Постанова
Іменем України
20 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 757/5124/15-ц
провадження № 61-18901св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
треті особи: Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Дніпропетровській області, ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бузинний Андрій Станіславович, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року в складі судді
Чередніченко Н. П. та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року в складі колегії суддів: Іванової І. В., Матвієнко Ю. О.,
Мельника Я. С.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі -
ПАТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариства «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»), треті особи: Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Дніпропетровській області (далі - ВПВР УДВС ГУЮ в Дніпропетровській області), ОСОБА_2 , про визнання поруки припиненою.
Позовна заява мотивована тим, що 31 липня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі -
АКТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 укладено генеральний договір, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати грошові кошти у межах загального ліміту у розмірі 815 000 дол. США строком до 29 липня 2022 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13 % річних.
Кредитні зобов'язання були забезпечені порукою ОСОБА_1 , про що між нею, АКТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки.
Проте, кредитором без згоди поручителя збільшено розмір процентів за користування кредитом, внаслідок чого збільшився обсяг її відповідальності.
Позивач вказує, що не надавала згоди на збільшення розміру відсотків за користування кредитними коштами по додатковій угоді до генерального договору, відповідно до якої було збільшено розмір відсотків за користування кредитом до 14,5 % річних.
Крім того, позивачем не було надано згоду на укладення договорів
від 21 жовтня 2008 про внесення змін до додаткових угод від 31 липня
2007 року, 20 жовтня 2007 року, 27 лютого 2008 року, якими збільшено розмір відсотків за користування кредитом з 13 % до 14,5 % річних.
Позивач вважає, що внаслідок збільшення відсотків за користування кредитними коштами було збільшено обсяг її відповідальності, що відповідно до частини першої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення додаткової угоди до кредитного договору) є підставою для припинення поруки.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила визнати припиненою поруку за договором поруки від 31 липня 2007 року з 08 травня 2008 року.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 червня 2016 року, позов задоволено.
Визнано припиненим договір поруки від 31 липня 2007 року, укладений між АКТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , з 23 серпня
2009 року.
Стягнуто з ПАТ «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в розмірі 243,60 грн.
Судові рішення мотивовані тим, що кредитор змінив строк виконання основного зобов'язання, проте у шестимісячний строк не звернувся з вимогою до поручителя, тому порука є припиненою.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року заочне рішення Печерського районного суду міста Києва 23 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва 30 червня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала касаційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги, що 23 січня 2009 року банком на ім'я ОСОБА_2 направлено вимогу про сплату заборгованості станом на 22 січня 2009 року у розмірі
802 991,14 дол. США, в якій зазначено, що у випадку несплати поточної заборгованості у добровільному порядку у строк до 22 лютого 2009 року банк буде вимушений з метою погашення заборгованості звернути стягнення на майно, передане у забезпечення, а також звернутися до суду з позовом про стягнення всієї суми заборгованості з покладенням судових витрат, отже дострокового стягнення боргу не відбулось.
Суд не перевірив, чи встановлено виконання зобов'язань щомісячними платежами та, у зв'язку з цим, чи припинено поруку в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Крім того, поза увагою суду першої інстанції залишилось наявне у матеріалах справи рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2010 року про стягнення заборгованості з боржника та поручителя в солідарному порядку на користь банку.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 08 червня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк», треті особи: ВПВР УДВС ГУЮ в Дніпропетровській області, ОСОБА_2 , про визнання поруки припиненою, передано на розгляд Голосіївському районному суду міста Києва.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване, що банк звертався до боржника та позивача як поручителя з вимогою про стягнення заборгованості у солідарному порядку, та судом було ухвалено рішення про задоволення зазначених вимог про стягнення кредитної заборгованості.
При цьому позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності правових підстав для застосування до спірних правовідносин частин першої та четвертої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та визнання поруки припиненою. Позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону та є безпідставними.
Постановою Київського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що договором про внесення змін до договору поруки, укладеним 21 жовтня 2008 року між банком, позичальником та поручителем, сплата відсотків за користування кредитом встановлена у розмірі 14,5 % річних.
