Іменем України
24 грудня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3574/19
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Шембелян В.С.,
за участю:
секретаря судового засідання - Полякової В.К.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Матусевича Р.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки виплати,-
12 серпня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - відповідач, ГУ НП в Луганській області), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не проведення остаточного розрахунку в день звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати належної доплати за роботу в нічний час при звільнені зі служби в поліції за період з 16.09.2017 по 26.06.2019 у розмірі 307 012,29 грн;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати належної доплати за роботу в нічний час при звільнені зі служби в поліції за період з 16.09.2017 по 26.06.2019 у розмірі 307 012,29 грн, які перерахувати на картковий рахунок МФО 304665, код ЄДРПОУ 09304612, номер карткового рахунку НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер 2768617233.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 30.07.1994 ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 07.11.2015 - у Головному управлінні Національної поліції в Луганській області. 15.09.2017 наказом № 646 о/с від 15.09.2017 позивача було звільнено зі служби у поліції. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 23 роки 00 місяців 27 днів, у пільговому обчисленні 29 років 01 місяць 14 днів.
Відповіддю ГУНП в Луганській області від 27.07.2019 № 42/2/111/22/04-2019 на звернення позивача підтверджено той факт, що виплати за службу в нічний час, і які входять до складу грошового забезпечення поліцейських, були сплачені йому тільки 27.06.2019, отже відповідач не провів остаточного розрахунку з позивачем в день його звільнення, що є підставою для застосування до нього відповідальності, передбаченої ст.ст. 116, 117 КЗпП України. При цьому позивачу було відмовлено відповідачем у виплаті середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, про що прямо вказано в зазначеному листі.
04.10.2019 від представника ГУ НП в Луганській області надійшов відзив на позов від 04.10.2019 № 920/111/28-2019 (а.с.28-35), в якому зазначено, що відповідач заперечує проти заявлених вимог з таких підстав.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським врегульовано нормами спеціального законодавства, а тому вони є пріоритетними у даному спорі порівняно з нормами, визначеними загальним трудовим законодавством.
Відповідно до довідки УФЗБО ГУНП від 01.10.2019 № 831/111/22-2019 ОСОБА_1 було звільнено зі служби в ГУНП в Луганській області 15.09.2017, а 30.09.2017 з ним було проведено остаточний розрахунок при звільненні. Під час звільнення від позивача будь-яких зауважень щодо нарахування та виплати грошового забезпечення та інших виплат не надходило, доказів що підтверджують наявність спору про нарахування та виплату грошового забезпечення та інших виплат ним суду не надано.
14.06.2019 відповідно до листа СУ ГУНП в Луганській області № 7629/111/18- 2019 року за результатами звернення колишнього старшого слідчого ОВС СУ ГУНП в Луганській області підполковника поліції ОСОБА_1 . до УФЗБО було спрямовано довідку обліку несення служби ОСОБА_1 в нічний час за період з 08.11.2015 по березень 2017 року.
26.06.2019 ГУНП в Луганській області листом № 3969/111/19,04-2019 повідомив позивача, що відповідно до п. 11 розділу І Порядку, на підставі довідки СУ ГУНП в Луганській області обліку несення служби ОСОБА_1 в нічний час за період з 08.11.2015 по березень 2017 року останньому було нараховано доплату за несення служби у нічний час у розмірі 467,55 грн.
27.06.2019 платіжним дорученням № 2522 від 26.06.2019 позивачеві було перераховано доплату за несення служби у нічний час у розмірі 467,55 грн.
Таким чином відповідач вважає, що він діяв виключно у спосіб, передбачений Порядком № 260, а тому вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності ГУНП в Луганській області щодо не проведення остаточного розрахунку в день його звільнення зі служби в поліції є безпідставними та необґрунтованими.
Крім того, середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до структури грошового забезпечення (заробітної плати), згідно з висновком, викладеним у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16.
Позивача було звільнено 15.09.2017, у цей день йому була видана трудова книжка та 30.10.2017 був здійснений повний розрахунок, з розміром якого позивач не погодився, оскільки протягом 2019 року звертався з заявами до відповідача. До суду позивач звернувся 12.08.2019, тому з урахуванням наведених обставин позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений частиною 1 статті 233 КЗпП України, з вимогами про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені.
Також, згідно з довідкою УФЗБО ГУНП в Луганській області № 805/111/22-2019 від 25.09.2019, останніми повними місяцями, що передували звільненню позивача з посади, були липень та серпень 2017 року. За вказані місяці позивачу всього нараховано 12015,40 грн та 17165,40 грн відповідно. Середньомісячний розмір грошового забезпечення становить 14590,40 грн (12015,40 грн + 17165,40 грн = 29180,80 грн : 2 = 14590,40 грн.). Середньоденний розмір грошового забезпечення становить 470,66 грн (29180,80 грн : 62 календарних дні = 470,66 грн). Таким чином відповідач вважає, що позовні вимоги обґрунтовані розрахунком, який не відповідає положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
З урахуванням викладеного, відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Позивач подав відповідь на відзив від 18.10.2019 (а.с.46-54), в якій зазначено, що 05.06.2018 позивач дізнався про те, що з ним повністю не розрахувалися, а саме не сплатили грошові виплати за нічні чергування у складі СОТ. З метою досудового вирішення спору 05.06.2018 позивач направив заяву про надання йому документів (графіків чергувань та інше). Таким чином, позивачем були дотримані вимоги наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 щодо права колишніх поліцейських у продовж 3-х років звернутися з вимогами про одержання відповідних виплат.
27.06.2019 ГУНП в Луганській області було фактично визнано факт несвоєчасного розрахунку та були сплачені грошові кошти за чергування у нічний час.
Після отримання належних виплат за чергування у нічний час, позивачем знову в досудовому порядку врегулювання спору, відповідно до ч.4 ст. 122 КАС України 02.07.2019 було направлено листа з проханням сплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок.
Однак, листом заступника начальника ГУНП в Луганській області № 4212/111/22/04-2019 від 27.07.2019 у виплаті середнього заробітку було відмовлено та вказано, що це питання законодавчо не урегульоване. У зв'язку з чим позивач був вимушений 12.08.2019 звернутися за захистом своїх прав до суду, отже строк звернення до суду позивач не порушив, оскільки подав позов до суду. Також позивач послався на висновки Верховного Суду, що перебіг строку звернення працівника до суду з вимогою про виплату середнього заробітка за час затримки розрахунку при звільненні починається із наступного дня після проведення зазначених виплат. Оскільки невиплата звільненому працівникові власником, або уповноваженим ним органом усіх належних йому сум є триваючим правопорушенням, такий працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог тільки після припинення правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
З урахуванням викладеного просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою суду від 16.08.2019 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків (а.с.15).
Ухвалою суду від 17.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі (а.с.1,2).
Ухвалою суду від 22.10.2019 призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження (а.с.57,58).
Ухвалою суду від 04.11.2019 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання (а.с.66).
Ухвалою суду від 25.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті (а.с.73).
12.12.2019 відкладено судовий розгляд справи (а.с.79).
Ухвалою суду від 17.12.2019 відкладено судовий розгляд справи (а.с.85).
Позивач у судовому засіданні позов підтримав, надав пояснення, аналогічні тим, що викладені у позовній заяві та відповіді на відзив від 18.10.2016. Пояснив, що на момент звільнення з ним не було проведено остаточного розрахунку, що визнає і сам відповідач. Спору до розміру сум, які були нараховані і виплачені йому відповідачем при звільненні в нього не виникало. Однак, скориставшись правом, наданим йому наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, він протягом 3-х років після звільнення звернувся до відповідача з приводу виплати сум за службу в нічний час, які не були йому нараховані, а відповідно і виплачені при звільненні, які є складовою його грошового забезпечення. Тому остаточний розрахунок з позивачем було здійснено відповідачем саме 27.07.2019, що є підставою для нарахування йому середнього грошового забезпечення за вказаний період.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, надав пояснення, аналогічнітим, що викладені у відзиві на позовну заяву від 04.10.2019 № 920/111/28-2019. Ваажав, що в даному випадку розмір суми, нарахованої і виплаченої позивачу за службу в нічний час, не є співмірним із сумою штрафної санкції. Крім того, підтвердив той факт, що виплати за службу в нічний час позивачу при звільненні дійсно не були нараховані відповідачем. Також зазначив, що до розрахунку середнього грошового забезпечення позивача не мжуть бути включені одноразові виплати, винагорода за участь в АТО.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 КАС України, суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) з 30.07.1994 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 07.11.2015 у Національній поліції України, та 15.09.2017 звільнений з посади старшого слідчого в особливо важливих справах організаційно-методичного відділу управління Національної поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області за підпунктом 2 (через хворобу) частини першої статті 77 Закону України "Про національну поліцію", що підтверджується витягом з наказу Національної поліції України від 15.09.2017 № 646 о/с (а.с.13).
