Справа № 2-23/10
12 березня 2010 року м. Монастирище
Монастирищенський районний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді: Ротаєнко Д.С.,
при секретарі: Побережець І.І., Пугач В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Монастирище справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Христинівської міської ради, відділу Держкомзему у Христинівському районі Черкаської області, Черкаського обласного об'єднаного БТІ, Христинівської районної державної адміністрації Черкаської області, третіх осіб: нотаріальна контора Христинівського районного нотаріального округу Черкаської області, ЧОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання договору купівлі - продажу нерухомого майна та Державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, визнання акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом будинку, рішення виконкому про оформлення права власності на житловий будинок, державної реєстрації неправомірними, а свідоцтва про право власності на нерухоме майно - недійсним,
Позивач 30.01.2008 року звернувся в суд із позовом до відповідачів, третіх осіб про визнання договору купівлі - продажу нерухомого майна та Державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, застосування наслідків недійсності та усунення перешкод в користуванні майном. Підставою своїх вимог вважає, те що згідно договору купівлі - продажу від 18.09.1998 р. зареєстрованого в Христинівській держнотконторі в реєстрі № 2755 він є власником 0,20 га в АДРЕСА_2 На підставі договору купівлі - продажу від 18.09.1998 р., зареєстрованого у тій же держнотконторі в реєстрі за № 2753, він також є власником будинку - магазину готовністю 70 % та приміщень: підсобного приміщення В, підсобного приміщення Б, підсобного приміщення Г, підсобного приміщення Д, гаража Ж. 15.02.2006 р. ним укладений договір купівлі - продажу з ОСОБА_5, який зареєстрований у державного нотаріуса Христинівського районного нотаріального округу в реєстрі № 353, згідно якого він провів відчуження незакінченого будівництвом комплексу: житлового будинку, магазину та підсобних будівель, готовністю 78 %. Вважає, що договір купівлі - продажу від 15.02.2006 р. є недійсним, так як відповідно до ст. 203 ч. 5 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ст. 655 ЦК України згідно до змісту договору купівлі - продажу він повинен передати нерухоме майно у власність ОСОБА_2 та отримати від нього плату. Фактично при укладенні договору купівлі - продажу такі наслідки не очікувались і оплати 178 800 гривень він не отримував. Договір купівлі - продажу від 15.02.2006 р. укладався для виду, без наміру створення правових наслідків за договором. Однак, подальші дії відповідача свідчать, що він вирішив у формі обману заволодіти належним йому майном. Більш того, в порушення чинного законодавства, переслідуючи ціль закріплення за ним на праві власності всього об'єкту нерухомого майна, ОСОБА_2 в обхід закону отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку 0,20 га серії ЯБ №867649 від 21.02.2006 р. за підписами голови Христинівської міськради та начальника Христинівського районного відділу земельних ресурсів. Підставою для отримання Державного акта ОСОБА_2 зазначив договір купівлі - продажу землі від 15.02.2006 р. за № 35-3, який не є договором на відчуження землі, а є, на його думку, договором для виду на відчуження споруд. Вважає, що Державний акт на право власності на земельну ділянку необхідно визнати незаконним та недійсним. Крім того, при оформленні договору купівлі - продажу об'єкту нерухомого майна від 15.02.2006 р. допущені і інші порушення. Так, в договорі зазначено, що об'єкт розташований на земельній ділянці в АДРЕСА_2 Фактично об'єкт знаходиться на двох присадибних земельних ділянках: АДРЕСА_2 а. Згідно до договору від 15.02.2006 р. об'єктів нерухомого майна більше ніж в договорі купівлі - продажу від 18.09.1998 р. за яким він набув право власності на об'єкти нерухомого майна. Процент готовності вищий. Однак, нотаріальна контора не зажадала у виконання п. 74 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 03.03.2004 р. відповідного судового рішення про визнання права власності на недобудований об'єкт нерухомого майна. Діями ОСОБА_2 порушено його право власності, як на незакінчені будівництвом споруди, так і на землю (присадибні земельні ділянки в АДРЕСА_2 та 22 а). Вважає, що при визнанні договорів недійсними сторони повинні бути приведені до первісного стану. Просить постановити рішенням, яким визнати договір купівлі - продажу від 15.02.2006 р., зареєстрований в державній нотконторі Христинівського районного нотаріального округу в реєстрі № 353, згідно до якого він продав ОСОБА_2 об'єкти нерухомого майна в АДРЕСА_2 за 178 800 гривень та Держаний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯБ № 867649 від 21.02.2006 р., згідно до якого ОСОБА_2 є власником 0,20 га в АДРЕСА_2, недійсними. Привести сторони у первісний стан та зобов'язати ОСОБА_2 повернути йому об'єкти нерухомого майна - споруди та земельні ділянки в АДРЕСА_2 та 22 а, усунувши перешкоди в користуванні вказаним майном.
