Постанова
Іменем України
20 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 2609/13279/12-ц
провадження № 61-1268св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович,
третя особа - відділ державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції,
особи, які подавали апеляційні скарги - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,
Короткий зміст позовних вимог:
У травні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П. (далі - приватний нотаріус Ковальчук С. П.), третя особа - відділ державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції (далі - ВДВС Солом'янського районного управління юстиції), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що 25 лютого 2008 року між позивачем та АБ «Укрсоцбанк» було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 380/517/08-Пі на суму в розмірі 180 000, 00 доларів США. У якості забезпечення виконання обов'язків за вказаним договором він передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира), у зв'язку з чим вони уклали відповідний договір іпотеки, посвідчений у встановленому порядку.
28 квітня 2010 року приватним нотаріусом Ковальчуком С. П. було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру, яка належить на праві власності позивачу в рахунок погашення заборгованості в сумі 257 198,70 доларів США та стягнення витрат на вчинення виконавчого напису в сумі 19 000, 00 грн.
Виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню, оскільки відповідачем порушено умови договору щодо врегулювання спорів між сторонами та порушено вимоги Закону України «Про нотаріат» щодо безспірності заборгованості.
Також позивач зазначає, що на підставі оспорюваного виконавчого напису ВДВС Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві продало належну йому квартиру, вартістю 125 000, 00 доларів США. Незаконними діями нотаріуса моральному здоров'ю позивача спричинено значної шкоди, тому що весь період намагання поновити порушені права його життя було перенасичене негативними емоціями, психічними переживаннями. Внаслідок протиправних дій відповідача приватного нотаріуса Ковальчука С. П. зазнано моральних втрат, які призвели до позбавлення можливостей реалізації своїх звичок і бажань, які він міг би реалізувати не витрачаючи часу на підготовку заяв, звернень, скарг та судового позову, відвідування ВДВС Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві.
ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення, просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 28 квітня 2010 року, вчинений приватним нотаріусом Ковальчуком С. П., зареєстрованого в реєстрі за № 3148, яким звернуто стягнення на квартиру, яка належить йому на праві власності; стягнути з приватного нотаріуса Ковальчука С. П. на його користь 125 000, 00 доларів США матеріальної шкоди та 100 000, 00 грн моральної шкоди.
Протокольною ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 09 вересня 2013 року приватний нотаріус Ковальчук С. П. був залучений до участі в справі в якості співвідповідача.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 15 липня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 28 квітня 2010 року, вчинений приватним нотаріусом Ковальчуком С. П.
Стягнуто з ПАТ «Укрсоцбанк» на користь позивача 107, 30 грн судового збору.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що при вчиненні виконавчого напису нотаріусу не були надані документи, що підтверджують безспірність заборгованості позивача, тому виконавчий напис був вчинений на більшу суму, ніж сума визначена у вимозі банку про погашення боргу, яка була вручена позивачу. Крім того, з розрахунку заборгованості вбачається, що пеня розрахована в доларах США із зазначенням її еквіваленту в гривнях, проте пеня є неустойкою - тобто одним із видів забезпечення виконання зобов'язання, а не грошовим зобов'язанням.
Відмовляючи у задоволення вимог позивача про стягнення з приватного нотаріусу матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції зазначив, що реалізація квартири позивача була здійснена на підставі чинного виконавчого напису ВДВС Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві та спрямована на задоволення вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором. Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про визнання цього виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню з метою захисту свого порушеного права, то такий спосіб захисту порушеного права як стягнення коштів з нотаріуса, який вчиняв виконавчий напис, не передбачений законом.
Не підлягає задоволенню і вимога позивача про стягнення з нотаріусу 100 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди, оскільки позивач не надав суду будь-яких належних доказів на підтвердження того, що діями відповідача йому завдана моральна шкода.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оскаржили його в апеляційному порядку.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 закрито.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 15 липня 2014 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню відмовлено.
Апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних ОСОБА_1 , та відмовляючи у задоволені позову в цій частині, виходив з того, що суд не взяв до уваги те, що 09 лютого 2011 року були проведені прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - квартири, переможцем яких стала ОСОБА_4 , та яка продала спірну квартиру ОСОБА_2 .
Розглянувши справу у відсутність ОСОБА_2 , яка на час постановлення оскаржуваного судового рішення була власником вищевказаного нерухомого майна, суд першої інстанції порушив принцип змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд.
Закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , суд виходив з того, що факт дарування ОСОБА_2 23 квітня 2018 року належну їй на праві власності квартиру ОСОБА_3 , не є обставиною, що свідчить про вирішення судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки вказаної особи.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
У січні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року та залишити в силі рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 15 липня 2014 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , безпідставно визнав причини пропуску строку поважними, а також не взяв до уваги доводи позивача щодо закриття провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , оскільки остання не є власником квартири, та не була суб'єктом спірних правовідносин, тому суд першої інстанції не вирішував питання про її права та обов'язки.
Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою клопотання позивача про винесення окремої ухвали щодо порушень законодавства та зловживання процесуальними правами, неналежного виконання професійних обов'язків, а також притягнення до відповідальності адвокатів осіб, які звернулися до суду з апеляційними скаргами.
Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди з постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року в частині задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та скасування рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 15 липня 2014 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
В іншій частині аргументів щодо незгоди з постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року в частинні закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 касаційна скарга не містить, а тому судом касаційної інстанції відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України, предметом касаційного перегляду не є.
Доводи інших учасників справи:
27 лютого 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Попельчук С. О. через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2019 року залишити без змін.
06 березня 2019 року представником ПАТ «Укрсоцбанк» - Білерисом Ю. О. через засоби поштового зв'язку подано до Верховного Суду пояснення щодо касаційної скарги ОСОБА_1 , у яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2019 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Солом'янського районного суду міста Києва.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, врахувавши аргументи, наведені в поясненнях щодо касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що постанова Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року за наслідком розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Короткий зміст фактичних обставин справи:
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 25 лютого 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5 ( ОСОБА_1 ) було укладено договір про надання відновлюваної кредитної лінії № 380/517/08-Пі на суму в розмірі 180 000, 00 доларів США терміном до 24 лютого 2023 року із поступовим зменшенням ліміту кредитування.
На забезпечення виконання зобов'язання за вказаним договором між сторонами 19 червня 2008 року був укладений іпотечний договір, предметом якого стала належна позивачу квартира.
Згідно зі свідоцтвом про зміну імені від 23 лютого 2010 року ОСОБА_5 змінив ім'я на ОСОБА_1 .
У зв'язку з порушенням ОСОБА_1 зобов'язань із повернення кредиту 10 листопада 2009 року ПАТ «Укрсоцбанк» направив йому вимогу про сплату протягом 30 днів достроково усієї суми заборгованості з нарахованими відсотками та штрафними санкціями, загальний розмір якої станом на 09 листопада 2009 року становив 200 721,26 доларів США та 296 803,37 грн пені.
Вказану вимогу позивач отримав 24 листопада 2009 року.
28 квітня 2010 року приватним нотаріусом було вчинено виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на належну позивачу квартиру в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, загальний розмір якої станом на 14 квітня 2010 року становив 257 198,70 доларів США, що еквівалентно 2 038 634,06 грн.
09 лютого 2011 року було проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - квартири, переможцем яких визнано ОСОБА_4
09 січня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого ОСОБА_4 відчужила квартиру, яка належала їй на підставі свідоцтва про право власності від 26 березня 2011 року.
23 квітня 2018 року ОСОБА_2 подарувала належну їй на праві власності квартиру ОСОБА_3 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Частиною третьою цієї статті визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Частиною першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Звертаючись до суду з позовом позивач просив визнати виконавчий напис від 28 квітня 2010 року вчинений приватним нотаріусом Ковальчуком С. П. таким, що не підлягає виконанню.
Як вбачається з матеріалів справи 09 лютого 2011 року було проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - квартири, переможцем яких визнано ОСОБА_4
09 січня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого ОСОБА_4 відчужила квартиру, яка належала їй на підставі свідоцтва про право власності від 26 березня 2011 року.
Також встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить витребувати спірну квартиру з чужого незаконного володіння та повернути її у власність позивача, зобов'язати реєстраційну службу або нотаріуса здійснити державну реєстрацію права власності на вказану квартиру на ім'я позивача, виселити всіх мешканців із спірної квартири.
Обґрунтовуючи підстави позову ОСОБА_1 посилається на те, що вказана квартира вибула з його володіння внаслідок проведення прилюдних торгів на підставі виконавчого напису нотаріуса від 28 квітня 2010 року, який рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 15 липня 2014 року було визнано таким, що не підлягає виконанню.
Виходячи з вищевикладеного суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що рішення першої інстанції безпосередньо стосується прав та обов'язків ОСОБА_2 , яка була власником майна на час ухвалення судом першої інстанції рішення.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Розглядаючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення по справі, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем неправильно визначено суб'єктний склад учасників справи, що унеможливило розгляд справи по суті, а суд апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду позбавлений процесуальної можливості залучати до участі у справі відповідачів.
Доводи касаційної скарги про безпідставне поновлення апеляційним судом строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відсутність порушення прав ОСОБА_2 є необґрунтованими, та не можуть бути взяті колегією суддів до уваги, оскільки вирішуючи питання про поновлення строку апеляційний суд дав оцінку всім аргументам та доводам ОСОБА_2 щодо пропуску строку на апеляційне оскарження, зазначив у своїй ухвалі від 27 серпня 2018 року.
Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою клопотання позивача про винесення окремої ухвали щодо порушень законодавства та зловживання процесуальними правами, неналежного виконання професійних обов'язків, а також притягнення до відповідальності адвокатів осіб, які звернулися до суду з апеляційними скаргами, є необґрунтованими, оскільки судом було розглянуто дане клопотання, та було встановлено відсутність підстав для постановлення окремої ухвали.
Верховний Суд в силу визначених статтею 400 ЦПК України повноважень позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судове рішення апеляційної інстанції ухвалено в частині задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року за наслідком розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 - без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року за наслідком розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 - залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко