ГТУЮ у м. Києві із заявою про видачу Свідоцтва про народження дитини, встановленого законодавством України зразка, заявник отримав відмову у проведенні державної реєстрації народження дитини у зв'язку із пред'явленням документу, виданого на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Для подальшої реєстрації факту народження дитини в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання свідоцтва про народження дитини, встановленого законодавством України зразка, заявник просить встановити факт народження громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в Гомельській області, м. Речиця та громадянином України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в Луганській області, м. Луганськ, дитини жіночої статі ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 травня 2019 року в задоволенні заяви ОСОБА_4 а про встановлення факту народження дитини відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву в повному обсязі.
Посилається на те, що суд розглянув заяву без виклику заявника у судове засідання, в якому він хотів бути присутнім. Суд відмовив у задоволенні заяви у зв'язку з відсутністю медичного свідоцтва про народження дитини або інших медичних документів та не взяв до уваги, що дружина заявника отримала медичну довідку про народження дитини, яку окупаційна влада Криму обміняла на свідоцтво про народження дитини, інших медичних документів не видавали. На даний час дитина проживає на території України і без свідоцтва про народження не може нормально існувати, оскільки їй відмовляють в медичному обслуговуванні, немає доступу до дитячого садочка, а в майбутньому до школи та інших прав людини. Крім того, дитину не пропустять українські прикордонники через український кордон в Крим.
Печерський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Цетрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) направило до апеляційного суду лист, в якому просить справу розглядати без участі представника, за наявними документами та доказами, враховуючи фактичні обставини справи ухвалити рішення відповідно до вимог діючого законодавства.
В судове засіданні учасники процесу не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не надано належних доказів на підтвердження заявлених вимог. Зокрема, заявником не надано суду медичного свідоцтва про народження, як і будь-яких медичних документів, які б свідчили про факт народження дитини.
Надана заявником ксерокопія «Свидетельства о рождении» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в с. Новоіванівка, Нижньогірського р-ну, Автономної Республіки Крим, Російської Федерації, а так само відтиск печатки органу Російської Федерації на такій ксерокопії, не може свідчити про доведеність вимог заяви.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного.
Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 30.08.2003 року Печерським районним в м. Києві ВДРАЦС ГТУЮ у м. Києві між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, виданого повторно Печерським районним в м. Києві ВДРАЦС ГТУЮ у м. Києві 20.04.2019 року, серії НОМЕР_2 (а.с.5).
ОСОБА_1 у поданій заяві посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у нього та ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території України у с. Новоіванівка, Нижньогірського району, Автономної Республіки Крим, народилася дитина жіночої статі - ОСОБА_3 , про що 07.10.2014 року Нижньогірським районним відділом записів актів цивільного стану Департаменту записів актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим Російської Федерації видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис про народження № 116 (а.с.4).
Листом Печерського районного у м. Києві ВДРАЦС ГТУЮ у м. Києві від 14.05.2019 року вих. № 2136/17.8-09, ОСОБА_1 відмовлено у державній реєстрації народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки заявником для підтвердження факту народження дитини пред'явлено документ, виданий на території де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Відповідно до ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що тимчасово окупованою територією визначається сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.
Згідно п. 4 ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження. За відсутності документа закладу охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.
Заявником не надано суду доказів, з яких суд міг дійти висновку про доведеність його вимог. Зокрема, заявником не надано суду медичного свідоцтва про народження, як і будь-яких медичних документів, які б свідчили про факт народження дитини.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.
Надана заявником ксерокопія «Свидетельства о рождении» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в с. Новоіванівка, Нижньогірського р-ну, Автономної Республіки Крим, Російської Федерації, а так само відтиск печатки органу Російської Федерації на такій ксерокопії, не може свідчити про доведеність вимог заяви.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заяви.
Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», норми якого стосуються тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом з тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати і висновки Європейського суду з прав людини у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v Turkey». «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozеr v. the Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), Європейський суд з прав людини наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок Європейського суду з прав людини слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Враховуючи наведену практику Європейського суду з прав людини, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, рішення суду у такій категорії справ має грунтуватись на дотриманні вимог статті 263 ЦПК України щодо повного і всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.
Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку під час розгляду справ.
З огляду на ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України. Державна реєстрація народження дитини проводиться за письмовою або усною заявою батьків чи одного з них за місцем її народження або за місцем проживання батьків. Якщо державна реєстрація народження дитини проводиться за місцем проживання батьків чи одного з них, то за їх бажанням місцем народження дитини в актовому записі про народження може бути визначене фактичне місце її народження або місце проживання батьків чи одного з них.
Державна реєстрація народження дитини проводиться не пізніше одного місяця з дня її народження, а у разі народження дитини мертвою - не пізніше трьох днів.
Підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров'я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров'я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За відсутності документа закладу охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.