Заявою від 04.12.2008 року позивач доповнив правові підстави своїх вимог наступним. Договір купівлі - продажу укладався для виду, для отримання кредиту, він надавав згоду на реєстрацію договору стосовно лише споруд, які розміщенні по АДРЕСА_2 Саме такий адрес зазначений в договорі купівлі - продажу. Однак, при переліку приміщень, включені і приміщення, які відносяться до присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_2: приміщення під літерами "Г" "Д", "Ж", навіс "З", Фундамент И, вбиральня "Е". Ці включення проведенні без узгодження з ним, на його думку, умисно, для того, щоб завищити вартість будівель для отримання більш високого кредиту. Він людина похилого віку і в документі, прочитавши адресу Першотравнева, 20 А, цим обмежився, вважаючи, що будови переліченні саме ті, що відносяться до цієї присадибної земельної ділянки. Тому, інвентар бюро не повинно було у витязі із Реєстру надавати перелік приміщень, які відносяться до АДРЕСА_2 а в м. Христинівка, а нотаріальна контора не повинна була такі приміщення включати в текст договору. Два номери не об'єднані рішенням виконкому місцевої ради в один та не наданий двом номерам один юридично значимий номер. Він підозрює, що інвентар бюро, нотаріус та ОСОБА_2 діяли узгоджено, на користь ОСОБА_2, який із самого початку виношував намір обманути його та в послідуючому не розривати договір від 15.02.2006 року, а заволодіти обома садибами із відповідними спорудами. На присадибній земельній ділянці АДРЕСА_2 А є самовільно зведені споруди: під цифрами 3 та 2, що підтверджується планом - схемою від 21.02.2006 року, а саме: приміщення під літерами "Г", "Д", "Ж". У технічному паспорті на будинок по вул. Першотравнева, 20 - а, від 03.07.1998 року є запис, що при забудові виявлені відступлення від проекту забудови. Тому, будівництво є самовільним. Інвентар бюро повинно було зажадати вирішення питання узаконення споруди відповідно до ст. 376 ЦК України і лише після цього видавати витяг із реєстру для держнотконтори. У документах на будови (АДРЕСА_2) є відмітки про самовільне будівництво, а держнотконтора не мала права реєструвати договір купівлі - продажу. Вважає, що перелічені обставини є підставами для визнання договору купівлі - продажу від 15.02.2006 року недійсним, як вчинений під впливом помилки, обману та є фіктивним, без наміру створення правових наслідків.
