23 січня 2020 року м. ПолтаваСправа №440/1202/19
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Гіглави О.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,
02 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про:
- скасування наказу Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області від 21.03.2019 №75 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Бангладеш ОСОБА_1 ;
- зобов'язання Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позовні вимоги мотивовано тим, що спірне рішення прийнято відповідачем безпідставно, без врахування всіх обставин, якими позивач обґрунтовував наявність підстав для визнання його біженцем. Звертав увагу на те, що ним надані достатні та переконливі свідчення про побоювання повернення до країни громадянської належності у зв'язку з політичними та релігійними переслідуваннями. На переконання позивача, компетентний орган поверхнево та необ'єктивно провів перевірку наданих ним документів та повідомлених обставин, а також не надав належну оцінку ситуації у країні його громадянської належності.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
11.11.2019 судом одержано відзив УДМС України в Полтавській області на позов, у якому представник відповідача просила у задоволенні позовних вимог відмовити повністю /а.с. 95-108/. Зазначила, що спірне рішення вважає правомірним та обґрунтованим, а позовні вимоги - безпідставними. Звертала увагу на наявність суперечностей у поясненнях позивача під час проведених співбесід стосовно обставин його виїзду з країни громадянської належності. Наголошувала на тому, що у позивача відсутні будь-які документи, які б посвідчували правомірність його доводів про наявність обґрунтованих побоювань щодо повернення до Бангладеш. На переконання представника відповідача, інформація про можливість переслідування позивача обґрунтована виключно його усними твердженнями, разом з тим відомостей про будь-які утиски в країні походження та документів, що б підтверджували передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" обставини, позивачем не надано.
06.12.2019 судом одержано доповнення до відзиву, у яких представник відповідача звертала увагу на те, що позивач у позовній заяві намагається ввести суд в оману, адже єдиною підставою для отримання притулку в Україні у своїй заяві від 28.02.2019 ОСОБА_1 зазначав побоювання відбуття покарання у вигляді довічного ув'язнення за навмисне вбивство, яке йому нібито інкримінують правоохоронні органи Бангладеш, тоді як у позові ініціатор звернення стверджує про наявність побоювань з огляду на зміну віросповідання та переслідування християн у Бангладеш /а.с. 198-200/.
Відповідь на відзив позивачем не надано.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті /а.с. 204, 205-206/.
У судове засідання 22.01.2020 учасники справи не з'явились, хоча про розгляд справи були повідомлені завчасно та належним чином, що підтверджено залученими до матеріалів справи розписками.
Позивач причин неявки суду не повідомив, заяв чи клопотань до суду не надав.
Представник відповідача надала до суду клопотання про розгляд справи без її участі, у порядку письмового провадження.
Згідно з частиною першою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1 частини третьої цієї статті визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
А відповідно до частини дев'ятої згаданої статті, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Зважаючи на неявку в судове засідання всіх учасників справи та не повідомлення ними про наявність поважних причин неявки, з огляду на достатність повідомлених сторонами обставин та наданих доказів для розгляду справи по суті, за відсутності потреби заслухати у судовому засіданні свідка чи експерта, суд завершив розгляд справи у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Республіки Бангладеш, 28.02.2019 звернувся до УДМС України в Полтавській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту /а.с. 110/. Дану заяву мотивував посиланнями на побоювання повертатись у країну своєї громадської належності, оскільки у листопаді 2017 року його було затримано та звинувачено у навмисному вбивстві, а в подальшому засуджено до довічного позбавлення волі. За твердженням позивача, йому вдалось втекти від поліції та нелегально потрапити до Індії, а потім - до Республіки Білорусь на підставі підробленого паспортного документа; у січні 2019 року позивач нелегально перетнув Державний кордон України.
20.03.2019 завідувачем сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УДМС України в Полтавській області Харченко О.М. складено висновок щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту /а.с. 182-185/.
21.03.2019 відповідачем видано наказ №75 Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту", яким позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні з огляду на відсутність підстав, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" /а.с. 181/.
28.03.2019 позивачу вручено повідомлення від 21.03.2019 №9 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту /а.с. 187/.
Не погодившись з наказом УДМС України в Полтавській області від 21.03.2019 №75, позивач оскаржив його до суду.
Надаючи правову оцінку спірному рішенню суб'єкта владних повноважень та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту в Україні визначено Законом України від 08.07.2011 №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
За змістом статті 1 названого Закону, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Таке ж саме визначення терміну "біженець" містить і підпункт 2 пункту "А" статті 1 Конвенції про статус біженців від 28.07.1951, до якої Україна приєдналася згідно із Законом від 10.01.2002 №2942-III.
