ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"18" грудня 2019 р. справа № 300/1745/19
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Скільського І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Івано-Франківський обласний військовий комісаріат про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі-Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі-Відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Івано-Франківський обласний військовий комісаріат з позовними вимогами: - визнати протиправним та скасувати пункт 21 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, №37 від 22.03.2019 року, в частині відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи, внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії; зобов'язати призначити та виплатити таку одноразову грошову допомогу в розмірі, встановленому ст.16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та абз.3 підпункту 1 пункту 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.1-2).
Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок перебування на військовій службі в республіці Афганіфстан ОСОБА_1 отримав поранення, які в подальшому призвели до виникнення інших захворювань, що підтверджується медичними та військово-обліковими документами. ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи. Інвалідність отримав у зв'язку з участю в бойових діях в Республіці Афганістан під час проходження військової служби. У 2019 році під час повторного медичного огляду позивачу встановлено другу групу інвалідності (до 01.06.2021 року) у зв'язку з отриманим пораненням, контузією, захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. У зв'язку з встановлення позивачу інвалідності, він звернувся до Івано-Франківського обласного військового комісаріату із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги. Івано-Франківським обласним військовим комісаріатом позивача про виплату одноразової грошової допомоги разом з доданими до неї документами направлено до Міністерства оборони України для прийняття відповідного рішення.
Рішенням від 22.03.2019 Міністерство оборони України відмовило у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як інваліду II групи, внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, оформленого пунктом 21 протоколу №37 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум. Вказану відмову відповідач мотивував тим, що Міністерство оборони України не є правонаступником Міністерства оборони СРСР, а тому не зобов'язане виплачувати одноразову грошову допомогу особам, які проходили службу у Прикордонних військах КДБ СРСР, а також зміна групи інвалідності понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності є підставою для відмови у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги. Не погоджуючись із даною відмовою відповідача, позивач звернувся в суд із даним адміністративним позовом.
Відповідач - Міністерство оборони України скористалось своїм правом і подав до суду відзив на позовну заяву, що міститься в матеріалах справи (а.с.59). У відзиві, відповідач не погоджується із доводами, наведеними у позовній заяві та на обґрунтування своїх заперечень зазначив, що 25.03.2014 року під час первинного огляду органами МСЕК позивача визнано особою з інвалідністю III групи, а 09.02.2017 року під час повторного огляду органами МСЕК позивача визнано особою з інвалідністю II групи. Вказав, що оскільки позивачу групу інвалідності змінено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності (2 роки і 10 місяців), то у позивача не має права на отримання одноразової грошової допомоги по II групі інвалідності. Крім того, Міністерство оборони України в 1985 році не здійснювало розрахунок під час звільнення з Прикордонних військ КДБ СРСР, оскільки Міністерство оборони України було створено 24.08.1991 року відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про військові формування України» та не є правонаступником Міністерства оборони СРСР.
Третя особа - Івано-Франківський обласний військовий комісаріат скористався своїм правом і подав до суду пояснення до позову, що міститься в матеріалах справи (а.с.56-57). Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки Міністерство оборони України у 1985 році не здійснювало розрахунок під час звільнення з Прикордонних військ КДБ СРСР, оскільки Міністерство оборони України було створено 24.08.1991 року відповідно до постанови Верховної Ради України «Про військові формування України» та не є правонаступником Міністерства оборони СРСР. Крім того, зазначив, що згідно пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Оскільки позивачу групу інвалідності змінено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності, він немає права на отримання одноразової грошової допомоги.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, судом встановлено таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 24.10.1983 року по 17.12.1985 року проходив військову службу, а у період з 04.05.1984 року по 12.12.1985 року брав участь у бойових діях у Республіці Афганістан у складі діючої армії Прикордонних військ КДБ СРСР, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_1 та довідкою Старобільсько-Новопсковського об'єднаного районного військового комісаріату Луганської області від 16.12.2015 року за №3213 (а.с.13-15).
Згідно витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №1161 від 14.05.2013 року у колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 осколкові поранення голови та правої руки, ЗЧМТ (контузія, 1985р.), наслідком якого стали рубці в зазначених анатомічних областях розмірами 0,7Х0,2 см та 6,0Х0,7 см, що підтверджується висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи №747/ж від 07.05.2013 р. та які у подальшому призвели до розвитку захворювань: Стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ (1985, контузія головного мозку) у вигляді після травматичної дисциркуляторної енцефалопатії II ст. з вираженим церебрастенічним синдромом, розсіяною пірамідною симптоматикою, вегето-судинною дисфункцією, мнестичним зниженням, емоційно-вольовою нестійкістю. Після травматичного церебрального арахноїдиту II-III ст., стійко вираженим цефалгічним синдромом, що підтверджується військово-обліковими та медичними документами, - поранення, контузія, захворювання, ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (зворот а.с.17).
25.03.2014 за результатами первинного обстеження МСЕК позивачу встановлено III групу інвалідності (до 01.04.2015), причина інвалідності - поранення, контузія, захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується випискою із акту огляду МСЕК до довідки серії 10 ААВ №396165 від 26.03.2014 (а.с.18).
