Ухвала
10 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 725/1199/19
провадження № 51-5720ск19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Чернівецького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року,
встановив:
Захисник ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 звернувся до суду
з касаційною скаргою на вищевказане судове рішення.
Перевіривши касаційну скаргу на відповідність вимогам ст. 427 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), колегія суддів дійшла висновку, що її слід залишити без руху, встановивши строк для усунення недоліків.
Згідно п. 4 ч. 2 ст. 427 КПК у касаційній скарзі зазначається обґрунтування вимог особи, яка подала касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судових рішень.
Частиною 1 ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (ст. 412 КПК), неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК) чи невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого (ст. 414 КПК).
Згідно з ст. 413 КПК неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є лише незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
У касаційній скарзі захисник вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції закону про кримінальну відповідальність, а саме ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК), зазначаючи що відповідальність за одержання хабара настає лише за умов, визначених абзацом першим пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року №5 «Про судову практику у справах про хабарництво». Проте диспозицією вказаної норми передбачено кримінальну відповідальність за прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення службовою особою, яка займає відповідальне становище, в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.
Враховуючи вищевикладене, захисник не зазначає на конкретні порушення закону про кримінальну відповідальність, у відповідності до ст. 413 КПК, які б вказували на незаконність судового рішення з огляду на чинну редакцію ч. 3 ст. 368 КК.
У касаційній скарзі захисник вказує на порушення судом апеляційної інстанції права на захист, однак не наводить належного обґрунтування своєї позиції та не вказує в чому саме полягають порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені при розгляді провадження в апеляційному порядку, у відповідності до ст. 412 КПК.
Також захисник не обґрунтовує в чому полягають істотні, на його переконання, порушення вимог КПК щодо відмови апеляційного суду в задоволенні клопотання про виклик та допит зазначених ним свідків, не зазначає підстав для його задоволення, відповідно до змісту ст.404 КПК, та чи надавав апеляційний суд іншу оцінку їх показам, ніж суд першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати
та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Враховуючи зміст цієї норми, посилання захисника на невірні висновки щодо дослідження та оцінки доказів на предмет встановлення повноважень ОСОБА_5 не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Відповідно до приписів ст. 236 КПК, ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи може бути виконана слідчим чи прокурором. Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках - особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії.
З огляду на зміст зазначених норм, з касаційної скарги захисника не можна встановити які істотні порушення кримінального процесуального закону в розумінні ст. 412 КПК допущені при проведенні обшуку старшим слідчим з ОВС СУ ГУНП в Чернівецькій області ОСОБА_6 за дорученням прокурора Чернівецької місцевої прокуратури.
Крім того, захисник вказує що протокол про аудіоконтроль особи складений як протокол про проведення негласної слідчої (розшукової) дії а не фіксування в протоколі ходу даної процесуальної дії, однак не зазначає в чому саме виявились істотні порушення вимог кримінального процесуального закону в розумінні ст. 412 КПК, які могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Також, вказуючи на порушення порядку проведення аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_5 , захисник не зазначає в чому полягають істотні порушення вимог кримінального процесуального закону з огляду на те, що на підставі ч. 6 ст. 246 КПК слідчий мав право залучати іншу особу до проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
Зі змісту касаційної скарги також вбачається, що порушуючи питання про закриття кримінального провадження, захисником не сформульовано підстав, передбачених ст. 284 КПК, для прийняття такого процесуального рішення, та не наведено належного обґрунтування їх наявності.
Відповідно до ст. 429 КПК суд касаційної інстанції, встановивши, що касаційну скаргу подано без додержання вимог, передбачених ст. 427 КПК, постановляє ухвалу
про залишення касаційної скарги без руху, в якій зазначаються недоліки скарги
і встановлюється строк, необхідний для їх усунення, що не може перевищувати п'ятнадцяти днів із дня отримання ухвали особою, котра подала касаційну скаргу.
Врахувавши вищенаведене, керуючись положеннями ст. 429 КПК, з огляду
на те, що касаційну скаргу подано без додержання вимог, передбачених ст. 427 КПК, колегія суддів дійшла висновку, що скаргу необхідно залишити без руху і надати строк на усунення недоліків.
Недоліки касаційної скарги, пов'язані з її змістом, можуть бути усунуті шляхом подання нової касаційної скарги.
Керуючись ст. 429 КПК, Суд
постановив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 залишити без руху та встановити строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків касаційної скарги - десять днів із дня її отримання.
Роз'яснити, що касаційна скарга повертається в разі, якщо особа в установлений строк не усунула недоліків касаційної скарги, залишеної без руху.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3