Постанова
Іменем України
18 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 405/8534/16-ц
провадження № 61-26547св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: виконавчий комітет Кіровоградської міської ради,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання ордера недійсним та скасування рішення виконавчого комітету міської ради,
за касаційними скаргами ОСОБА_8 як представника ОСОБА_1 та ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29 травня 2017 року у складі судді Шевченко І. М. та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Дьомич Л. М., Карпенка О. Л.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив скасувати рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 18 липня 1990 року № 389, на підставі якого видавався ордер № 17, як таке, що не відповідає вимогам статті 57 ЖК УРСР, пунктам 28, 65 Постанови ради Міністрів від 11 грудня 1984 року № 470, пункту 1 статті 203 ЦК України, статтям 41, 47 Конституції України; визнати недійсним ордер від 25 липня 1990 року № 17, виданий на підставі незаконного рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 18 липня 1990 року № 389.
В обґрунтування заявленого позову посилався на те, що 19 лютого 1986 року рішенням Ленінської районного ради № 76 виконком Ленінської районної ради розглянув протоколи спільних засідань адміністрацій і профкомів підприємств і організацій району про надання квартир робітникам і службовцям, а також враховуючи рекомендації районної житлової комісії, вирішив погодитися зі спільними рішеннями адміністрацій підприємств і організацій району про надання квартир громадянам згідно з додатками № 1, № 2, на підставі чого на ім'я його матері багатодітної сім'ї ОСОБА_2 було надано ордер, в якому були зазначені всі шість її дітей сім'ї, як і було зазначено у вказаному рішенні від 19 лютого 1986 року № 76, а саме: ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_9 , на підставі якого вся сім'я вселилася до квартиру АДРЕСА_1 ) в лютому 1986 року.
У вказаному ордері був зазначений і він, як і в рішенні виконкому, але вселитися до вказаної квартири він зміг лише 20 січня 1990 року, після звільнення з місць позбавлення волі, в якій проживав до наступного засудження - 28 лютого 1994 року. Його проживання у спірній квартирі з 20 січня 1990 року по 28 лютого 1994 року підтверджується вироком від 16 листопада 1994 року та характеристикою начальника ЖЕК № 12.
28 лютого 2009 року він звільнився з місць позбавлення волі та вселився до спірної квартири, де і проживає до цього часу.
18 липня 1990 року виконком Кіровоградської міської ради всупереч вимогам статті 57 ЖК УРСР, пунктів 28, 65 Постанови Ради Міністрів Української Республіки ради профспілок від 11 грудня 1984 року № 470 та всупереч статтям 41, 47, 58 Конституції України постановив рішення № 389, яким виключив зі складу сім'ї ОСОБА_2 його та його сестру. Ухвалив рахувати склад сім'ї ОСОБА_2 з п'яти осіб: ОСОБА_3 , син ОСОБА_5 , син ОСОБА_7 , син ОСОБА_5 .
Посилаючись на вказані обставини, норми законодавства, зазначені в позовній заяві, а також те, що внесені виконкомом зміни не відповідали дійсності, оскільки він не проживав у квартирі АДРЕСА_2 , в якій проживав його батько, такі зміни внесені без належних повноважень, виконком не наділений правом скасовувати або вносити зміни в спільні рішення адміністрації, просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ленінський районний суд м. Кіровограда рішенням від 29 травня 2017 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що на час взяття ОСОБА_2 на квартирний облік з поліпшення житлових умов (1982 рік) ОСОБА_5 з 28 липня 1982 року був зареєстрований та проживав по АДРЕСА_3 . На час перебування позивача в місцях позбавлення волі, в період з 19 листопада 1982 року по 20 січня 1990 року, за ним зберігалося право на жиле приміщення в будинку АДРЕСА_3 . ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а також ОСОБА_3 вселилися до спірної квартири на підставі ордеру виданого на ім'я наймача ОСОБА_2 . Позивач не набув право на користування спірною квартирою, оскільки не вселявся до неї у передбачений законом спосіб.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Апеляційний суд Кіровоградської області ухвалою від 06 вересня 2017 року рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29 травня 2017 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Короткий зміст вимог касаційних скарг, заперечень, відзиву на них та їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_8 , як представник ОСОБА_1 , просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 вересня 2017 року, і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що фактично суд першої інстанції
неправильно застосував норми матеріального права та нормативно-правові
акти до обставин викладених у позовній заяві.
За ОСОБА_1 на підставі пункту 7 частини третьої статті 71 ЖК УРСР за весь час його тимчасової відсутності на спірній житловій площі, зберігалося житлове приміщення, за умови якщо там залишилися проживати члени його сім'ї.
Безпідставно і необґрунтовано порушивши Конституцію України, норми якої є нормами прямої дії, виконавчий комітет Кіровоградської міської ради незаконно змінив рішення Ленінського Райвиконкому від 19 лютого 1986 року № 76 та від 18 червня 1986 року № 286 «Про надання квартир громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_10 », і як причинно-наслідковий зв'язок, незаконно видав ордер від 25 липня 1990 року № 17.
Апеляційний суд Кіровоградської області вважаючи, що позивач не набув права на проживання у спірній квартирі не врахував норми статей 107 та 108 ЖК УРСР і як наслідок ухвалив незаконне рішення.
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 вересня 2017 року, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що ухвала апеляційного суду є неправдивою, необґрунтованою та безпідставною, винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, в результаті неповного з'ясування судом обставин, що мають вирішальне значення для справи. Висновки зазначені в ухвалі не відповідають фактичним обставинам справи, а тому вона має бути скасована.
Фактично колегія суддів апеляційного суду ухвалила завідома неправосудну ухвалу, стаття 375 КК України, на замовлення міськвиконкому м. Кропивницький, який ухвалив 18 липня 1990 року протизаконне злочинне рішення № 389, яким позбавив його конституційного права на житло та власність.
Згідно з правовою позицією висловленою в постанові від 30 січня 2013 року у
справі № 6-125цс12 головне не факт реєстрації (прописка) в спірній квартирі, а право на житло та факт постійного проживання в спірній квартирі.
Суди проігнорували постанову Пленуму Верховного Суду України № 2
від 12 квітня 1985 року в якій зазначено, що наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визначення права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника приміщення) або ж для відмови їй у цьому.
Також не застосували правову позицію висловлену у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2011 року № 21-50а11, яка наголошує, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
20 січня 1990 року, після звільнення з місць позбавлення волі, він останнім вселився до спірної квартири, тобто рішення № 76 та ордер до нього, в якому були зазначені всі шість дітей, остаточно виконано його фактичним вселенням і постійним проживанням.
Право на житло в квартирі АДРЕСА_1 він отримав на підставі ордеру та рішення № 76
Ця квартира видавалася на сім'ю першочергово, згідно зі статтею 45 ЖК УРСР, завдяки тому, що він - ОСОБА_1 разом із сестрою ОСОБА_3 були в списку шістьох дітей-членів сім'ї ОСОБА_2 .
Міська рада, щоб не надавати їм не додану жилу площу, а це ще одна 4-х кімнатна квартира, оскільки згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено 21 кв. м на особу (7 х 21 кв. м = 147 кв. м), а зараз у них квартира 48,36 кв. м, його із Світланою протиправно і незаконно виключили зі списку сім'ї ОСОБА_2 на підставах зазначених в рішенні № 389 міськвиконкому від 18 липня 1990 року, фактично позбавивши житла, всупереч статті 47 Конституції України.
Позовна давність ним не пропущена, оскільки про порушення своїх прав він дізнався 11 жовтня 2016 року.
28 листопада 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ОСОБА_6 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просив відмовити ОСОБА_1 в задоволенні його касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, з підстав дотримання судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішень у справі.
05 березня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_7 на касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивований тим, що районним судом та колегією суддів апеляційного суду при постановлені судових актів дотримано норми матеріального і процесуального права, судом з'ясовано всі обставини на які мають значення для справи. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Особисто позивач у судовому засіданні не заперечував той факт, що на час прийняття рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м. Кіровограда від 19 лютого 1986 року № 76 він був засуджений за частиною третьою статті 81 КК до 10 років позбавлення волі.
Після відбування покарання 20 січня 1990 року у зв'язку з актом про амністію. ОСОБА_1 був прописаний по АДРЕСА_3 і взятий на облік Кіровоградським ОГВК 01 лютого 1990 року. Відповідно до відмітки в домовій книзі, позивач 29 червня 1995 року був знятий з обліку 4 відділення Кіровоградського ОГВК. Повторно, після відбування покарання ОСОБА_1 , був зареєстрований по АДРЕСА_3 з 06 березня 2009 року, що підтверджується записами в будинковій книзі прописки громадян по АДРЕСА_3 , а також копією паспорту позивача, який доданий ним до позовної заяви.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано її матеріали з Ленінського районного суду м. Кіровограда.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_8 як представника ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією
редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
16 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У зв'язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду суддю Пророка В. В. згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
З 1982 року ОСОБА_2 , прибиральниця ЖЕІ- І, перебувала на квартирному обліку, черга № 1, як багатодітна сім'я.
У період взяття ОСОБА_2 на облік з поліпшення житлових умов, ОСОБА_1 досяг 20 річного віку, а 20 червня 1978 року був засуджений за частиною третьою статті 206 КК УРСР, статтею 42 КК УРСР до 4 років позбавлення волі, тобто до 20 червня 1982 року.
З 28 липня 1982 року ОСОБА_1 зареєстрований та проживав по АДРЕСА_3 .
Рішенням Ленінської районної ради народних депутатів від 19 лютого 1986 року № 76 «Про надання квартир громадянам району» погоджено спільне рішення адміністрацій та профкомів підприємств і організацій району про надання квартир громадянам, згідно додатків 1 та 2 - списку на надання житлової площі громадянам району, серед яких, ОСОБА_2 , прибиральниці ЖЄI-І, та її багатодітній сім'ї, до складу якої входять: ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , надана житлова площа за адресою: АДРЕСА_7 ( службова ).
Під час перебування ОСОБА_1 в місцях позбавлення волі, в період з 19 листопада 1982 року по 20 січня 1990 року ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а також ОСОБА_3 , вселилися до квартири АДРЕСА_1 на підставі ордеру виданого на ім'я наймача ОСОБА_2 .
На час прийняття рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м. Кіровограда № 76 від 19 лютого 1986 року позивач ОСОБА_1 був засуджений за частиною третьою статті 81 КК УРСР до 10 років позбавлення волі.
У період перебування позивача в місцях позбавлення волі з 19 листопада 1982 року по 20 січня 1990 року, ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а також ОСОБА_3 на підставі ордеру виданого на ім'я наймача ОСОБА_2 вселилися до квартири АДРЕСА_1 .
Після відбуття покарання, 20 січня 1990 року, у зв'язку з актом про амністію, ОСОБА_1 був прописаний за адресою по АДРЕСА_3 і взятий на облік Кіровоградським ОГВК 01 лютого 1990 року.
За заявою ОСОБА_2 рішенням Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради народних депутатів Кіровоградської області від 18 липня 1990 року № 389 «Про часткову зміну рішень Ленінського райвиконкому від 19 лютого 1986 року № 76 та від 18 червня 1986 року № 288 про надання квартир громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_10» встановлено, що син ОСОБА_2 , громадянин ОСОБА_5 , та друга дочка громадянка ОСОБА_3 в надану їх матері службову квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 48,36 кв. м не вселялися, а проживають і прописані на житловій площі колишнього чоловіка ОСОБА_2 (їх батька) за адресою: АДРЕСА_6 , де забезпечені житлом по середній нормі, ухвалено виключити їх із складу сім'ї матері; рахувати склад сім'ї громадянки ОСОБА_2 із 5 осіб: дочка - ОСОБА_3 , син - ОСОБА_6 , син - ОСОБА_7 , син - ОСОБА_5 .
На підставі рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради народних депутатів Кіровоградської області від 18 липня 1990 року № 389, 25 липня 1990 року ОСОБА_2 видано ордер № 17 на службове житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 з сім'єю із 5 чоловік, а саме: дочкою - ОСОБА_3 , сином - ОСОБА_5 , сином - ОСОБА_7 , сином - ОСОБА_6 .
Відповідно до відмітки в домовій книзі, позивач 29 червня 1995 року був знятий з обліку 4 відділення Кіровоградського ОГВК.
Після відбуття покарання ОСОБА_1 , повторно
зареєстрований по АДРЕСА_3 з 06 березня 2009 року, що підтверджується записами в будинковій книзі прописки громадян по АДРЕСА_3 , а також копією паспорта позивача.
Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 січня 2012 року, ухваленим у справі № 1190/430/12, встановлено, що позивач за згодою всіх співвласників у квітні 2009 року вселився до квартири АДРЕСА_1 , що не є доказом його вселення до неї, як особи, яка отримала право на квартиру згідно з ордером виданим його матері.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши аргументи касаційних скарг та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення касаційних скарг, з огляду на наступне.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
З огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватися положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно з пунктом 2 постанови Ради Міністрів Української РСР і Українська Республіканська Рада професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470 «Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР» громадяни, правомірно взяті на облік потребуючих поліпшення житлових умов до 01 січня 1985 року, не втрачають права на одержання жилого приміщення, якщо в новому законодавстві інакше регулюється взяття громадян на облік у таких випадках.
