Постанова
Іменем України
18 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 201/7986/15-ц
провадження № 61-26288св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,
Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Пищиди М. М.,
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», Банк) про захист прав споживача, зобов'язання вчинити певні дії і видачу вкладів, визнання договору в частині недійсним, дій протиправними і стягнення коштів за вкладами, відсотків і моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 03 і 04 квітня 2014 року між позивачем та Банком було укладено два договори банківського депозитного строкового вкладу «Стандарт», згідно умов яких вона внесла в касу ПАТ КБ «ПриватБанк» 10 000,00 доларів США (03 квітня) і 5 000,00 євро (04 квітня), строк дії цих договорів - шість місяців, під 10 % річних. 14 квітня 2015 року позивач звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про повернення їй банківських вкладів та нарахованих відсотків, однак Банк їй коштів та нарахованих відсотків не повернув, чим порушив її права. Вказувала, що в добровільному порядку вирішити спір їм так і не вдалося, тому вона змушена звернутися за захистом своїх порушених прав до суду. Вважає такі дії відповідача не законними та такими, які спричинили їй значну матеріальну та моральну шкоду. ПАТ КБ «ПриватБанк» при укладанні вказаних договорів фактично обманув її, не вказавши повністю всі умови договорів, оскільки вони не містять умов їх припинення і пролонгації, у них не зазначена вся сума депозиту, яку потрібно повернути, не вказано всі умови депозитних вкладів, умови повернення вкладів, мали місце порушення в частині формування та погодження ціни договору. Також вона вважає, що дискримінаційними є вимоги договору про можливість Банку вимагати погашення боргу за іншими рахунками та інша інформація як для споживача послуг банку (особисті дані клієнта та інш.). Наголошувала на тому, що працівник Банку фактично при укладанні зазначених договорів тиснув на неї психологічно та допустив обман стосовно умов і правил кредитування, укладання договору депозиту. Вказує, що ці договори не містять всіх передбачених законодавством умом і правил, що вимагаються законодавством про захист прав споживачів для договору депозитного вкладу, тому вони частково не відповідають її внутрішній волі та мають бути визнані недійсними. Вказує, що Банк відмовляючи їй в поверненні коштів, які знаходяться на її депозитних рахунках вказував, що в неї є заборгованість за іншими договорами, однак вона вважає, що ніякої заборгованості в неї перед Банком не існує. На її думку, вказані дії ПАТ КБ «ПриватБанк» є протиправними та такими, що порушують її права як споживача.
У зв'язку з викладеним ОСОБА_1 просила захистити права її як споживача, зобов'язати Банк вчинити дії по поверненню і видачі їй вкладів, визнати окремі положення договорів в частині недійсними, стягнути кошти за банківськими вкладами, нараховані і передбачені законом відсотки, пеню та відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня
2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача, зобов'язання вчинити певні дії і видачу вкладів, визнання договору в частині недійсним, дій протиправними і стягнення коштів за вкладами, відсотків і моральної шкоди відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довела належними та допустимими доказами факт порушення відповідачем її права щодо повернення банківського вкладу, оскільки нею не було надано доказів її звернення в належній письмовій формі до Банку з вимогою про дострокове розірвання договорів депозитних вкладів, тому її позовні вимоги є передчасними. Також вказано, що позивач сама погодилася на всі умови договорів банківського вкладу, добровільно їх підписала, тому її твердження про наявність будь-яких інших зобов'язань є лише її припущеннями. Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, яка в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим вона їх понесла і чим обґрунтовується розмір такої компенсації, тому оскільки ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами факту заподіяння їй будь-яких збитків. Також не надано нею й доказів, які підтверджують наявність реальних збитків, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2017 року скасовано в частині відмови в задоволені позовних вимог по стягненню грошових вкладів, відсотків за користування грошима, 3% річних та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог.
Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором № SAMDNWFD0070100429500 вклад «Стандарт» від 03 квітня
2014 року у сумі 10 000,00 доларів США, відсотки за користування кредитом в розмір 184,21 доларів США за період 03 квітня 2014 року до 03 квітня 2015 року та 10% від суми вкладу за період 04 квітня 2015 року до 05 квітня 2017 в розмірі 2 185,11 доларів США та пеню у сумі 16 315,92 грн.
Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором № SAMDNWFD0070101267500 вклад «Стандарт» від 04 квітня
2014 року у сумі 5 000,00 євро, відсотки за користування кредитом в розмір 84,13 євро за період з 04 квітня 2014 року до 04 квітня 2015 року та 10 % від суми вкладу 1 081,93 євро за період з 05 квітня 2015 року до 05 квітня 2017 року, а також пеню у сумі 8 677,19 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 6 090,00 грн.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову про повернення коштів за договорами банківського вкладу дійшов неправильного висновку, оскільки за нормами законодавства вказані кошти мають бути повернутими їх вкладнику, а Банк відмовляючись повертати такі кошти порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтю 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка у відповідності до статті 5 цього ж протоколу, є додатковою статтею Конвенції. Оскільки вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а Банк - їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, то з нього відповідно до частини п'ятої 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягає стягненню й пеня в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсними вказаних нею пунктів Умов та правил надання банківських послуг до яких вона приєдналася при укладенні депозитних договорів та відмови у задоволенні її вимог про відшкодування моральної шкоди є правильним та обґрунтованим, а позовні вимоги в цій частині є недоведеними. Також зазначено, що оскільки позивач, на користь якої ухвалено рішення, звільнена від сплати судового збору, то він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволених позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Укасаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі помилково скасоване рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від
26 жовтня 2017 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
Зупинено виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 року до закінчення касаційного розгляду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У березні 2018 року справу № 201/7986/15-ц передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив незаконне та необґрунтоване судове рішення. Вказує, що скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення коштів за договорами банківського вкладу та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення позову суд апеляційної інстанції не встановив всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин та неправильно застосував до виниклих правовідносин норми матеріального права. Стягуючи з них спірні кошти на рахунок позивача поза увагою суду апеляційної інстанції залишилася та обставина, що станом на час звернення ОСОБА_1 до Банку з заявами про розірвання банківських вкладів та повернення спірних коштів, у вкладника існувала кредитна заборгованість за картковими рахунками
№ НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 ,
№ НОМЕР_4 у розмірі 21 865,54 грн. Також вказували, що згідно частини другої статті 1071 ЦК України та умовами укладених між ними та позивачем договорів банківського вкладу ПАТ КБ «ПриватБанк» мало право на списання коштів з рахунку ОСОБА_1 без її згоди, якщо у останньої існує будь-яка заборгованість перед Банком, однак суд апеляційної інстанції також на це належної уваги не звернув. Зазначають, що існуюча у позивача заборгованість перед ними була погашена в повному обсязі лише 13 листопада 2015 року, а з заявами про повернення вкладів позивач звернулася 03 та
04 квітня 2015 року. Також вказували, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що заяви про розірвання договорів банківського вкладу, які позивач направила на їх адресу були подані нею з порушенням умов договорів банківського вкладу, а саме в заявах не було вказано з якого саме числа вона хотіла їх розірвати. Також Банк не погоджується з розміром відсотків, які були стягнуті судом апеляційної інстанції за період з 04 квітня 2015 року до 05 квітня 2017 року, оскільки після подання заяви про розірвання договорів банківського вклада вона вже не мала права на відсотки у розмірі 10 %, оскільки умовами договорів вкладів не передбачено розмір відсотків після закінчення терміну їх дії. Також Банк не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про стягнення з нього пені, оскільки вони при отриманні коштів вкладника для їх розміщення в якості вкладу не отримують жодної винагороди за користування такими коштами. Звертали увагу на те, що банківський вклад не є ані роботою (діяльність виконавця, результатом якої є виготовлення товару або заміна його властивостей за індивідуальним замовленням споживача для задоволення її власних потреб), ані продажем товару (продукції) у сенсі положень, визначених Законом України «Про захист прав споживачів». Наголошували на тому, що стягнуті судом апеляційної інстанції відсотки за вказаними у справі банківськими вкладами за повною відсотковою ставкою є незаконними. Також звертали увагу на те, що судом апеляційної інстанції було залишено поза увагою й ту обставину, що якщо вкладник розриває договір банківського вкладу до закінчення його строку, то відсотки за такими банківськими вкладами нараховуються за зниженою відсотковою ставкою.