Таким чином, ОСОБА_1 погодила умови додаткових угод до кредитного договору шляхом підписання нею договору від 21 жовтня 2008 року про внесення змін до договору поруки, тобто не відбулося збільшення відповідальності поручителя без її згоди.
Крім того, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області
від 21 грудня 2010 року в справі № 22ц-23951/10 у задоволенні позову
ОСОБА_2 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання окремих положень кредитного договору недійсними, визначення суми кредиту у національній валюті, визначення суми заборгованості було відмовлено. Cтягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 8 423 200,51 грн.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати припиненими правовідносини поруки за договором поруки, що також підтверджується рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2010 року в справі 22ц-23951/10, яким стягнуто солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь
ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором і підстав для визнання поруки припиненою не встановлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бузинний А. С., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди залишили поза увагою висновок спеціаліста від 08 червня 2015 року, відповідно до якого договір про внесення змін до договору поруки від 21 жовтня 2008 року підписаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Отже, позивач не підписувала додатковий договір до договору поруки, відповідно, не давала згоди на збільшення обсягу відповідальності позичальника. Відсоткова ставка за кредитним договором була збільшена сторонами кредитного договору без згоди поручителя.
Додатковий договір від 21 жовтня 2008 року не може підтверджувати факт надання позивачем згоди на збільшення обсягу відповідальності за кредитним договором.
Також, суди помилково посилаються на висновки, встановлені у справі
№ 22ц-23951/10, оскільки вони не мають преюдиційного значення для вирішення цього спору.
Порука припинилася внаслідок збільшення обсягу зобов'язання без згоди поручителя. Крім того, відповідачем не було пред'явлено вимоги про виконання зобов'язання до позивача протягом шести місяців після зміни строку виконання основного зобов'язання, тому порука припинилася в силу закону.
Отже, судом першої інстанції незаконно та необґрунтовано відмолено у задоволенні позову, а судом апеляційної інстанції це рішення помилково залишено без змін.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
12 грудня 2019 року справу передано до Верховного Суду.
У грудні 2019 року до касаційного суду надійшло клопотання АТ «Альфа-Банк» про залучення його до участі у справі як правонаступника
відповідача - ПАТ «Укрсоцбанк».
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд під час вирішення заяви АТ «Альфа-Банк» про залучення до участі у справі в якості правонаступника
ПАТ «Укрсоцбанк»
Згідно частини першої статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань правонаступником ПАТ «Укрсоцбанк» є АТ «Альфа-Банк».
Позов про визнання поруки припиненою допускає правонаступництво.
З огляду на зазначене, слід залучити до участі у справі АТ «Альфа-Банк» як правонаступника ПАТ «Укрсоцбанк».
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 31 липня 2007 року між АКТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 укладено генеральний договір, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати грошові кошти у межах загального ліміту у розмірі 815 000 дол. США строком до 29 липня 2022 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13 % річних.
На забезпечення виконання зобов'язань за генеральним договором того ж дня між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов'язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та випадках, передбачених генеральним договором (пункт 1.1 договору поруки).
Згідно з пунктом 2.1 договору поруки зміст забезпеченого порукою зобов'язання складає повернення заборгованості за договором кредиту
в межах максимального ліміту заборгованості до 815 000 дол. США та кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 29 липня
2022 року на умовах, визначених договором кредиту, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13 % річних.
Додатковою угодою до генерального договору від 31 липня 2007 року, укладеною 08 травня 2008 року між банком та позичальником, встановлено розмір відсотків за користування кредитом на рівні 14,5 % річних.
Крім того, договорами від 21 жовтня 2008 року про внесення змін до додаткових угод від 31 липня 2007 року, від 20 жовтня 2007 року,
від 27 лютого 2008 року до генерального договору від 31 липня 2007 року, укладеними між банком та позичальником, збільшено розмір відсотків за користування кредитом з 13 % річних до 14,5 % річних.
Договором про внесення змін до договору поруки, укладеним 21 жовтня
2008 року між банком, позичальником та поручителем, сплата відсотків за користування кредитом встановлена у розмірі 14,5 % річних.
