10 грудня 2019 року м.Суми
Справа №585/264/19
Номер провадження 22-ц/816/5319/19
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Левченко Т. А. (суддя-доповідач),
суддів - Собини О. І. , Орлова І. В.
сторони:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 25 вересня 2019 року, ухвалене у складі судді Шульги В.О., в приміщенні Роменського міськрайонного суду Сумської області,
У січні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свої вимоги мотивує тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 11 листопада 2013 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 3200 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Так як відповідач порушила взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, виникла заборгованість, яка станом на 16 жовтня 2018 року становить 129 875 грн 84 коп. та складається: із заборгованості за кредитом - 1997 грн 57 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом - 122 639 грн 06 коп., заборгованість за пенею та комісією - 5239 грн 21 коп. АТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 111 616 грн 70 коп., яка складається з: 1997 грн 57 коп. - заборгованість за кредитом, 109 619 грн 13 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 11 листопада 2013 року по 31 серпня 2018 року; та стягнути судові витрати.
Роменський міськрайонний суд Сумської області рішенням від 25 вересня 2019 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 11 листопада 2013 року в сумі 1997 грн 57 коп. та судовий збір у розмірі 1921 грн 00 коп.
В іншій частині в задоволенні позову відмовив.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», не погоджуючись з вказаним рішенням в частині відмови у стягненні процентів, посилаючись на те, що рішення в цій частині ухвалено без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості по процентам та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а в іншій частині - рішення залишити без змін.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що з матеріалів справи вбачається та ніким не оспорюється, що 11 листопада 2013 року ОСОБА_1 погодилася з тим, що анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами, складають між нею та позивачем договір про надання банківських послуг; вона ознайомилася та згодна з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді, про що свідчить її підпис на вказаній заяві. Таким чином між позивачем та відповідачем було укладено договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у вигляді ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості.
Вважає, що не може бути взята до уваги позиція Верховного Суду, висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17, оскільки вказана позиція висловлена в конкретній справі за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору, як погоджені між сторонами у належний спосіб. У даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювалося відповідачем укладення чи не укладення кредитного договору, тому вказані обставини свідчать про її згоду з усіма умовами цього договору. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернула, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту.
На думку позивача, суд вказаним рішенням не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще й наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому - порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Суд ігнорує, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. Відмовляючи у стягненні відсотків по кредиту, місцевий суд допускає грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, яка є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Рішення місцевого суду в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту не оскаржується, а тому відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України колегією суддів не переглядається.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 11 листопада 2013 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 був укладений договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, згідно якої остання отримала кредитну картку. Розмір процентної ставки за користування кредитними коштами дана заява не містить (а. с. 8).
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256 (а. с. 9; 11-34).
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 16 жовтня 2018 року становить 129 875 грн 84 коп. та складається: із заборгованості за кредитом -1997 грн 57 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом - 122 639 грн 06 коп., заборгованості за комісією - 5239 грн 21 коп. (а. с. 6-7). При цьому банк просить стягнути заборгованість по тілу кредиту - 1997 грн 57 коп. та заборгованість по процентам за користування кредитом з 11 листопада 2013 року по 31 серпня 2018 року на суму 109 619 грн 13 коп., а всього на загальну суму 111 616 грн 70 коп.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування кредитними коштами, суд першої інстанції виходив з того, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису відповідача, а Анкета-заява, підписана відповідачем, не містить умов кредитування, строків дії договору, відсоткової ставки тощо, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки суд дійшов їх правильно встановивши фактичні обставини справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до частин 1 і 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд першої інстанції обґрунтовано враховував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Зокрема, встановивши обставини того, що в Анкеті-заяві позичальника від 11 листопада 2013 року процентна ставка не зазначена, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у вказаній частині, оскільки позивач не довів, а матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов, на які послався банк як на підставу для задоволення позову, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, отримуючи 11 листопада 2013 року кредитну картку, а також те, що вказані документи взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відмовивши у стягненні відсотків по кредиту, суд першої інстанції, тим самим, допустив грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та поставив під загрозу фінансову стабільність банку, то колегія суддів зазначає наступне.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
Таким чином, установивши обставини того, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, суд дійшов правильного висновку, що їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 11 листопада 2013 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена зокрема у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. В той же час позивач не позбавлений можливості заявити відповідні вимоги про стягнення з відповідача процентів відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України у розмірі облікової ставки Національного банку України.
Інші доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375, 381-382 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 25 вересня 2019 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач Т.А. Левченко
Судді: О.І.Собини
І.В. Орлов