Справа № 369/257/14-ц Головуючий у суді І інстанції Пінкевич Н.С.
Провадження № 06.08/824/865/2019 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
9 грудня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Ігнатченко Н.В., Голуб С.А., Таргоній Д.О., вирішуючи питання про прийняття до розгляду заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвент» про ухвалення додаткового рішення до рішення Апеляційного суду Київської області від 19 серпня 2014 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, про звернення стягнення на майно,
У грудні 2019 року ТОВ «ФК «Інвент», яке є правонаступником стягувача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року, звернулося до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у зазначеній вище справі, обґрунтовуючи її тим, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 19 серпня 2014 року у справі № 369/257/14-ц було скасовано рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2014 року в частині відмови стягнення на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів на земельну ділянку та ухвалено в цій частині нове рішення, яким звернуто стягнення на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів на земельну ділянку, площею 0,1001 га, кадастровий номер: 3222486201:01:018:0040, цільове призначення - будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 574620 за початковою ціною 351 000,00грн.
Проте, в резолютивній частині рішення апеляційного суду помилково не було зазначено розмір заборгованості, в рахунок погашення якої необхідно звернути стягнення на іпотечне нерухоме майно, що унеможливлює виконання цього судового рішення. У той же час, в мотивувальній частині рішення розмір заборгованості, який підлягає погашенню з вартості предмета іпотеки, зазначений був і становив 149 503,07 дол. США та 2 465 273,90 грн, з яких: 85 899,99 дол. США - кредит, 63 603,08 дол. США - проценти за користування кредитом, 2 465 273,90 грн - пеня.
Заявник зазначив, що виконавчий лист у даній справі було видано стягувачу 15 травня 2017 року та пред'явлено ним до виконання 17 серпня 2018 року, а тому, з урахуванням положень пункту 1 частини четвертої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», строк виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 19 серпня 2014 року перервався 17 серпня 2018 року, а заява про ухвалення додаткового рішення може бути подана до 17 серпня 2021 року включно.
Посилаючись на викладене, заявник просив ухвалити у справі № 369/257/14-ц рішення додаткове, яким в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 354-07-Ипз від 27 квітня 2007 року у розмірі 149 503,07 дол. США та 2 465 273,90 грн, з яких: 85 899,99 дол. США - кредит, 63 603,08 дол. США - проценти за користування кредитом, 2 465 273,90 грн - пеня, звернути стягнення на користь ТОВ «ФК «Інвент» на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів на земельну ділянку, площею 0,1001 га, кадастровий номер: 3222486201:01:018:0040, цільове призначення - будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 574620 за початковою ціною 351 000,00 грн.
У відповідності підпункту 6 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, частини третьої статті 19, частини другої статті 26, пункту 40 розділу XII«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 утворено Київський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Київську область і місто Київ, з місцезнаходженням у місті Києві, шляхом ліквідації Апеляційного суду м. Києва та Апеляційного суду Київської області.
Згідно положень статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішенням зборів суддів, що відбулися 2 жовтня 2018 року, днем початку роботи Київського апеляційного суду визначено 3 жовтня 2018 року. Відповідне повідомлення голови новоутвореного суду опубліковано у газеті «Голос України» №185 (69/40).
У зв'язку з наведеним, матеріали заяви передано до Київського апеляційного суду та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Ігнатченко Н.В., судді: Голуб С.А., Таргоній Д.О.
Колегія суддів вважає, що заява про ухвалення додаткового рішення не може бути прийнята до розгляду з наступних підстав.
У пункті 9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію цивільних процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина третя стаття 3 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
За змістом зазначеної норми, додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених законом, і воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення (частина друга статті 270 ЦПК України).
За положеннями частин першої та другої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1991 року, чинної на час ухвалення рішення Апеляційного суду Київської області від 19 серпня 2014 року, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом. Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.
Згідно статті 319 ЦПК України 2004 року рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.
За частиною другою статті 55 ЦПК України усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення Апеляційного суду Київської області від 19 серпня 2014 року у справі № 369/257/14-ц набрало законної сили з моменту проголошення і підлягало виконанню протягом одного року, тобто до 19 серпня 2015 року, а тому первісний стягувач мав право на звернення до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення суду протягом зазначеного строку, однак його правонаступник звернувся з відповідною заявою лише 2 грудня 2019 року, тобто більше ніж через 5 років після набрання законної сили рішення апеляційного суду.
Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом в постанові від 7 жовтня 2019 року у справі № 2-191/12 (провадження № 61-40751св18).
Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Строки на подання заяви про ухвалення додаткового рішення є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за клопотанням заявника, яке подається одночасно із основною заявою.
При вирішенні питання про поновлення строку на подання заяви про ухвалення додаткового рішення суд має виходити з того, що діюче законодавство не міститься переліку поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Право на доступ до суду не є абсолютним, воно може бути обмежено зокрема задля забезпечення нормального функціонування судової системи. Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави поновлення строку. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження рішення (справа «Олександр Шевченко проти України» від 26 квітня 2007 року, справа «Трух проти України» від 14 жовтня 2003 року).
У рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими, може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності (рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»).
Посилання заявника на те, що строк виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 19 серпня 2014 року перервався, адже виконавчий лист у даній справі було видано стягувачу лише 15 травня 2017 року та пред'явлено ним до виконання 17 серпня 2018 року, не заслуговують на увагу як безпідставні з огляду на те, що звернення стягувача до примусового виконання судового рішення мало місце поза межами однорічного строку, встановленого Законом № 606-XIV.
При цьому колегія суддів враховує, що заявник посилався на положення статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, який набрав чинності тільки 5 жовтня 2016 року, тобто до дня набрання чинності цього Закону діяли та застосовувались норми Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, в тому числі в частині строків пред'явлення виконавчих документів до виконання.
Лише у випадку якщо строк пред'явлення виконавчого документа до виконання не закінчився, згідно норм Закону у попередній редакції, у зв'язку із прийняттям та набранням чинності новим Законом, такий строк продовжується до трьох років. Норми ж нового Закону на правовідносини, що виникли до його прийняття та регулювались старим законом і не продовжували існувати на час набрання ним чинності не розповсюджуються.
Слід також врахувати, що питання про поновлення строку на звернення до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення заявник не порушував і до заяви відповідного клопотання не додав, наведені мотиви щодо можливості такого звернення до суду до 17 серпня 2021 року є помилковими, апоновлення пропущеного процесуального строку з причин, які не є переконливими, може призвести до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно допринципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого участині першій статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частинами першою та другою статті 126 ЦПК України встановлено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Зважаючи на вищевикладене та ураховуючи, що заява про ухвалення додаткового рішення подана із значним пропуском строку, наведені у ній обставини не свідчать про можливість стягувача звертатися до суду без застосування відповідних строкових обмежень, а заявником не зазначено будь-яких поважних причини пропуску встановленого законом строку на звернення до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення заяви ТОВ «ФК «Інвент» про ухвалення додаткового рішення до рішення Апеляційного суду Київської області від 19 серпня 2014 року у справі № 369/257/14-ц без розгляду.
Разом з тим, залишення заяви про ухвалення додаткового рішення без розгляду не перешкоджає після усунення умов, що стали підставою для залишення заяви без розгляду, повторному зверненню до суду з такою заявою.
Керуючись статтями 13, 126, 270, 381 ЦПК України, суд
Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвент» про ухвалення додаткового рішення до рішення Апеляційного суду Київської області від 19 серпня 2014 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, про звернення стягнення на майно, залишити без розгляду.
Роз'яснити заявнику, що особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Судді: Н.В. Ігнатченко
С.А. Голуб
Д.О. Таргоній