Постанова
Іменем України
19 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 522/14421/15-ц
провадження № 61-14619св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , на ухвалу Одеського апеляційного суду від 19 квітня 2019 року в складі судді Кравця Ю. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі -
ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 24 жовтня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит
у розмірі 40 000 дол. США зі сплатою 13,4 % річних з кінцевим строком повернення до 24 жовтня 2019 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки від 24 жовтня 2007 року.
Позичальник належним чином не виконав своїх кредитних зобов'язань, тому станом на 01 липня 2015 року утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 10 519,38 дол. США та 8 819,69 грн пені, з яких:
9 318,02 дол. США - заборгованість за кредитом, у тому числі прострочена заборгованість - 1 232,73 дол. США за період з 24 вересня 2014 року
до 01 липня 2015 року; 1 201,36 дол. США - прострочена заборгованість за процентами за період з 24 липня 2014 року до 24 червня 2015 року;
4 482,94 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 27 вересня 2014 року до 01 липня 2015 року; 4 336,75 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за період з 27 вересня 2014 року до 01 липня 2015 року.
На підставі викладеного ПАТ «УкрСиббанк» просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 10 519,38 дол. США та 8 819,69 грн пені.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Приморського районного суду міста Одеси
від 09 листопада 2015 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно на користь
ПАТ «УкрСиббанк» загальну суму заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 24 жовтня 2007 року по кредиту та процентам в розмірі 10 519,38 дол. США та пеню в розмірі 8 819,69 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судові витрати
у розмірі 1 148,91 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судові витрати
у розмірі 1 148,91 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позичальник порушив умови кредитного договору, забезпеченого порукою ОСОБА_1 , тому позивач має право на стягнення кредитної заборгованості солідарно з відповідачів.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19 квітня 2019 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ,
в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , на заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 09 листопада 2015 року відмовлено.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення особою, повідомленою належним чином про розгляд справи. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду,
ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу апеляційного суду, справу направити для розгляду до суду апеляційної інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було ухвалено заочне рішення, тому ОСОБА_2 подав заяву про перегляд цього судового рішення.
Разом з тим, про існування ухвали місцевого суду від 18 січня 2017 року про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення заявник дізнався лише 05 березня 2019 року, тому звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою у межах строку, визначеного процесуальним законом.
Крім того, посилання апеляційного суду на норми частини другої статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою) є помилковим, оскільки згідно з пунктом 13 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Доводи інших учасників справи
У листопаді 2019 року ПАТ «УкрСиббанк» подало відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що апеляційний суд правильно відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки ОСОБА_2 пропустив строк звернення до суду з апеляційною скаргою.
Із заявою про перегляд заочного рішення ОСОБА_2 звернувся
13 червня 2016 року, тому йому з цього часу було відомо про це судове рішення та судовий процес, проте в апеляційній та касаційній скарзі вказує неправдиві відомості, що про вказане рішення він дізнався лише 05 березня 2019 року.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
16 жовтня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що заочним рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 09 листопада 2015 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням суду першої інстанції,
у грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення.
Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 24 лютого 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Приморського районного суду міста Одеси від 09 листопада 2015 року залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням суду першої інстанції,
у березні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє представник ОСОБА_3 , оскаржили його в апеляційному порядку.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18 березня 2016 року
у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , на заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 09 листопада 2015 року відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник
ОСОБА_3 , залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, зокрема, запропоновано надати документ про сплату судового збору.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник
ОСОБА_3 , на заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 09 листопада 2015 року визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.
У червні 2016 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв представник ОСОБА_3 , звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду першої інстанції.
27 липня та 24 листопада 2016 року, 17 січня 2017 року до суду першої інстанції від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надійшли заяви про відкладення судових засідань, які були призначені на 01 серпня
та 24 листопада 2016 року, на 18 січня 2017 року відповідно.
Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 18 січня 2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Приморського районного суду міста Одеси від 09 листопада 2015 року залишено без задоволення.
У квітні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою на заочне рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19 квітня 2019 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ,
в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , на заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 09 листопада 2015 року відмовлено.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У відповідності до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складання повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвали рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Поновлення процесуального строку зі спливом зазначеного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, може порушити принцип юридичної визначеності (рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у червні 2016 року
ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв представник ОСОБА_3 , звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду першої інстанції.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 27 липня 2016 року,
24 листопада 2016 року, 17 січня 2017 року звертався до суду із клопотаннями про відкладення розгляду заяви про перегляд заочного рішення.
У статті 44 ЦПК України закріплено обов'язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
При цьому суд достовірно встановив, що ОСОБА_2 був обізнаний про розгляд справи в суді першої інстанції, зокрема про розгляд його заяви про перегляд заочного рішення. Аргументів про існування обставин непереборної сили в апеляційній скарзі він не навів.
Встановивши, що апеляційна скарга подана після спливу річного строку з дня складення повного тексту ухвали районного суду за відсутності обставин, визначених пунктами 1 і 2 частини другої статті 358 ЦПК України, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня
2010 року).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Загальновизнане положення про дію цивільних процесуальних норм у часі передбачає, що незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій.
Отже, процесуальний строк, зазначений у частині другій статті 358 ЦПК України при відсутності винятків, може бути поновлений, а процедура апеляційного оскарження визначається на момент ухвалення судових рішень, а не на момент подачі апеляційної скарги.
Аналогічний висновок викладений у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження
№ 61-37352сво18).
Підстави вважати, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, відсутні.
Посилання в касаційній скарзі на пункт 13 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України є безпідставними з огляду на те, що ОСОБА_2 пропустив як визначений пунктом 13 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України строк, так і частиною другою статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній на час постановлення ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Інші наведенні в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки апеляційним судом не порушено норми процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського апеляційного суду від 19 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
А. І. Грушицький
В. В. Сердюк