01.04.2015 за результатами повторного обстеження МСЕК позивачу встановлено III групу інвалідності (до 01.04.2016), причина інвалідності - поранення, контузія, захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується випискою із акту огляду МСЕК до довідки серії 12 ААА №157267 від 08.04.2015 (зворот а.с.18).
01.04.2016 за результатами повторного обстеження МСЕК позивачу встановлено III групу інвалідності безстроково, причина інвалідності - поранення, контузія, захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується випискою із акту огляду МСЕК до довідки серії АВ №0722540 від 25.04.2016 (а.с.19).
09.02.2017 за результатами обстеження МСЕК позивачу встановлено II групу інвалідності (до 01.05.2019), причина інвалідності - поранення, контузія, захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується випискою із акту огляду МСЕК до довідки серії АВ №0779987 від 05.04.2017 (зворот а.с.19).
01.05.2019 за результатами повторного обстеження МСЕК позивачу встановлено II групу інвалідності (до 01.06.2021), причина інвалідності - поранення, контузія, захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується випискою із акту огляду МСЕК до довідки серії 12 ААБ №166880 від 13.05.2019 (а.с.20).
13.12.2018 ОСОБА_1 звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з пораненням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії (а.с.21).
Відповідно до листа від 13.12.2018 за №11/1625 Івано-Франківським обласним військовим комісаріатом заяву позивача про виплату одноразової грошової допомоги разом з доданими до неї документами направлено до Міністерства оборони України для прийняття відповідного рішення (зворот а.с.21).
Відповідно до пункту 21 Протоколу №37 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, мотивуючи тим, що Міністерство оборони України не є правонаступником Міністерства оборони СРСР та не зобов'язане виплачувати одноразову грошову допомогу особам, які проходили службу у Прикордонних військах КДБ СРСР. Вказана відмова також мотивована тим, що зміна групи інвалідності понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності, є підставою для відмови у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги (а.с.22).
Не погоджуючись із даною відмовою Міністерства оборони України, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає, що визначення основних засад державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни врегульовано Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII в редакції, станом на час відмови позивачеві в призначенні допомоги).
Згідно пункту 2 частини 1 статті 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється на військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.
Відповідно до частини 1 статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно пункту 6 частини 2 статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.
Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ (у редакції з 01.01.2017) у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Згідно пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013, у разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
Однак, суд звертає увагу, що частинами 2, 4 ст. 16-3 наведеного Закону (в редакції, чинній на час первинного огляду позивача органами МСЕК та встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) визначено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам. Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
З аналізу наведених норм вбачається, що законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або відсотку втрати працездатності.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016 стаття 16-3 Закону №2011-ХІІ була доповнена абзацом 2 частини 4 відповідно до якого, у разі зміни групи інвалідності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється (01.01.2017 набрала чинності).
Оцінюючи правомірність дій та прийнятого комісією Міністерства оборони України рішення з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум - про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформленого пунктом 21 протоколу №37 від 22.03.2019 року, судом встановлено таке.
Військовий комісар Івано-Франківського обласного військового комісаріату супровідним листом від 12.04.2019 №12/455, направив на адресу ОСОБА_1 , завірену копію витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22.03.2019 №37 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги (зворот а.с.21).
Відповідно до дослідженої належним чином завіреної копії витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22.03.2019 №37, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги: 21. Громадянину ОСОБА_1 (Івано-Франківський ОВК), якого 17.12.1985 звільнено зі строкової військової служби з Прикордонних військ КДБ СРСР та 25.03.2014 під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю III групи внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка МСЕК серія 10 ААВ №396165 від 25.03.2014), а 09.02.2017 під час повторного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю II групи внаслідок цієї ж причини (довідка МСЕК серія АВ №0779987 від 09.02.2017).
Причинами відмови стало те, що Міністерство оборони України в 1985 році не здійснювало розрахунок під час звільнення з Прикордонних військ КДБ СРСР, оскільки Міністерство оборони України було створено 24.08.1991 року відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про військові формування України» та не є правонаступником Міністерства оборони СРСР.
Зазначено, що витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах, мають здійснюватися Державною прикордонною службою України.
Згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. №975, у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Повідомлено, що заявнику групу інвалідності змінено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності (а.с.22).
Як встановлено судом та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, з 25.03.2014 за результатами первинного обстеження МСЕК позивачу встановлено III групу інвалідності, а 09.02.2017 за результатами обстеження МСЕК позивачу встановлено II групу інвалідності.
Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
В силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яка набрала чинності 01.01.2017 не може розповсюджуватись на спірні правовідносини. Застосування даної норми можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності для позивача починаючи з 09.02.2017 і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.
Таким чином, стаття 16-3 Закону України №2011-ХІІ у редакції до 01.01.2017 не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення інвалідності.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20.03.2018 у справі № 295/3091/17 (№ К/9901/5281/17).