Матеріали справи не містять доказів неправомірного включення ОСОБА_1 до складу сім'ї ОСОБА_2 , при прийнятті її на квартирний облік.
Згідно з пунктом 67 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР рішення про надання жилого приміщення приймає виконавчий комітет місцевої Ради народних депутатів, підприємство, установа, організація, у віданні яких перебуває жилий будинок, у порядку, встановленому цими Правилами.
Суди встановили, що рішенням Ленінської районної ради народних депутатів від 19 лютого 1986 року № 76 «Про надання квартир громадянам району» погоджено спільне рішення адміністрацій та профкомів підприємств і організацій району про надання квартир громадянам, згідно додатків 1 та 2 - списку на надання житлової площі громадянам району, серед яких, ОСОБА_2 , прибиральниці ЖЄI-І, та її багатодітній сім'ї, до складу якої входять: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , надана житлова площа за адресою: АДРЕСА_7 ( службова ).
На підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер (додаток № 7), який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів. (пункт 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР).
Рішення про надання жилого приміщення може бути переглянуто до видачі ордера, якщо виявляються обставини, які не були раніше відомі й могли вплинути на вказане рішення (пункт 65 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР).
Отже, закон не передбачав можливості вносити зміни до ордера, який вже було видано.
Ураховуючи наведене, рішення Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради народних депутатів Кіровоградської області від 18 липня 1990 року № 389 на підставі якого було внесено зміни до ордера не відповідає вимогам закону, який регулює спірне питання.
Крім того, матеріали справи містять довідку від 20 січня 1990 року про те, що ОСОБА_1 з 21 серпня 1982 року по 20 січня 1990 року відбував покарання, звільнений з місць позбавлення волі 20 січня 1990 року у зв'язку з відбуттям покарання, та відбуває до місця проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджує доводи позивача про те, що після відбування покарання він вселився до цієї квартири.
За вказаних обставин висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про те, що позивач не реалізував своє право на вселення та проживання в спірній квартирі, після звільнення в січні 1990 року з місць позбавлення волі, а тому оскаржуване рішення відповідає закону, є необґрунтованим, таким, що суперечить матеріалам справи та нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд приймає аргументи касаційної скарги в указаній частині.
Попри це, за правилами статей 71, 76, 80 ЦК УРСР, який діяв на час прийняття оспорюваного рішення та видачі ордера, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Перебіг позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту. Крім того, питання про застосування строків позовної давності за нормами ЦК УРСР 1963 року вирішувалось судом без заяви сторони.
За змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред'явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР 1963 року.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою № 23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).
При цьому як норма статті 76 Української РСР так і норма частини першої статті 261 ЦК України містять презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі могло стати (стало) відомо про порушення свого права, покладається саме на позивача.
Однак, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не надав оцінки спливу позовної давності до заявлених вимог позивача. Суд першої інстанції дійшов висновку, що про порушення своїх прав позивач дізнався 07 жовтня 2016 року, після знаходження в державному архіві Кіровоградської області рішення Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 18 липня 1990 року № 389 на підставі якого було видано ордер № 389.
Колегія суддів з таким висновком суду не погоджується, оскільки позивач не довів того факту, що він з 1990 року не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Проявивши розумний ступінь добросовісності, ОСОБА_1 , ще починаючи з 1990 року міг довідатися про порушення свого права, з'ясувати свій юридичний статус щодо прав на житло у спірній квартирі звернувшись після звільнення з місць позбавлення волі до належних органів щодо надання відповідної інформації. З'ясування вказаних питань через 26 років не може бути визнано поважною причиною пропуску строку звернення до суду без наведення об'єктивних причин цьому, що також відповідає і принципу правової визначеності.
Таким чином, позов у 2016 році поданий ОСОБА_1 з пропуском позовної давності. Відповідно до статті 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову (за відсутності поважних причин пропуску такого строку) є підставою для відмови в позові.
За змістом частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але судами допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційних скарг та зміни мотивувальної частини судових рішень.
Керуючись статтями 400, 409 412, 416 ЦПКУкраїни, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_8 як представника ОСОБА_1 та ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 вересня 2017 року змінити, виклавши їх мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. П. Курило