Як зазначалося вище, листом від 14.05.2019 року Печерського районного у м. Києві ВДРАЦС ГТУЮ у м. Києві ОСОБА_1 було відмовлено в проведенні державної реєстрації народження з посиланням на ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та роз'яснено право звернення до суду з питання встановлення факту народження дитини.
Статтею 315 ЦПК України визначено, що судом може бути встановлено факти, що мають юридичне значення, тобто такі, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до ч. 2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч.3 ст.317 ЦПК України у рішенні про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, зокрема, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків.
Згідно ч.1 ст. 318 ЦПК України в заяві про встановлення факту народження має бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт.
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту народження дитини ОСОБА_1 надав до суду лише копію свідоцтва про народження дитини ОСОБА_3 .
07 жовтня 2014 року Нижньогірським районним відділом записів актів цивільного стану Департаменту записів актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим Російської Федерації видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , за яким ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Новоіванівка, Нижньогірський район, Республіка Крим, Російська Федерація, про що складений запис акту про народження №116, батько ОСОБА_1 , громадянин України, мати ОСОБА_2 , громадянка Російської Федерації (а.с.4).
Разом з тим, ОСОБА_1 не було подано до суду документа закладу охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, встановленого зразка, що підтверджує факт народження дитини.
При наданні оцінки свідоцтву про народження дитини, як доказу, приймається до уваги, що хоча такий документ не є юридично дійсним, але він може підтверджувати, що певна установа, яка не діє у відповідності з українським законодавством, але de facto існує на окупованій території, зареєструвала факт народження певної особи.
Колегія суддів звертає увагу, що сам по собі факт перебування заявника на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і встановлення законом особливого порядку розгляду заяв про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, не є безумовною підставою для встановлення такого факту та не звільняє заявника від надання суду належних доказів на підтвердження своїх вимог.
Враховуючи, що інших доказів на підтвердження народження ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 у с. Новоіванівка, Нижньогірського району, Республіка Крим заявником не надано ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду, а надана копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 відповідно до положень ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є недійсною та не створює правових наслідків і не може бути належним доказом при судовому розгляді, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви.
Колегія суддів звертає увагу, що за приписами ч.3 ст.317 ЦПК України в рішенні про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, зокрема мають бути вказані встановлені судом дані про батьків дитини.
Згідно ст.133 СК України якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини.
Проте звертаючись до суду із заявою ОСОБА_1 не залучив до участі у розгляді справи матір дитини ОСОБА_2 .
Заявник ОСОБА_1 просить встановити факт народження дитини жіночої статі, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Луганськ, без конкретизації прізвища, імені та по батькові дитини, хоча згідно свідоцтва про народження дитини, виданого 07 жовтня 2014 року Нижньогірським районним відділом записів актів цивільного стану Департаменту записів актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим Російської Федерації, серії НОМЕР_1 у заявника ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_3 в с. Новоіванівка, Нижньогірський район, Республіка Крим, Російська Федерація.
Як вбачається з копії паспорта, мати дитини ОСОБА_2 народилася в м. Речиця, Гостомельської області, зареєстрована за адресою АДРЕСА_4 (а.с.6).
Батько дитини ОСОБА_1 народився та зареєстрований за адресою АДРЕСА_5 , що підтверджується копією довідки про внесення відомостей до єдиного державного демографічного реєстру (а.с.8).
В поданій заяві ОСОБА_1 вказує на те, що він проживає за адресою АДРЕСА_3 .
Згідно ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація народження дитини проводиться за письмовою або усною заявою батьків чи одного з них за місцем її народження або за місцем проживання батьків.
Заявник просить зазначити місце народження дитини в м. Луганськ, що не відповідає місцю проживання батьків дитини та інформації про місце народження дитини, зазначеній у свідоцтві про народження.
В матеріалах справи відсутня згода матері дитини ОСОБА_2 на зазначення місця народження дитини в м. Луганськ.
Крім того, суду надано копію паспорта громадянина України ОСОБА_2 , який виданий 29 вересня 2004 року. Разом з тим, у свідоцтві про народження дитини ОСОБА_3 зазначається, що ОСОБА_2 є громадянкою Російської Федерації, що свідчить про суперечливість наданих суду документів про батьків дитини.
Відомості про дитину, її батьків, зазначені в заяві, не співпадають з відомостями, зазначеними в свідоцтві про народження дитини, відомості про батьків дитини, які зазначені в свідоцтві про народження дитини не зазначені в заяві про встановлення факту народження, відомості щодо батьків дитини не співпадають з відомостями, які просить встановити заявник ОСОБА_1 .
Враховуючи вказані розбіжності суд позбавлений можливості встановити факт народження дитини та ухвалити рішення у справі про задоволення заяви.
Такий висновок узгоджується з правовим висновком наведеним у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі №758/2671/17.
Доводи апеляційної скарги, що суд розглянув справу без виклику заявника в судове засідання, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідно до ч.2 ст.317 ЦПК України справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.
Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 травня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 29 січня 2020 року.
Головуючий Рубан С.М.
Судді Заришняк Г.М.
Мараєва Н.Є.