Суди встановили, що ОСОБА_1 погодила умови додаткових угод до кредитного договору шляхом підписання нею вищевказаного договору
від 21 жовтня 2008 року про внесення змін до договору поруки.
Банком на ім'я ОСОБА_2 23 січня 2009 року направлено вимогу про сплату заборгованості станом на 22 січня 2009 року у розмірі
802 991,14 дол. США, в якій зазначено, що у випадку несплати заборгованості у добровільному порядку у строк до 22 лютого 2009 року банк буде вимушений з метою погашення заборгованості звернути стягнення на майно, передане у забезпечення, а також звернутися до суду з позовом про стягнення всієї суми заборгованості з покладенням судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня
2010 року в справі № 22ц-23951/10 узадоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання окремих положень кредитного договору недійсними, визначення суми кредиту у національній валюті, визначення суми заборгованості відмовлено.
Вказаним рішенням у справі № 22ц-23951/10 зустрічний позов
ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 8 423 200,51 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Як встановлено вище, банк 23 січня 2009 року направив ОСОБА_2 вимогу про сплату заборгованості, а рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2010 року в справі № 22ц-23951/10 стягнуто солідарно з позичальника та поручителя заборгованість за кредитним договором у розмірі 8 423 200,51 грн.
Разом з тим, порука не припинилась, оскільки не відбулося дострокового стягнення внаслідок пред'явлення вимоги, а рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2010 року в справі № 22ц-23951/10, яке набрало законної сили, стягнуто солідарно з позичальника та поручителя заборгованість за кредитним договором. Питання строку дії поруки було предметом дослідження у справі № 22ц-23951/10, за результатом розгляду справи якої було постановлено рішення про стягнення заборгованості за боржника та поручителя, тому суди у цій справі дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Також безпідставними є доводи позивача, що суди не звернули уваги на збільшення обсягу відповідальності позичальника без згоди поручителя.
Так, відповідно до частини першої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Як встановлено вище, ОСОБА_1 погодила умови додаткових угод до кредитного договору, зокрема щодо збільшення процентної ставки з 13 % річних до 14,5 % річних, шляхом підписання нею вищевказаного договору
від 21 жовтня 2008 року про внесення змін до договору поруки.
На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що
ОСОБА_1 погодила умови додаткових угод до кредитного договору шляхом підписання нею договору від 21 жовтня 2008 року про внесення змін до договору поруки, тобто не відбулося збільшення відповідальності поручителя без її згоди.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди залишили поза увагою висновок спеціаліста від 08 червня 2015 року, оскільки цей висновок проведено поза межами судового розгляду цієї справи на замовлення представника ОСОБА_1 та містить припущення, що підпис у договорі від 21 жовтня 2008 року про внесення змін до договору поруки від 31 липня 2007 року виконаний ймовірно не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Разом з тим, відповідно до частини четвертої статті 60 ЦПК України
(в редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Вказана норма також закріплена у частині шостій статті 81 ЦПК України
(в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).
Отже, суди правильно не взяли до уваги зазначений висновок спеціаліста
від 08 червня 2015 року, який ґрунтується на припущеннях. Вказаний висновок спеціаліста не має наперед встановленої сили, а його зміст оцінено разом з іншими доказами та відхилено як доказ вірно.
Належні та допустимі докази, зокрема висновок судової почеркознавчої експертизи про те, що підпис у договорі від 21 жовтня 2008 року про внесення змін до договору поруки від 31 липня 2007 року виконаний не
ОСОБА_1 , а іншою особою, у матеріалах справи відсутні.
Також безпідставними є доводи касаційної скарги, що встановлені у справі
№ 22ц-23951/10 висновки не повинні враховуватися під час вирішення цього спору, оскільки в указаній справі були заявлені вимоги щодо стягнення заборгованості з позичальника та поручителя на підстав договорів, один з яких (договір поруки) є предметом спору у цій справі.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 55, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Заяву Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про залучення до участі у справі в якості правонаступника Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»задовольнити.
Залучити до участі у справі правонаступника Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - Акціонерне товариство «Альфа-Банк».
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бузинний Андрій Станіславович, залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
А. І. Грушицький
В. В. Сердюк