Згідно з довідкою від 01.10.2019 № 831/111/22-2019 Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Луганській області - 29.09.2017 з позивачем було проведено остаточний розрахунок щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за 15 діб вересня у сумі 5257,70 грн, матеріальної допомоги на оздоровлення у сумі 2700,00 грн, одноразової грошової винагороди за участь в АТО за серпень 2017 у сумі 270,97 грн та одноразової премії у сумі 1000,00 грн. 30.10.2017 при надходженні фінансування за відповідний місяць була нарахована та виплачена одноразова грошова винагорода за участь в АТО за вересень у сумі 280,00 грн та одноразова грошова допомога при звільненні у сумі 120927,10 грн (а.с.37).
Листом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 26.06.2019 № 3969/111/19/04-2019 повідомлено позивача про нарахування виплату йому доплати за несення служби у нічний час у сумі 467,55 грн, яка відбудеться - 27.06.2019 (а.с.41).
Платіжним дорученням від 26.06.2019 № 2522 підтверджено факт одержання банком 26.06.2019 від ГУ НП в Луганській області перераховані кошти, в тому числі для виплати позивачу у за списком №226 зазначену доплату у сумі 467,55 грн, які були перераховані банком позивачу - 27.06.2019 (а.с.42-44).
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач здійснив всі належні дії, що залежать від його волі, для нарахування та виплати позивачу сум вказаної доплати саме 26.06.2019.
Отже період, протягом якого відповідач не нараховував та не сплачував позивачу суми, на отримання яких позивач мав право при звільненні, тривав з 16.09.2017 по 26.06.2019 та становить 649 календарних днів.
Відповідно до довідки про доходи Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП в Луганській області від 25.09.2019 № 805/111/22-2019 у липні 2017 року позивачу нараховано заробітну плату у розмірі 12015,40 грн, кількість робочих днів згідно з графіком роботи - 31 та фактична кількість відпрацьованих робочих днів - 31, у серпні 2017 року нараховано заробітну плату у розмірі 17165,40 грн, кількість робочих днів згідно з графіком роботи - 31 та фактична кількість відпрацьованих робочих днів - 31. Разом за два місяці, що передували звільненню, позивачем фактично відпрацьовано 62 дні, загальна сума доходу за 2 вказані місяці - 29180,80 грн. Середньоденна заробітна плата складає 470,66 грн (а.с.45).
Графіки роботи позивача за липень, серпень 2017 року відповідач не надав. Крім того, у відзиві зазначено, що 62 дні за липень, серпень 2017 року, які мають бути враховані до розрахунку середнього грошового забезпечення позивача за цей період є календарними.
Отже суд, враховуючи вказані обставини, дійшов висновку, що в зазначеній довідці ГУ НП в Луганській області від 25.09.2019 № 805/111/22-2019 відповідач вказав саме календарні дні, оскільки не довів суду, що позивач зазначені два місяці працював фактично без вихідних за графіками роботи.
Згідно з довідкою про грошове забезпечення по видам доходу за період проходження служби позивачем з 01.07.2017 по 31.08.2017 - в липні 2017 позивачу нараховано суму винагороди за безпосередню участь в АТО в розмірі 348,39 грн, а в серпні 2017 - в розмірі 270,97 грн, разом 619,36 грн (інші складові грошового забезпечення в цей період: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, премії) (а.с.63).
Сторони визнали ту обставину, що при звільненні позивачу не були нараховані суми доплати за несення служби у нічний час за період з 08.11.2015 по березень 2017 року, отже про розмір цих сум (467,55 грн) позивач дізнався лише після їх фактичного отримання - 27.06.2019. І як встановлено судом, спору щодо розміру цієї суми у сторін не виникало.
Листом від 27.07.2019 № 4212/111/22/04-2019 відповідач повідомив позивача про факт нарахування та виплати цих сум на його картковий рахунок, а також відмовив у виплаті середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, оскільки наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, який регламентує порядок виплати грошового забезпечення поліцейським, не передбачена виплата компенсації за несвоєчасний розрахунок (а.с.11,12).
Зазначені обставини встановлені судом на підставі письмових доказів, пояснень сторін в судовому засіданні та не заперечуються учасниками справи.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд керується такими вимогами чинного законодавства.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію", який набрав чинності 07.11.2015.
Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано Постановою № 988 та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799, який набрав чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".
Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу.
Наведений висновок суду узгоджується і з положеннями, що містяться у абзаці другому пункту 2 постанови Пленуму Верхового Суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).
Пунктом 1 Постанови № 988 установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 3 Порядку № 260 закріплено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Наведені норми законодавства дають підставу для висновку, що нерозповсюдження на поліцейських норм Кодексу законів про працю України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01.07.1949 № 95 "Про захист заробітної плати", ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби).
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з приписами статті 1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці" (далі - Закон № 108/95-ВР, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців (частина перша статті 2 Закону № 108/95-ВР).
Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій (частина друга статті 2 Закону № 108/95-ВР).
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 Закону № 108/95-ВР).
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.
Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом з тим у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України в Рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі №1-5/2012 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу дійшов таких висновків.
За статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У зв'язку з чим Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Всі належні при звільненні суми позивачу фактично виплачені 27.06.2019, позов щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні до суду поданий 12.08.2019.
Тому суд дійшов висновку, що позов у даній справі поданий з дотриманням тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України.
Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
Згідно з пунктом 9 розділу І "Загальні положення" Порядку № 260 при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
При прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно (пункт 15 розділу І "Загальні положення" Порядку № 260).
Відповідно до пункту 23 розділу І "Загальні положення" Порядку № 260 поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення. При цьому до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні не включається винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.
Поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць (абзац перший пункту 8 розділу III "Окремі питання виплати грошового забезпечення" Порядку № 260).
За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення (абзаци сьомий, восьмий пункту 8 розділу III "Окремі питання виплати грошового забезпечення" Порядку № 260).
З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні поліцейським проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення поліцейського обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні поліцейським здійснюється з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням. При цьому, до розрахунку не включається винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду.
Згідно з довідкою про грошове забезпечення Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП в Луганській області від 25.10.2019 № 890/111/22-2019 (а.с.63) грошове забезпечення позивача, з якого обчислюється середньоденне грошове забезпечення поліцейського, за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, складає: за липень 2017 року - 12015,40 грн; за серпень 2017 року - 17165,40 грн, разом -29800,16 грн, за виключенням сум нарахованої винагороди за участь в АТО, загальна сума грошового забезпечення за два останні повні місяці перед звільненням позивача складає: 29180,80 грн.
За липень та серпень 2017 року позивачем відпрацьовано 62 календарні дні (за липень 2017 року - 31 календарний день, за серпень 2017 року - 31 календарний день).
Середньоденне грошове забезпечення позивача складає: 29180,80 грн : 62 календарнихі дні = 470,66 грн.
День звільнення позивача 15.09.2017 вважається останнім днем служби. Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні складає з 16.09.2017 по 26.06.2019 та становить 649 календарних днів.
Середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.09.2017 по 26.06.2019, яке належить стягнути на користь позивача, складає: 470,66 грн х 649 календарних днів = 305458,34 грн.
Оскільки стаття 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника або уповноваженого ним органу за затримку розрахунку при звільненні у вигляді обов'язку сплати працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, не встановлює принципу співмірності та можливості суду як органу, який виносить рішення по суті спору, зменшити розмір такого відшкодування, втручання у право власності позивача шляхом визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку позивач мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи не буде законним та становитиме порушення державою статті 1 Першого протоколу європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 11.09.1997.
Як встановлено судом, відповідач дійсно протягом часу з 16.09.2017 по 26.06.2019 не здійснював нарахування та виплату позивачу сум, які є складовими його грошового забезпечення, що є підставою для визнання протиправною бездіяльності відповідача в цій частині.
Відповідно до вимог п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з вимогами ч. 4 ст.245 КАС України випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зі служби в поліції за період з 16.09.2017 по 26.06.2019 у розмірі 305458,34 грн.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач як учасник бойових дій звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки виплати - задовільнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області (код ЄДРПОУ: 40108845; місцезнаходження: 93406, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вулиця Вілєсова, будинок 1) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) доплати за роботу в нічний час під час здійснення остаточного розрахунку у зв'язку з його звільненням зі служби в поліції
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зі служби в поліції за період з 16.09.2017 по 26.06.2019 у розмірі 305458,34 грн (триста п'ять тисяч чотириста п'ятдесят вісім гривень 34 копійки).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з частиною третьою статті 243 КАС України повне рішення суду складено та підписано 28 грудня 2019 року.
Суддя В.С. Шембелян