У витязі з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22.03.2019 №37, серед іншого зазначено, що Міністерство оборони України в 1985 році не здійснювало розрахунок під час звільнення з Прикордонних військ КДБ СРСР, оскільки Міністерство оборони України було створено 24.08.1991 року відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про військові формування України» та не є правонаступником Міністерства оборони СРСР. Витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах, мають здійснюватись Державною прикордонною службою України.
З даного приводу суд вважає за необхідне зазначити таке.
Так, Законом СРСР «Про загальний військовий обов'язок» від 12 жовтня 1967 року № 42 у редакції, що діяла на момент проходження ОСОБА_1 військової служби, визначено, що Прикордонні війська КДБ СРСР вважалися складовою частиною Збройних Сил СРСР.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 № 1431-ХІІ «Про військові формування» підпорядковано всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України. Уряд України приступив до створення Збройних сил України, республіканської гвардії та підрозділу охорони Верховної ради, Кабінету Міністрів України і Національного банку України.
Статтею 4 Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 № 1543-ХІІ встановлено, що органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.
Згідно із пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 2 січня 1992 року № 3 «Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону» установлено, що Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ західного прикордонного округу КДБ СРСР.
Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом міністрів України.
Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міністерство оборони України є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.
Оскільки позивач проходив службу саме у Збройних Силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому утриманні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, перебував на обліку в органах Міністерство оборони, суд вважає, що обов'язком Міністерства оборони в даних правовідносинах є призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії в розмірі встановленому статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах, зокрема, від 26 вересня 2018 року у справі № 760/9113/17, від 18 жовтня 2018 року у справі № 820/3353/16), від 2 листопада 2018 у справі № 825/1558/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 754/5986/16-а.
За наведених обставин, суд приходить до переконання, що відповідач, відмовляючи в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року прийшов до помилкового висновку про відсутність правових підстав для здійснення такої виплати. В даному випадку право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності, оскільки першочергово є встановленим той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров'я внаслідок перебування на військовій службі, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування пункту 21 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, №37 від 22.03.2019 року, в частині відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи, внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії та зобов'язання призначити та виплатити таку одноразову грошову допомогу в розмірі, встановленому ст.16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та абз.3 підпункту 1 пункту 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, підлягають до задоволення.
Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.
Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 по справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Враховуючи наведені правові норми та обставини справи, суд приходить до висновку, що вірним способом відновлення порушених прав позивача є зобов'язання відповідача призначити та виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 у розмірі, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення йому II групи інвалідності, а саме 09.02.2017, відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Враховуючи наведене вище, позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.
Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Стаття 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначає види судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 даного Кодексу до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно частини 2 статті 134 даного Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно частини 3 зазначеної статті цього ж Кодексу для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано договір про надання правової допомоги №22/07 від 22.07.2019 року, укладеного між адвокатом Лютак Л.Є. та Замуліним В.М. Відповідно до предмету якого, адвокат зобов'язується надавати клієнту правову допомогу в справі щодо захисту прав та інтересів останнього на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування в тому числі в органах МВС України, органах Прокуратури України, в усіх податкових та митних органах України, в судах усіх інстанцій України, в тому числі в Івано-Франківському окружному адміністративному суді, з правом підпису та подачі заяв, скарг, адміністративного позову, відповіді на відзив та інших процесуальних документів, з приводу оскарження відмови Міністерства оборони України в призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як інваліду II групи внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, а клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором. Розмір винагороди встановлюється шляхом підписання додаткових угод до Договору, які є невід'ємними частинами договору (а.с.23), додаткову угоду №1 до Договору про надання правової допомоги №22/07 від 19.08.2019 року, квитанцію №255682 від 19.08.2019 року про сплату послуг правової допомоги від ОСОБА_1 згідно договору №22/07 від 21.07.2019 та додаткової угоди №1 від 19.08.2019 в розмірі 7500,00 грн. (а.с.26), акт прийому-передачі послуг №23/09/02 від 23.09.2019 року до договору про надання правової допомоги №22/07 від 22.07.2019 року та додаткової угоди №1 від 19.08.2019 року з детальним описом робіт, виконаних адвокатом Лютак Л.Л. по справі №300/1745/19, що знаходиться у провадженні Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 року (а.с.64)
Розмір витрат позивача на оплату послуг адвоката є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторони.
Позивач, відповідно до посвідчення № серії НОМЕР_2 є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни, а відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій, а тому в порядку ст.7 Закону України є звільненим від сплати судового збору.
Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України підлягає стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 500,00 гривень.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати пункт 21 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №37 від 22 березня 2019 року, в частині відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 , одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи, внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як інваліду 2 групи, внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії в розмірі, встановленому ст.16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та абз.3 підпункту 1 пункту 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ - 00034022) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 ) судові витрати на правову допомогу в розмірі 7500,00 грн. (сім тисяч п'ятсот гривень).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ), адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач :
Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022), адреса: Повітрофлотський проспект, 6, м.Київ-168, 03168.
Третя особа:
Івано-Франківський обласний військовий комісаріат (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), адреса: вул.Довженка, 21, м.Івано-Франківськ, 76000.
Суддя /підпис/ Скільський І.І.