Справа №635/8713/19
Провадження № 3/635/98/2020
28 січня 2020 року сел. Покотилівка Харківського району Харківської області
Суддя Харківського районного суду Харківської області Березовська І.В., розглянувши справу про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 164 КУпАП,
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , -
01 листопада 2019 року о 11-10 годині гр. ОСОБА_1 на 471 км а/д М-03, на автомобіля ЗАЗ Ланос, реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював підприємницьку діяльність з надання послуг таксі, бездержавної реєстрації як суб'єкта господарювання,без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону.
Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 у судове засідання неодноразово не з'являвся, про день час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними документами, причини неявки суду не повідомив.
Суд вважає, що ОСОБА_1 був обізнаний про розгляд відносно нього адміністративного матеріалу, однак жодного разу не з'явився у судові засідання, а тому причини його неявки суд визнає неповажними.
Вищевказані дії ОСОБА_1 свідчать про зловживання ним своїми правами та його намагання уникнути адміністративної відповідальності, в зв'язку з чим, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого, в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.
Відповідно до п. 1 розділу І Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 176 від 18 лютого 1997 року ці Правила визначають порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу автобусами, таксі, легковими автомобілями на замовлення, а також обслуговування пасажирів на автостанціях і є обов'язковими для виконання організаторами регулярних перевезень, замовниками транспортних послуг (далі - замовники послуг), автомобільними перевізниками, автомобільними самозайнятими перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами.
П. 86 розділу ІV Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 176 від 18 лютого 1997 року,встановлено, що автомобільний перевізник, автомобільний самозайнятий перевізник, які здійснюють перевезення пасажирів та їх багажу на таксі (далі - послуги таксі), повинні дотримуватися вимог законодавства про автомобільний транспорт та захист прав споживачів.
Ч. 1 ст. 35 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що послуги пасажирського автомобільного транспорту поділяють на послуги з перевезення пасажирів автобусами, на таксі та легковими автомобілями на замовлення.
Статтею 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлені чіткі вимоги до документів на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Документи для юридичної особи, що здійснює перевезення пасажирів на таксі:
для автомобільного перевізника - ліцензія, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія таксі - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, інші документи, передбачені законодавством України.
Документи для юридичної особи, що здійснює перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення:
для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія легкового автомобіля - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, копія договору із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України.
Документи для автомобільного самозайнятого перевізника:
ліцензія, посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, сервісна книжка, медична довідка.
Документи для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення:
для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія легкового автомобіля - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, копія договору із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України.
Ст. 7 Закону України «Про ліцензування господарської діяльності» містить вичерпний перелік видів господарської діяльності, які потребують отримання ліцензії. Відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування господарської діяльності» встановлено, що ліцензуванню підлягають, крім іншого, перевезення пасажирів.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 надав послуги з перевезення на таксі, за що отримав від гр. ОСОБА_2 , та гр. ОСОБА_3 по 20 грн. за надані послуги, що підтверджується письмовими пояснення вказаних осіб, протоколом про адміністративне правопорушення від 01 листопада 2019 року.
Документів визначених ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» ОСОБА_1 не надав.
Отже, суд кваліфікує дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 164 КУпАП, як провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону.
При накладанні стягнення суд враховує характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступень його вини, майновий стан.
Згідно ст. ст.34,35 КУпАП обставин, що пом'якшують та обтяжують відповідальність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не встановлено.
Враховуючи викладене, суд накладає адміністративне стягнення в межах санкції ч. 1 ст. 164 КУпАП у виді штрафу у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Відповідно до п. 5. ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у разі прийняття судом постанови про накладення адміністративного стягнення, з осіб визнаних винними у вчиненні адміністративного правопорушення, на користь держави стягується сума судового збору в 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що з 01 січня 2020 року становить суму в розмірі 420,40 гривень.
Сума судового збору на підставі ст. 40-1 КУпАП підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. 33, ч.1 ст. 164, ст.248, 251,252, 268, 280, 283 КУпАП, суддя, -
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП, та накласти адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 420,40 гривень.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Харківський районний суд Харківської області протягом десяти днів з дня винесення такої постанови.
Суддя І.В.Березовська