ПАТ КБ «ПриватБанк» оскаржив рішення суду апеляційної інстанції та просив залишити в силі помилково скасоване рішення суду першої інстанції, однак доводи касаційної скарги Банку зводяться лише до незгоди його з рішенням апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення грошових вкладів, відсотків за користування цими коштами та 3 % річних, а рішення суду апеляційної інстанції в частині залишення ним без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про захист прав споживача, зобов'язання вчинити певні дії, визнання деяких пунктів Умов та правил надання банківських послуг недійсними та відшкодування моральної шкодиним не оскаржується, оскільки судові рішення в цій частині не порушують жодних прав Банку. Таким чином, рішення суду апеляційної інстанції переглядається лише в оскаржуваній Банком частині.
ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції та рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про захист прав споживача, зобов'язання вчинити певні дії, визнання деяких пунктів Умов та правил надання банківських послуг недійсними та відшкодування моральної шкоди ні до суду апеляційної інстанції, ні до суду касаційної інстанції оскаржено не було.
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 03 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського вкладу «Стандарт» строком на
6 місяців № SAMDNWFD0070100429500 на суму 10 000,00 доларів США під 10 % річних (а. с. 6 том 1).
04 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського вкладу «Стандарт» строком на 6 місяців
№ SAMDNWFD0070101267500 на суму 5 000,00 євро під 10 % річних (а. с. 8
том 1).
27 березня 2014 року позивач підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк» (а. с. 38, 88 том 1).
Також судами було встановлено, що 03 листопада та 21 листопада 2014 року ОСОБА_1 відкрито через «Приват-24» та систему «Liqрау» чотири карткові рахунки: № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 ,
№ НОМЕР_4 . За даними рахунками у період з 03 листопада до
26 листопада 2014 року позивачем було проведено ряд грошових переказів в національній валюті на карткові рахунки іноземного банку
Згідно довідки по рахункам ОСОБА_1 від 18 червня 2015 року, позивач має заборгованість по рахункам № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 ,
№ НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 на загальну суму 21 865,54 грн.
Також судами було встановлено, що позивач 03 квітня та 04 квітня 2015 року звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявами про розірвання вказаних договорів банківського вкладу від 03 та 04 квітня 2014 року (а. с. 10 том 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
З огляду на визначення договору банківського вкладу, що закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Судами правильно було встановлено, що між сторонами у справі виникли правовідносини щодо повернення вкладів позивача за її вимогою.
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на Банк обов'язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (стаття 510 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).
Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням викладеного Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, враховуючи положення вказаних норм законодавства та встановивши обставини укладення між сторонами депозитних договорів, оцінивши надані у справі докази на підтвердження внесення позивачем грошових коштів на виконання умов цих договорів дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення вкладів позивача за вказаними договорами банківського вкладу, відсотків нарахованих за цими договорами за період з квітня 2014 року до квітня 2015 року та 3 % річних за прострочення виконання належним чином грошових зобов'язань за період з квітня 2015 року до квітня 2017 року.
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права є необґрунтованими та зводяться до власного тлумачення ПАТ КБ «ПриватБанк» норм матеріального права.
Не заслуговують на увагу й доводи заявника про те, що позивач не довела належними доказами той факт, що вона зверталася до Банку після закінчення строків дії договорів банківського вкладу з вимогою про повернення їй спірних коштів з огляду на таке.
Судом апеляційної інстанції було встановлено, що у пункті 28 вказаних договорів банківського вкладу від 03 та 04 квітня 2014 року сторонами зазначено, що вклад «Стандарт, 6 міс.» оформлений відповідно 03 та 04 квітня 2014 року; вклад на 366 днів до 03 та 04 квітня 2015 року включно; мінімальний строк вкладу -
6 місяців, а дата закінчення мінімального строку - відповідно 03 та 04 квітня 2015 року включно.
Отже зі змісту вказаних договорів банківського вкладу судом апеляційної інстанції було встановлено, що строк дії обох договорів було встановлено сторонами в умовах договорів банківського вкладу, а саме до 03 та 04 квітня 2015 року, тому доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не було встановлено коли саме закінчується строк дії вказаних договорів є необґрунтованими та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.
Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» стосовно того, що судом апеляційної інстанції не було встановлено тієї обставини, що позивач зверталася до нього з вимогою про повернення їй спірних коштів, оскільки вказані доводи спростовуються самими матеріалами справи, зокрема судом апеляційної інстанції було встановлено, що
03 та 04 квітня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявами про розірвання договорів банківського вкладу та поверненням їй спірних коштів, вказані заяви Банком було отримано 06 квітня 2015 року за
Вх.: № 135115 та № 135113 (а. с. 10 том 1). Тому такі доводи Банку фактично зводяться до його незгоди зі встановленими судом обставинами справи, переоцінки доказів, що згідно зі статтею 400 ЦПК України не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції.
Також необґрунтованими є доводи касаційної скарги заявника про безпідставне стягнення з нього на користь позивача за невиконання договорів банківського вкладу 3 % річних за період з 04 та 05 квітня 2015 року до 05 квітня 2017 року з огляду на таке.
Відповідно до статей 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п'ятої статті
10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов'язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).
Частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
Закінчення строку дії договору банківського вкладу, або розірвання договору банківського вкладу на вимогу однієї із сторін, в разі невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 208/9225/15-ц (провадження № 61-31613св18), підстав відступати від якого колегія суддів не вбачає.
Таким чином, суд апеляційної інстанціїрозглядаючи спір, який виник між сторонами у справі в частині стягнення вкладів позивача та нарахованих на них відсотків за період з квітня 2014 року до квітня 2015 року та 3 % річних правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, внаслідок чого ухвалив в цій частині законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Разом з тим, заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо безпідставного стягнення з нього 10 % річних за договором банківського вкладу від 03 квітня 2014 року № SAMDNWFD0070100429500 після закінчення строку дії цього договору, а саме за період з 04 квітня 2015 року до 05 квітня 2017 року в розмірі 2 185,11 доларів США, та 10 % річних за договором банківського вкладу від 04 квітня 2014 року № SAMDNWFD0070101267500 після закінчення строку дії цього договору, а саме за період з 05 квітня 2015 року до 05 квітня 2017 року в розмірі 1 081,93 євро з огляду на таке.
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на Банк обов'язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Закінчення строку дії депозитного договору в разі невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.
При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), у якій Велика Палата погодилася із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-36цс15, від 02 березня 2016 року у справі № 6-2861цс15, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-302цс16 та не знайшла підстав для відступу від них.
Договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов'язань за цим договором після закінчення терміну його дії, таким чином відповідно до положень статті 1070 ЦК України розмір відсотків за договором банківського владу дія якого закінчилась сплачується Банком у розмірі, що звичайно сплачується ним за вкладом на вимогу.
Так, згідно договорів банківського вкладу, з умовами яких погодилася позивач, підписуючи їх у ПАТ КБ «ПриватБанк» вказано, що у разі, якщо після закінчення строку вкладу, клієнт не заявив Банку про відмову від продовження вкладу, то вклад автоматично продовжується ще на один строк. Строк вкладу продовжується не однократно без заяви клієнта. При продовженні строку вкладу розрахунок процентів на кожний новий строк вкладу здійснюється за процентною ставкою, яка діє в Банку для продовження депозитних вкладів даного найменування і строку на день закінчення попереднього строку вкладу без укладання додаткових угод.
Суд установив, що 03 та 04 квітня 2014 року були укладені договори - вклад стандарт № SAMDNWFD0070100429500 та № SAMDNWFD0070101267500 на шість місяців з кінцевим строком включно до 03 квітня 2015 року та 04 квітня 2015 року.
Із позовної заяви вбачається, що позивач 03 та 04 квітня 2015 року вперше звернулася у відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про розірвання договорів банківських вкладів та повернення відповідних грошових коштів з нарахованими відсотками за договорами по вкладам.
Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач просила стягнути з Банку на свою користь проценти за вкладами за період з квітня 2015 року до квітня
2017 року, тобто поза межами строку їх дії за процентною ставкою, передбаченою цими ж договорами (10 % річних).