Заявою № 818 від 18.03.2009 року позивач доповнив позовні вимоги, відповідно до якої в процесі розгляду справи встановлені нові правові обставини, які спрямовані в порушення вимог закону на порушення його права власності на житловий будинок та господарські споруди. На підставі договору купівлі - продажу від 15.02.2006 року, зареєстрованого в держнотконторі Христинівского району нотаріального округу в реєстрі за № 353, ним продано ОСОБА_2 житловий будинок, магазин та підсобні приміщення готовністю 78%, що знаходяться в АДРЕСА_2 ОСОБА_2, маючи намір отримання кредиту, спонукав працівників Христинівської райдержадміністрації до оформлення акту держаної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку від 21.02.2006 року, в якому зазначена 100 % готовність будинку та споруд, хоч фактично рівень забудови відповідав 78 % . Зазначений акт затверджений розпорядженням голови Христинівської райдержадміністрації від 23.02.2006 року за № 37. На підставі цього Акту виконкомом Христинівської міської ради прийнято рішення за № 35 від 03.03.2006 року про дозвіл на оформлення права власності на житловий будинок зі службовими будівлями і спорудами в АДРЕСА_2 на ОСОБА_2, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 03.03.2006 року, яке зареєстроване в Єдиному реєстрі прав власності на нерухоме майно в Христинівському виробничому підрозділі Черкаського об'єднаного бюро техінвентаризації. Завершивши незавершене будівництвом домоволодіння, як завершене, та отримавши на підтвердження цього відповідні документи, ОСОБА_2. надав ці документи у ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та оформив Кредитний договір та Договір Іпотеки 24.04.2007 року. Перелічені документи, починаючи з акта державної приймальної комісії від 23.02.2006 року та до свідоцтва про право власності і його державної реєстрації є, на його думку, неправомірними. Житловий будинок, будівлі та споруди в АДРЕСА_2 не завершені будівництвом. Відповідно до ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва /створення майна/ особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо. ОСОБА_2, порушивши чинне законодавство та схиливши до цього працівників відповідних служб, маючи право в якості власника на матеріали, оформив право власності на закінчене будівництвом домоволодіння рівень забудови якого становив 78 %. За таких обставин його додаткові позовні вимоги є послідовними на захист порушеного його права власності. Просить постановити рішення, яким задовольнивши його позовні вимоги за основним позовом, визнати Акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку садибного типу від 21.02.2006 р., розпорядження голови Христинівської райдержадміністрації за № 37 від 23.02.2006 року про затвердження вказаного акта, рішення виконкому Христинівської міської ради за № 35 від 03.03.2006 року про оформлення права власності на житловий будинок, свідоцтво про право власності на нерухоме майно на ім'я ОСОБА_2 на будинок, будівлі та споруди в АДРЕСА_2, яке видано Христинівською міською радою 03.03.2006 року та державну реєстрацію в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, яка проведена Христинівським виробничим підрозділом Ч0БТІ 03.03.2006 року, цього домоволодіння, неправомірними та анулювати їх.
Відповідач по первісному позову 29.04.2008 року звернувся в суд із зустрічним позовом до відповідача та третіх осіб про визнання права на земельну ділянку , відповідно до якого в провадженні Христинівського районного суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до нього про визнання договору купівлі-продажу майна, державного акту на право власності на земельну ділянку недійсними. У своїх позовних вимогах позивач за первісним позовом, не заперечуючи факту укладення із ним нотаріально посвідченого Договору купівлі - продажу незавершеного будівництвом комплексу по АДРЕСА_2 від 15.02.2006 р., наполягає на тому, що даний Договір є недійсним внаслідок його неоплатності з боку покупця, а належна вищезгаданій споруді земельна ділянка розміром 20 га досі не є його власністю через нібито неправомірність видачі йому Державного акта на неї. Внаслідок чого, ОСОБА_1 І.3. досі вважає себе власником цієї земельної ділянки. В обґрунтування своєї процесуальної позиції ОСОБА_1 посилається на порушення нотаріусом під час посвідчення договору купівлі - продажу від 15.02.2006 р. п. 74 "Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" (право власності на незавершені об'єкти, на думку позивача, виникає лише на підставі рішення суду) та порушення Христинівським районним відділом земельних ресурсів процедури і порядку видачі йому спірного Державного акту. Оскільки, тим самим позивач за первісним позовом ставить під сумнів його право власності на спірну споруду та земельну ділянку, він змушений заявити до нього зустрічний позов з метою захисту його прав та законних інтересів, так як позовні вимоги ОСОБА_1 І.3. вважає безпідставними. Викладає та обґрунтовує свої зустрічні позовні вимоги таким чином. Відповідно до ст. 657 ЦК України: Договір купівлі-продажу земельної ділянки, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Мова у цій статті іде про окремо взяту земельну ділянку. Проте, він став власником незавершеного будівництвом комплексу (78% готовності) по АДРЕСА_2 та належної йому земельної ділянки (0,20 га) на підставі нотаріально посвідченого Договору купівлі - продажу від 15.02.2006 р., р. № 353. Зазначений комплекс споруд складається з житлового будинку, магазину, підсобної будівлі, що розташовані на приватизованій земельній ділянці розміром 0,20 га (п. 1 Договору від 15.02.2006 р.). Цей комплекс належав продавцю (ОСОБА_1.) теж на підставі договору купівлі - продажу від 18.09.1998 р. реєстр. № 2753. Твердження позивача про порушення нотаріусом законодавства під час оформлення договору купівлі - продажу від 15.02.2006 р. є помилковим. Ніякого судового рішення, як обов'язкової правової підстави для визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, під час його відчуження не вимагається. Такий висновок витікає зі змісту ст. 331 ЦК України: (Набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва), згідно якої: У разі необхідності особа … може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно - кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва. Посилання ОСОБА_1 І.3. на порушення нотаріусом при посвідченні спірного Договору від 15.02.2006 р. п. 74 "Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженої Наказом Мін'юсту України N 20/5 від 03.03.2004 р. (із змінами), теж є безпідставним. Зазначений пункт згадує судове рішення лише як одну з підстав посвідчення договору, тобто як один з правовстановлюючих документів, і ніяким чином не пов'язує з його відсутністю необхідність відмови в посвідченні договорів відчуження об'єктів незавершеного будівництва. Дійсно, судове рішення є підтвердженням права власності на майно, але лише за наявності спору щодо нього. За відсутності спору, слід керуватись цитованою вище ст. 331 ЦК України. Крім того, п. 75 цієї ж Інструкції від 03.03.2004 р. наголошує, що: У разі якщо власник недобудованого нерухомого майна набув право власності на це майно до набрання чинності Цивільним кодексом України (01.01.2004), це майно може бути предметом відчуження. ОСОБА_10 став власником незавершеного будівництвом комплексу споруд по АДРЕСА_2 на підставі нотаріально посвідченого Договору купівлі - продажу від 18.09.1998 р. (на цей Договір є посилання в спірному Договорі від 15.02.2006 р.). Отже, дії нотаріуса, пов'язані з посвідченням Договору 15.02.2006 р., є правомірними. Твердження позивача за первісним позовом про відсутність оплати за Договором купівлі - продажу від 15.02.2006 р. є неправдивими і голослівними. Вони спростовуються текстом самого Договору, ним підписаного, зокрема його пунктом 2, за яким: продаж вчинено за 178 800 грн., які він, продавець, отримав від покупця повністю до підписання цього договору, та сторони стверджують факт повного розрахунку за договором (як зазначено в його тексті). Вважає, що нотаріально посвідчений Договір є допустимим, належним і достатнім доказом правомірності перелічених у ньому фактів, що звільняє його від обов'язку доказувати їх очевидність, адже в силу ст. 61 ЦПК України даний юридичний факт (факт плати), як такий, що письмово підтверджений сторонами, має преюдиційну силу, а тому повторному доказуванню не підлягає. Крім того, будь-яких доказів протилежного позивач за первісним позовом не навів. Що стосується його підприємницької діяльності, яку позивач за первісним позовом чомусь пов'язує із дійсністю Договору від 15.02.2006 року, мусить зазначити, що вона немає ніякого торкання до спірних правовідносин і з останніми не пов'язана ні прямо, ні опосередковано. Стосовно його права власності на земельну ділянку. Згідно законодавства, право власності на землю є похідним від права власності на об'єкти нерухомості, які на ній розташовані. Тобто при переході права власності на споруду право на земельну ділянку, на якій вона розташована, переходить автоматично. Винятків з цього правила закон не передбачає. Будь-яке інше вирішення цього питання створювало б перешкоди власнику нерухомості в користуванні своїм майном, що є неможливим з огляду на ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, згідно яких: Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Зазначений висновок кореспондується також із змістом ст. 120 Земельного кодексу України (Перехід права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду) та ст. 377 ЦК України, за якою: До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені... Ст. 120 ЗК України (в редакції ЗУ від 27.04.2007 р. № 997-У) взагалі не передбачає окремого договору на земельну ділянку в разі відчуження об'єкту нерухомості, на ній розташованого. Стара ж редакція цієї статті допускала можливість, а не обов'язковість укладення окремих угод по земельній ділянці, які відчужуються разом з будинком. Просто нова редакція цієї статті привела її зміст у точну відповідність