Таким чином, поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, а саме: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності, або за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) такі побоювання мають бути пов'язані з ознаками расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Згідно із визначенням, наведеним у пункту 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов'язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач 20.01.2019 нелегально перетнув Державний кордон України та у період з 20.01.2019 по 28.02.2019 до компетентних органів із заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не звертався.
Натомість УДМС України в Полтавській області 18.02.2019 виявлено факт порушення правил перебування в Україні громадянина Бангладеш ОСОБА_1 , про що складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МПТ №064768 /а.с. 120/.
18.02.2019 щодо позивача прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 203 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення - штраф у розмірі 1870,00 грн /а.с. 121/.
Штраф позивачем сплачений у повному розмірі, що підтверджено квитанцією від 18.02.2019 №23030 /а.с. 122/.
Таким чином, позивач звернувся до УДМС України в Полтавській області із заявою про визнання біженцем лише після виявлення відповідачем факту його незаконного перебування на території України.
Відповідно до абзацу п'ятого частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Приписами статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.
До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, його прізвище, ім'я, по батькові та інші дані про нього попередньо, до встановлення особи, записуються за його вказівкою, про що зазначається в реєстраційному листку на особу та робиться відповідний запис на заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Матеріалами справи підтверджено, що УДМС України в Полтавській області під час отримання заяви позивача від 28.02.2019 №5 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту дотримані вищенаведені вимоги Закону /а.с. 110-145/.
До того ж, позивач не оспорює наказ УДМС України в Полтавській області від 21.03.2019 №75 з підстав невиконання відповідачем вимог частини дванадцятої статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Порядок попереднього розгляду заяви визначено статтею 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Так, відповідно до абзацу першого частини першої цієї статті центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Частиною третьої зазначеної статті передбачено, що під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб. Перекладач повинен дотримуватися конфіденційності з обов'язковим оформленням центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, розписки про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника.
Матеріалами справи підтверджено, що під час проведення анкетування та співбесіди з позивачем останньому було забезпечено участь перекладача /а.с. 127-138/.
Згідно з частиною четвертою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
А відповідно до частини шостої цієї статті, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Так, зі змісту наказу УДМС України в Полтавській області від 21.03.2019 №75 судом встановлено, що позивачу відмовлено у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні.
Оцінюючи спірне рішення на його відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, суд зважає на такі обставини.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Відповідно до пункту 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Крім того, пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.
Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27.04.2004 №8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Таким чином, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 7.10.2019 у справі №440/134/19 та від 21.11.2019 у справі №816/2279/17, що враховується судом з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 КАС України.
Суд враховує, що у заяві від 28.02.2019, а також під час проведення співбесіди в органі міграції позивач стверджував про наявність у нього побоювань повертатись у країну своєї громадянської належності з огляду на незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності за навмисне вбивство, яке він не скоював.
Водночас у позовній заяві позивач стверджував про побоювання повертатись до Бангладеш з огляду на зміну віросповідання з ісламу на християнство, а також за політичною ознакою - участь у діяльності опозиційних сил. При цьому за твердженням позивача, він зростав у політизованій родині, усі члени якої приймали участь у діяльності Націоналістичної партії Бангладеш, що займає друге місце в країні за кількістю прихильників, а сам позивач входив до складу формування "Ісламська студентська організація".
Однак, як під час проведення співбесіди в УДМС України в Полтавській області, так і в ході розгляду справи в суді позивач не надав жодних доказів, а також не навів достатніх мотивів, що у своїй сукупності могли б свідчити про наявність визначених законом підстав для оформлення документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
При цьому під час анкетування та проведення співбесіди в органі міграції позивач зазначив, що він не являється членом будь-яких організацій, сповідує іслам /а.с. 133-138, 136 - зворот/; про прийняття християнства та участь у політичній діяльності позивач не заявляв, про побоювання повертатись в країну своєї громадянської належності саме з підстав переслідування за ознаками політичної та/або релігійної приналежності не зазначив.
Матеріали справи не містять доказів відношення позивача до політичної діяльності у Народній Республіці Бангладеш, а також прийняття ним християнства.
Наведене є підставою для висновку про нещирість доводів позивача щодо побоювання переслідування у Бангладеш за ознаками політичної та/або релігійної приналежності, а також намагання ініціатора звернення будь-що створити умови для залишення в Україні без визначених на те законних підстав.
Так само, не підтверджені жодними доказами доводи позивача про безпідставне притягнення його до кримінальної відповідальності та ув'язнення. При цьому незгода особи з судовим рішенням перш за все є підставою для оскарження такого рішення в апеляційному та касаційному порядку. Позивач у ході проведення співбесіди в органі міграції, а також під час розгляду справи у суді не заявляв про відсутність визначених внутрішнім законом Бангладеш підстав для оскарження судових рішень, зокрема, вироків у кримінальних справах.
З доповіді робочої групи по універсальному періодичному огляду Ради з прав людини Бангладеш на шістнадцятій сесії Генеральної Асамблеї ООН 22 квітня - 3 травня 2013 року слідує, що у Бангладеш діє Верховний Суд як вищий орган судової влади, рішення якого мають обов'язковий характер для всіх судів нижчих інстанцій, а також органів виконавчої та судової влади; однією із основних функцій Верховного Суду є перегляд судових рішень /а.с. 147/; в країні забезпечується доступ до правосуддя для всіх громадян, судова влада є незалежною від виконавчої.
Конституція Бангладеш гарантує захист від незаконного арешту та тримання під вартою (стаття 33), а також заборону катувань або нелюдського чи такого, що принижує гідність поводження або покарання (стаття 35).
Повідомлені позивачем органу міграції обставини свідчать про те, що позивач безперешкодно здобув у Бангладеш вищу освіту, вільно володіє англійською мовою, був працевлаштованим, переслідувань з боку органів державної влади за релігійними та/або політичними ознаками не зазнавав.
Натомість під час проведення співбесіди 28.02.2019 позивач зазначив, що ним заздалегідь було сплановано виїзд з Бангладеш через Індію та Білорусь до України. За твердженням позивача, після втечі від поліції з Бангладеш він нелегально перетнув кордон з Індією, а у подальшому на підставі підробленого паспорта як турист потрапив літаком до Білорусі . У Білорусі позивач чекав приблизно місяць поки його брат домовиться про перехід в Україну.
Суд враховує, що у заяві про визнання біженцем позивач стверджував, що перетнув Державний кордон України 20.01.2019 /а.с. 113/, тоді як під час співбесіди він зазначив іншу дату - 22.07.2018 /а.с. 136/. Водночас позивач зазначив, що перетнув кордон нелегально, близько 5-6 місяців прожив в Києві, із заявою про надання статусу біженця до компетентних органів не звертався, оскільки не володів українською мовою.
Фактично із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач звернувся лише 28.02.2019, після виявлення його співробітниками УДМС України у Полтавській області та притягнення до адміністративної відповідальності за перебування на території України без законних підстав.
Щодо обставин притягнення до кримінальної відповідальності та втечі з під варти позивач у ході анкетування та проведення співбесіди надав суперечливі показання, зазначивши спочатку, що він втік від поліцейських після закінчення судового засідання та оголошення вироку суду на автомобілі (при цьому зі слів самого позивача у нього відсутні навички керування автомобілем), а в подальшому змінив свої показання та зазначив, що йому вдалось втекти при перевезенні до в'язниці (а.с. 137 - зворот).
Значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також непостійність тверджень позивача про підстави звернення з відповідною заявою з достатньою переконливістю свідчать про відсутність у нього обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань в Бангладеш.
Наведене вище у своїй сукупності свідчить про відсутність визначених законом підстав для прийняття рішення щодо оформлення документів для визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідачем під час прийняття спірного рішення належним чином перевірено повідомлені позивачем обставини, а також враховано інформацію щодо країни походження позивача, за результатами чого прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову в оформленні документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З доповіді робочої групи по універсальному періодичному огляду Ради з прав людини Бангладеш на тридцять дев'ятій сесії Генеральної Асамблеї ООН 10-28 вересня 2018 року слідує, що Бангладеш на сьогоднішній день забезпечила дотримання всіх критеріїв, необхідних для виключення із категорії найменш розвинутих країн, а також досягла прогресу в різних сферах життя, в тому числі у сфері зміцнення прав людини.
Загальна кількість християн у Народній Республіці Бангладеш складає 0,4 % від всього населення країни, що становить майже 700 тис. осіб, країна не є теократичною за своїм устроєм, Конституція Бангладеш гарантує право на свободу віросповідування (стаття 41).
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.
Позивач від сплати судового збору звільнений, підстави для розподілу судових витрат у відповідності до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 71-77, 90, 241-246, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (вул. Пушкіна, 63, м. Полтава, 36039, ідентифікаційній код 37829297) про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Гіглава