Постанова
Іменем України
24 січня 2020 року
м. Київ
справа № 759/2550/18
провадження № 61-3365св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року у складі судді: Миколаєць І. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2019 року складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом вселення.
Позов обґрунтований тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2017 року ОСОБА_1 є власником Ѕ частини квартири за вказаною адресою, яку він придбав у ОСОБА_4 . Раніше квартира належала двом співвласникам відповідачу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в рівних частках, по Ѕ частині квартири кожному. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26 червня 2015 року визначено порядок користування зазначеною квартирою. При цьому ОСОБА_4 було виділено в користування кімнату площею 19,1 кв. м., а ОСОБА_2 були виділені кімнати площею 17,7 кв. м. та 14,6 кв. м. Протягом січня-лютого 2018 року позивач особисто та через свого представника неодноразово звертався до відповідачів проханням не перешкоджати йому в користуванні власністю та намагався вселитися у належну йому частину квартири. Однак, замки вхідних дверей квартири змінені, і ключі, передані продавцем ОСОБА_4 не підходять. Відповідачі не бажають добровільно не чинити перешкод у користуванні власністю, висловлюють на адресу позивача погрози. ОСОБА_1 зазначає, що він оплачує комунальні послуги і при цьому не має можливості користуватися своє частиною квартири. Позивач зареєстрований в спірній квартирі і придбав її для особистого проживання.
ОСОБА_1 просив усунути йому перешкоди у користуванні Ѕ частиною квартири АДРЕСА_1 , вселивши його у вказану квартиру.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено. Вселено ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 . Зобов'язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, щопозивач зареєстрований в квартирі та декілька разів звертався до правоохоронних органів з приводу не можливості користуватися своїм майном. Позивач як співвласник квартири має рівне з відповідачами право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Відповідачі, не надаючи доступу до квартири, порушують право позивача, і реалізація такого права власності не може бути обмежена необхідністю встановлення конкретного порядку користування, або виділенням в натурі майна, що належить його власнику.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 22 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року скасовано та прийнято нову постанову. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено. Усунено перешкоди ОСОБА_1 у користуванні Ѕ частиною квартири АДРЕСА_1 , вселивши ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірна квартира належить позивачу та відповідачу ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності. Факт порушення відповідачами права позивача на користування належною йому частиною квартири є доведеним. Втім, звертаючись до суду з позовом, позивач не заявляв вимог про зобов'язання відповідачів не чинити йому перешкоди у користуванні квартирою, а просив лише усунути перешкоди шляхом вселення. В порушення зазначених норм закону суд першої інстанції задовольнив позов в частині вселення позивача у спосіб, про який не просив позивач та не зазначив в резолютивній частині рішення про усунення перешкод в користуванні власністю. Натомість, суд першої інстанції зазначив спосіб захисту порушеного права, про який позивач не просив та незаконно зобов'язав відповідачів не чинити перешкод позивачу в користуванні квартирою.
Аргументи учасників справи
У лютому 2019 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржені рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові. При цьому посилався на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 26 червня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування жилим приміщенням, визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , при цьому в користування попереднього власника ОСОБА_4 була виділена кімната площею 19.1 кв. м, а в користування відповідача ОСОБА_2 були виділені кімнати площею 17,7 кв. м та 14,6 кв. м., тобто ОСОБА_4 продав ОСОБА_1 свою Ѕ частину квартири з виділеною площею. У зв'язку із чим у позивача немає права на вселення до всієї квартири. Крім цього, ОСОБА_2 подав позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, що був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 В Святошинському управлінні поліції порушено кримінальне провадження №12018100080001524 за фактом шахрайського заволодіння частиною спірної квартири, ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 02 липня 2018 року на квартиру АДРЕСА_1 накладено арешт шляхом заборони на її відчуження, використання та розпорядження на час досудового розслідування.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 22 січня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 22 січня 2019 року до закінчення її перегляду у касаційному порядку. У задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року відмовлено.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Апеляційний суд встановив, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26 червня 2015 року встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 . Виділено у володіння та користування ОСОБА_4 житлову кімнату площею 19.1 кв. м. в квартирі АДРЕСА_1 . Виділено у володіння та користування ОСОБА_2 житлові кімнати площею 17,7 кв. м та 14,6 кв. м. Кухня, ванна кімната, вбиральня, коридор, гардеробну (шкаф), два тамбури залишено в спільному користуванні ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
На підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2017 року ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_4 Ѕ частку в праві власності на квартиру АДРЕСА_1 . 27 грудня 2017 року його право на частку зазначеної квартири зареєстровано в державному реєстрі прав на нерухоме майно.
Спірна квартира належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 02 липня 2018 року в справі № 759/10006/18 клопотання старшого слідчого Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві Безсмертного М. В. задоволено, накладено арешт на майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , до закінчення досудового розслідування по кримінальному провадженні № 12018100080001524 від 22 лютого 2018 року шляхом накладення заборони на їх відчуження, використання та розпорядження на час досудового розслідування, доручено виконання ухвали суду про арешт майна старшому слідчому СВ Святошинського УП ГУНП у м. Києві Безсмертному М. В.
Апеляційний суд встановив, що факт порушення відповідачами права позивача на користування належною йому частиною квартири є доведеним. Вказані обставини підтверджують наявні у матеріалах справи звернення представника позивача до поліції, порушення кримінального провадження, накладення арешту на квартиру.
У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 зроблено висновок, що «первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном».
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18) зроблено висновок, що «спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: (а) множинність суб'єктів. Для права власності характерна наявність одного суб'єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб'єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об'єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов'язків».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2018 року у справі № 545/3728/16-ц (провадження № 61-9958св18) зроблено висновок, що «відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов'язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб'єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб'єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення. Цей спосіб захисту може знаходити свій прояв у вимогах про усунення перешкод у здійсненні права спільної власності між співвласниками».
За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано задовольнив позов.
Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 подав позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, що був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. На момент ухвалення оскаржених рішень спір про переведення прав та обов'язків покупця не було вирішено.
Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що на квартиру АДРЕСА_1 накладено арешт шляхом заборони на її відчуження, використання та розпорядження на час досудового розслідування, оскільки існування арешту на квартиру не може бути перешкодою для вирішення судом цивільно-правового спору про усунення перешкод у здійсненні права спільної власності, що виник до накладення такого арешту.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржену постанову апеляційного суду без змін, поновити виконання постанови апеляційного суду, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2019 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 22 січня 2019 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков