Господарський суд
Житомирської області
* 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, '481-620
Від "16" березня 2010 р.Справа № 9/1914
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Алексєєва М.В.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: ОСОБА_1 дов. від 04.11.2009р.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу за позовом Україно-Російського товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-будівельна фірма "Оланво" (м. Дніпропетровськ)
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (с. Верховня Ружинського району)
про стягнення 34 418,98 грн.
Позивачем пред'явлено позов про стягнення з відповідача 34418,98 грн., з яких: 33200,00 грн. основного боргу, 929,60 грн. інфляційних нарахувань, 289,38 грн. 3% річних. Також просить стягнути з відповідача 780,00 грн. витрат за послуги адвоката.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем грошових зобов'язань щодо оплати в повному обсязі вартості товару який позивач має намір йому поставити.
16.02.2010р. на адресу господарського суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі їх представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача в засіданні суду проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Просив суд відмовити в задоволенні позову. (а.с.34)
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд
За даними позивача між сторонами була досягнута попередня усна домовленість про продаж товару (екскаваторний ковш).
Позивач, виписав рахунок-фактуру №30 від 17.08.2009р., на суму 36900,00 грн., на оплату вищевказаного товару.
Згідно платіжного доручення №34 від 21.08.2009р. відповідачем було перераховано 3700,00 грн.
На адресу відповідача позивач направив вимогу про погашення заборгованості у розмірі 33200,00 грн.
Однак, відповідач залишив зазначену вимогу поза увагою, що і стало причиною для звернення позивача до суду із даним позовом з вимогою стягнути з боржника суму заборгованості, з урахуванням інфляційних збитків та 3% річних.
Суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Предметом позову є матеріально-правова вимога Україно-Російського товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-будівельна фірма "Оланво" про стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 34418,98 грн., з яких: 33200,00 грн. основного боргу, 929,60 грн. інфляційних нарахувань, 289,38 грн. 3% річних, у зв'язку із простроченням оплати, тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають відповідні норми Господарського кодексу України і Цивільного кодексу України, які регулюють загальні положення про зобов'язання, питання виконання зобов'язань та відповідальності за порушення зобов'язань.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України ).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та фактів, на які посилається відповідач в обґрунтування заперечень проти позову.
Частина 2 статті 22 Господарського процесуального кодексу України надає сторонам право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України). В свою чергу, в силу статті 32 цього Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Розподіл обов'язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
При цьому, відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, позивач не довів суду належними та допустимими доказами факт наявності зобов'язувальних правовідносин з відповідачем щодо оплати товару.
Факт проведення сторонами у справі господарських операцій, що стосуються виконання ними зобов'язань, повинен підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.
В матеріалах справи відсутні докази існування договірних зобов'язань між сторонами, щодо проведення 100% попередньої оплати за товар (екскаваторний ковш).
Надана позивачем податкова накладна не може бути доказом , оскільки вона фіксує лише факт здійснення господарської операції позивачем, проте не факт встановлення договірних відносин (наявність зобов'язання) між сторонами, а тому відсутні підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за товар.
Документи, які б підтверджували факт отримання товару відповідачем, з підписом уповноваженої особи відповідача та печатки останнього, позивач також суду не надав.
Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, не доведеними, а відтак задоволенню не підлягають.
Згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати у справі слід віднести на позивача.
Керуючись ст.ст.33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
СуддяАлексєєв М.В.
Дата підписання 23.03.2010р.
Віддрукувати:
1 - в справу
2,3 - сторонам