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи у справі в частині стягнення вкладів, відсотків за договорами та 3 % річних нове рішення не звернув уваги на доводи Банку щодо неправильного нарахування розміру відсотків за користування вкладами після закінчення терміну їх дії, тобто поза межами строку дії договорів, а саме за період з квітня 2015 року до квітня 2017 року, не встановивши правових підстав для таких розрахунків, а саме в порушення вимог статті 1070 ЦК України стягнув з Банку на користь вкладника відсотки після закінчення терміну дії договорів банківського вкладу в розмірі 10 % річних, не звернувши уваги на ту обставину, що умовами самих договорів банківського вкладу не передбачено розміру відсоткової ставки за користування вкладами у разі неналежного виконання зобов'язань за цими договорами після закінчення терміну їх дії.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд належним чином не перевірив заперечень ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо розміру стягнутих відсотків за договорами банківських вкладів після закінчення терміну їх дії, зокрема не встановив на якій правовій підставі підлягають стягненню з Банку на користь вкладника відсотки після припинення договірних зобов'язань, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції в порушення вимог статей 57-60, 212 ЦПК України 2004 року не врахував зазначені обставини та вимоги процесуального законодавства, належним чином не дослідив та не перевірив заперечень ПАТ КБ «ПриватБанк» і наданий позивачем розрахунок заборгованості в частині стягнення відсотків після закінчення терміну дії договорів банківського вкладу від 03 та 04 квітня 2014 року, що призвело до неправильного вирішення справи в частині стягнення відсотків за цими договорами.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з'ясувати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків за вкладами після закінчення терміну дії договорів банківського вкладу від 03 та 04 квітня 2014 року, тому рішення апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення апеляційного суду в частині стягнення вкладів, 10 % річних за договорами банківських вкладів за період з 03 та 04 квітня 2014 року до
03 та 04 квітня 2015 року та 3 % річних за період з квітня 2015 року до квітня 2017 року підлягає залишенню без змін.
Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки апеляційним судом порушено вищенаведені норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене цим судом рішення в частині стягнення 10 % річних за період з квітня 2015 року до квітня 2017 року не може вважатися законним і обґрунтованим, тому в цій частині рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий апеляційний розгляд.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, зокрема перевірити правильність нарахування відсотків за вказаними у справі договорами банківських вкладів після закінчення строку дії цих договорів, а саме за період з квітня 2015 року до квітня 2017 року відповідно до вимог статті 1070 ЦК України та правового висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19). Розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення в цій частині відповідно до встановлених обставин та вимог закону.
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки виконання рішення суду апеляційної інстанції було зупинено ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 листопада 2017 року, то у зв'язку із залишенням рішення апеляційного суду в частині стягнення вкладів, 10 % річних за договорами банківських вкладів за період з 03 та 04 квітня 2014 року до 03 та 04 квітня
2015 року та 3 % річних за період з квітня 2015 року до квітня 2017 року без змін, необхідно поновити виконання рішення апеляційного суду в цій частині.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 411, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 року в частині стягнення грошових вкладів за договором банківського вкладу від
03 квітня 2014 року № SAMDNWFD0070100429500 в розмірі 10 000,00 доларів США та за договором банківського вкладу від 04 квітня 2014 року
№ SAMDNWFD0070101267500 в розмірі 5 000,00 євро; 10 % річних за договором банківського вкладу від 03 квітня 2014 року № SAMDNWFD0070100429500 за період з 03 квітня 2014 року до 03 квітня 2015 року в розмірі 184,21 доларів США, та 10 % річних за договором банківського вкладу від 04 квітня 2014 року
№ SAMDNWFD0070101267500 за період з 04 квітня 2014 року до 04 квітня
2015 року в розмірі 84,13 євро; 3 % річних за договором банківського вкладу від 03 квітня 2014 року № SAMDNWFD0070100429500 за період з 04 квітня 2015 року до 05 квітня 2017 року в розмірі 16 315,92 грн та 3 % річних за договором банківського вкладу від 04 квітня 2014 року № SAMDNWFD0070101267500 за період з 05 квітня 2015 року до 05 квітня 2017 року в розмірі 8 677,19 грн залишити без змін.
Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 року в частині стягнення 10 % річних за договорами банківських вкладів від 03 квітня 2014 року № SAMDNWFD0070100429500 та від 04 квітня 2014 року
№ SAMDNWFD0070101267500 за період з квітня 2015 року до квітня 2017 року скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Поновити виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 року в нескасованій після касаційного перегляду частині.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді А. А. Калараш
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров
С. П. Штелик