Постанова
Іменем України
06 грудня 2019 року
м. Київ
справа №409/2057/17
провадження №61-46574св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - дочірнє підприємство «Агропромислова компанія «УкрАгроСтар»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Луганської області від 26 липня 2018 року у складі колегії суддів Авалян Н. М., Лозко Ю. П., Орлова І. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до дочірнього підприємства «Агропромислова компанія «УкрАгроСтар» (далі - ДП «АПК «УкрАгроСтар», підприємство), в якому просив: поновити його на роботі на посаді заступника директора з загальних питань ДП «Агропромислова компанія "УкрАгроСтар»; стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 вересня 2016 року; стягнути на його користь моральну шкоду за порушення трудових прав у розмірі 20 000 грн.
Позов мотивовано тим, що рішенням апеляційного суду Луганської області від 27 липня 2017 року позивача поновлено на роботі в ДП «АПК «УкрАгроСтар» на посаді заступника директора з загальних питань.
28 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до підприємства з заявою та копією рішення апеляційного суду Луганської області від 27 липня 2017 року. Разом з тим, у прийнятті заяви було відмовлено з посиланням на те, що не надано повний текст рішення апеляційного суду, не надано оригінал трудової книжки, паспорт, ідентифікаційний код, диплом та довідку про стан здоров'я.
09 серпня 2017 року директор ДП «АПК «УкрАгроСтар» надав позивачу наказ від 8 серпня 2017 року про звільнення з посади заступника директора з загальних питань за прогули без поважної причини на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.
При цьому, трудову книжку позивачу не віддали, з наказами про поновлення на роботі та звільнення не ознайомили.
Позивач вважає своє звільнення незаконним, що є підставою для поновлення його на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, незаконними діями відповідача та у зв'язку з порушенням трудових прав йому завдано моральної шкоди, яку позивач оцінки в сумі 20 000 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 20 лютого 2018 року у складі судді Третяка О. Г. у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано доказів того, що його відсутність на робочому місці обумовлена поважними причинами, у зв'язку з чим правові підстави для поновлення його на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з його безпідставності.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26 вересня 2016 року по 27 липня 2017 року, суд першої інстанції виходив з того, що такий позов вже був розглянутий судом (справа № 409/2859/16-ц).
Постановою Апеляційного суду Луганської області від 26 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з ухваленням в частині вимог нового рішення про задоволення позову.
Стягнуто з ДП «АПК «УкрАгроСтар» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 вересня 2016 року по 27 липня 2017 року у розмірі 17 505,28 грн.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для поновлення на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодуванням моральної шкоди є обґрунтованими, відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права. Позивачем не надано доказів того, що його відсутність на робочому місці обумовлена поважними причинами. Оскільки позивачу відмовлено у задоволенні позову про поновлення на роботі, позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27 липня 2016 року по день ухвалення рішення є необгрунтованим.
Суд першої інстанції обґрунтовано визнав звільнення позивача законним, а тому дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди працівнику, завданої порушенням трудових прав, відповідно до статті 237-1 КЗпП України.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26 вересня 2016 року по 27 липня 2017 року, та виходив з того, що вказані вимоги підлягають задоволенню, оскільки у справі № 409/2859/16-ц судом 27 липня 2017 року було ухвалено рішення про визнання незаконним звільнення позивача з роботи 26 вересня 2016 року та поновлення його на роботі. Але у цій справі суд не приймав рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позовна заява ОСОБА_1 в цій частині була залишена без розгляду, що не перешкоджає повторному зверненню до суду з таким позовом відповідно до частини другої статті 257 ЦПК України, без обмеження будь-яким строком (частина друга статті 233 КЗпП України).
Заробітна плата за час вимушеного прогулу позивача за період з 26 вересня 2016 року (наступний день після звільнення, яке визнане незаконним) по 27 липня 2017 року (день поновлення позивача на роботі судом) не нараховувалась та не виплачувалась, а тому позов у зазначеній частині є обґрунтованим та підлягав задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджуючись з висновками апеляційного суду в частині відмови у задоволенні вимог його апеляційної скарги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту апеляційним судом постанову в оскаржуваній частині та задовольнити позов у повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з їх неправильним тлумаченням, та не застосував закон, який підлягав застосуванню. Так суд послався на те, що позивач був допущений до роботи на підставі рішення суду. Натомість у відповідності до положень трудового законодавства працівник не може бути допущений до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідач не надав наказу про поновлення позивача на роботі, штатного розкладу, де зазначена його посада та грошовий оклад заробітної плати, при цьому фальсифікував докази, які можна було зробити на підприємстві.
Вказаним обставинам суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки.
При визнанні судом звільнення незаконним, вважається, що працівник не припиняв свою роботу. Роботодавець повинен видати наказ про поновлення працівника на роботі, в якому слід відобразити: скасування наказу про звільнення, яке визнано незаконним; допуск працівника до роботи; виключити усі записи, пов'язані із незаконним звільненням, із кадрових документів; виплату компенсації за час вимушеного прогулу.
Суд апеляційної інстанції допустив неповноту встановлення обставин, внаслідок неправильного дослідження і оцінки доказів. Суд встановив, що позивач здійснив прогули з 28 липня 2017 року по 09 серпня 2017 року, у зв'язку з чим вважав його звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України законним. Разом з тим, не врахував обставини і поважність причин відсутності позивача у вказані дні. Поза увагою суду залишилось те, що судове рішення про поновлення на роботі підлягало негайному виконанню, однак позивачу було відмовлено з посиланням на необхідність надання повного тексту судового рішення, подання оригіналу трудової книжки, паспорту і коду, а також проходження медичного огляду.
Відзив на касаційну скаргу відповідачем до суду не подано.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Постанова апеляційного суду оскаржується виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 27 липня 2017 року по день ухвалення рішення, відшкодування моральної шкоди, у зв'язку з чим, Верховний Суд переглядає оскаржуване рішення у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Наказом № 59-К від 26 вересня 2016 року позивач був звільнений з роботи з посади заступника директора ДП «АПК «УкрАгроСтар» у зв'язку з відсутністю виробничої необхідності.
Вважаючи своє звільнення незаконним, позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі, у задоволенні якого відмовлено рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 31 травня 2017 року.
Рішенням апеляційного суду Луганської області від 27 липня 2017 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення. Наказ про звільнення позивача визнано незаконним, а ОСОБА_1 поновлено на роботі.
На виконання вказаного рішення суду директором ДП «АПК «УкрАгроСтар» видано наказ № 72/1-К від 27 липня 2017 року про поновлення позивача на посаді заступника директора з загальних питань з 27 липня 2017 року.
28 липня 2017 року позивач з'явився на підприємство та подав заяву про поновлення на роботі, у зв'язку з чим йому було запропоновано подати у відділ кадрів паспорт, довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру платника податків, трудову книжку, диплом та довідку про медичний огляд. Після цього позивач залишив підприємство та на роботу не з'являвся без поважних причин.
Відповідно до акту від 28 липня 2017 року позивач ознайомився з наказом від 27 липня 2017 року про його поновлення на роботі, разом з тим, від підпису про його ознайомлення відмовився.
Наказом директора № 25 від 28 липня 2017 року створено тимчасову комісію, яка за результатами перевірки склала акти про відсутність позивача на робочому місці в період з 28 липня по 08 серпня 2017 року. Причина відсутності позивача на робочому місці перевірялась телефоном, а також шляхом отримання інформації від органу поліції та медичної установи.
Наказом № 79-К від 08 серпня 2017 року позивача звільнено з роботи з посади заступника директора ДП «АПК «УкрАгроСтар» за прогули без поважних причин з 28 липня до 08 серпня 2017 року на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.
Копію вказаного наказу 09 серпня 2017 року надіслано позивачу.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Звільнення позивача за пунктом 4 статті 40 КЗпП України проведено наказом відповідача від 08 серпня 2017 року у зв'язку з прогулами, допущеними без поважних причин, що мали місце з 28 липня до 08 серпня 2017 року.
За змістом вказаного наказу підставами для звільнення позивача саме за пунктом 4 статті 40 КЗпП України стали: службова записка керуючого відділенням Кравченко І. Ю., акти №1, №2, №3 про відсутність ОСОБА_1 на роботі, відповіді на запити з органу поліції та медичних установ.
Пунктом четвертим частини першої статті 40 КЗпП Українипередбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Таким чином, у пункті 4 статті 40 КЗпП Українивстановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з'ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина сьома стаття 235 КЗпП України).
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Установлено, що на виконання рішення суду директором ДП «АПК «УкрАгроСтар» видано наказ від 27 липня 2017 року про поновлення позивача на посаді заступника директора з загальних питань з 27 липня 2017 року, позивач був присутній на роботі 28 липня 2017 року та подав заяву про поновлення на роботі, цього ж дня був ознайомлений з наказом про поновлення на роботі, однак від підпису про ознайомлення відмовився, про що складено відповідний акт від 28 липня 2017 року.
Таким чином, 28 липня 2017 року позивач повинен був перебувати на робочому місці, проте у цей день залишив підприємство та на роботу не з'являвся.
Наказом директора № 25 від 28 липня 2017 року створено тимчасову комісію, яка за результатами перевірки склала акти про відсутність позивача на робочому місці в період з 28 липня по 08 серпня 2017 року. Причина відсутності позивача на робочому місці перевірялась телефоном, а також шляхом отримання інформації від органу поліції та медичної установи.
Факт прогулу позивача з 28 липня 2017 року по 08 серпня 2017 року підтверджується наданими відповідачем та дослідженими судами під час розгляду справи доказами, зокрема, копіями актів про відсутність на роботі, складених службовими особами відповідача. Сам факт відсутності на робочому місці у вказаний період не заперечувався і самим позивачем.
Належність і допустимість вказаних доказів позивачем під час розгляду справи не спростовано, поважність причин відсутності на роботі з 28 липня 2017 року по 08 серпня 2017 року не доведено, що у вказаній справі було його процесуальним обов'язком.
Установивши, що позивач не повідомив роботодавця про причини своєї відсутності на роботі з 28 липня 2017 року, а перед виданням наказу про звільнення відповідач вжив усіх доступних заходів для перевірки і з'ясування причини відсутності працівника на роботі, суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про законність звільнення позивача, а отже відсутність правових підстав для поновлення його на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності та необґрунтованості застосування підстави звільнення, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Аргументи позивача зводяться до доведення факту порушення роботодавцем процедури поновлення незаконно звільненого працівника на підставі рішення суду.
Разом з тим, вказані аргументи, були предметом перевірки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував з урахуванням встановлених у справі обставин і належної оцінки наданих сторонами доказів.
Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів в оскаржуваній частині, зокрема щодо законності звільнення позивача, та не дають підстав вважати, що судами, зокрема, апеляційним судом, постанова якого оскаржується, порушено норми матеріального та процесуального права.
Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно наданої оцінки зібраним у справі доказам і встановленим у справі обставинам, містять посилання на факти і докази, що були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, який їх обґрунтовано спростував, і до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України Верховний Суд вдаватися не може.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду в оскаржуваній частині.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та рішення місцевого суду у нескасованій частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 20 лютого 2018 року у нескасованій апеляційним судом частині, та постанову апеляційного суду Луганської області від 26 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
І. В. Литвиненко
І. М. Фаловська