Ухвала
20 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 335/8932/19
провадження № 61-22642ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 17 вересня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за договором,
У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) на його користь 534,56 грн боргу за договором комісії на реалізацію рухомого майна - ювелірного виробу від 01 березня 2019 року.
Позов ОСОБА_2 обґрунтовано тим, що він уклав з ФОП ОСОБА_1 договір комісії на реалізацію рухомого майна - ювелірного виробу від 01 березня 2019 року. Він передав відповідачу рухоме майно - ювелірний виріб: перстень золотий (проба 585) із вставкою цирконію вагою 2,76 грам, що засвідчено актом приймання-передачі від 01 березня 2019 року. Відповідач здійснила продаж вказаного майна за 4 112 грн, про що повідомила йому та надала письмовий звіт комісіонера від 31 липня 2019 року. Відповідач здійснила нарахування доходу на його користь в розмірі 4 112 грн та виконала функції податкового агента шляхом утримання із вказаної суми податку на доходи фізичних осіб за ставкою 18 % в розмірі 740,16 грн та військового збору за ставкою 1,5 % в розмірі 61,68 грн. 31 липня 2019 року відповідач здійснила виплату грошових коштів на його користь в розмірі 3 310,16 грн. В день отримання цих коштів він повідомив відповідачу про свої заперечення щодо звіту комісіонера в частині визначення суми, належної до сплати. Виконуючи функції податкового агента, відповідач неправомірно, всупереч закону застосувала положення підпункту 164.2.20. пункту 164.2. статті 164 Податкового кодексу України, внаслідок чого здійснила зайве утримання податку на доходи фізичних осіб з належних йому грошових коштів та недоплатила йому 534,56 грн.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 17 вересня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором комісії на реалізацію рухомого майна -ювелірного виробу від 01 березня 2019 року в розмірі 534,56 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року (повний текст якої складено 11 листопада 2019 року) апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 17 вересня 2019 року - без змін.
13 грудня 2019 року ФОП ОСОБА_1 подала засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 17 вересня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб обчислюється станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» передбачено, що у 2019 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2019 року (на час подання касаційної скарги) - 1 921 грн.
Ціна позову в цій справі становить 534,56 грн, що станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн х 100 = 192 100 грн). Тому справа № 335/8932/19 є малозначною в силу вимог закону.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Касаційна скарга не містить посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, необхідно вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Зазначення у постанові Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання ФОП ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 17 вересня 2019 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 17 вересня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за договором.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. А. Стрільчук