із змістом ст. 377 ЦК України, яка існує із 01.01.2004 р. Зазначена норма (ст. 377 ЦК України) не обумовлює перехід права власності на земельну ділянку укладенням окремого договору її купівлі-продажу у разі, коли така ділянка належить відчужуваним спорудам. Крім того, жодна з редакцій ст. 120 Земельного кодексу України ніколи не передбачала можливості продажу споруди без земельної ділянки, цій споруді належної, внаслідок чого правова ситуація, за якої проданий будинок належить одній особі, а земельна ділянка під ним іншій, неможлива. Договір купівлі - продажу від 15.02.2006 р. подібних застережень (про продаж споруд окремо від земельної ділянки) не містить, а продавець ОСОБА_10. на час його укладення, на них не наполягав. Відповідно до п/п г) п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16.04.2004 р. N 7: Якщо договором про відчуження жилого будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено до набувача переходить право власності на ті її частини, одна з яких зайнята жилим будинком, будівлею чи спорудою, а інша необхідна для їх обслуговування. У їхньому випадку у Договорі купівлі - продажу незавершеного будівництвом комплексу 15.02.2006 р. зазначено розмір приватизованої земельної ділянки, йому належної (0,20 га згідно п. 1 Договору), що робить його власником відповідно до ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України та цитованого вище п/п г) п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 р. N 7. Тому вважає, що він набув право власності на земельну ділянку розміром 0,20 га по АДРЕСА_2, викупивши її разом із спорудами на підставі нотаріально посвідченого Договору купівлі - продажу незавершеного будівництвом комплексу споруд від 15.02.2006 р., р. № 353. Оскільки, позивач за первісним позовом ставить його дійсність під сумнів (оспорює), змушений просити суд визнати його власником спірної земельної ділянки, як особу, що в законному порядку придбала розташовані на ній об'єкти нерухомості. У зв'язку з наведеним дії Христинівської міської ради та Христинівського районного відділу земельних ресурсів, пов'язані із видачею йому Державного акту серії АБ № 867649 від 21.02.2006 р. на спірну земельну ділянку, вважає повністю правомірними і такими, що узгоджуються з положеннями ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України та п. 1.16. "Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі", затвердженої Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах 04.05.1999 р. N 43, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04 червня 1999 р. за N 354/3647. Зазначений пункт (в редакції Наказу Держкомзему від 29.12.2003 р.) визначає договір відчуження земельної ділянки (договір її купівлі - продажу) правовою підставою для виготовлення Технічної документація зі складання відповідного державного акту на право власності на земельну ділянку на нового власника. Згідно ч. З ст. 152 Земельного кодексу України (Способи захисту прав на земельні ділянки): Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав ... Ціну позову 2 000 грн визначив відповідно до ціни, зазначеної у Договорі продажу 2-х земельних ділянок ОСОБА_1 І.3. громадянками ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідченому нотаріусом Христинівської держнотконтори 18.09.1998 р. (зараз ці земельні ділянки об'єднані в одну за адресою: вул. Першотравнева, 20 А м. Христинівки - внаслідок належності їх одному власнику). Просить прийняти його зустрічний позов та об'єднати його в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1; визнати за ним право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 розміром 0,20 га, належну комплексу споруд, на ній розташованих, - як таку, що перейшла до нього у власність на підставі укладеного між ним та ОСОБА_1 нотаріально посвідченого Договору купівлі - продажу незавершеного будівництвом комплексу по АДРЕСА_2 від 15.02.2006 р., № 353; у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до нього про визнання договору купівлі - продажу майна, державного акту на право власності на земельну ділянку недійсними - відмовити внаслідок їх правової безпідставності; покласти на відповідача судові витрати.
Від третьої особи ЧОД ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" за № 09-03/06-175 від 28.10.2008 року надійшло заперечення відповідно до якого ВАТ "Райффайзен банк Аваль" вважає, що первісний позов не підлягає до задоволення, так як він є незаконним та безпідставним, а зустрічний позов має бути задоволений із наступних причин. 17 квітня 2007 року між ВАТ "Райффайзен банк Аваль" та ОСОБА_5 ( далі - Позичальник) укладено Кредитний договір № 010/02-50/510-07. На підставі даного договору Позичальнику було надано кредит в сумі 50 000 дол. США. 24 квітня 2007 року між Банком та ОСОБА_5 укладено Договір іпотеки нерухомого майна зареєстрований в реєстрі під № 1214, державним нотаріусом ОСОБА_8, за якою ОСОБА_2 передав в іпотеку Банку, в забезпечення виконання Позичальником умов Кредитного договору, нерухоме майно, а саме комплекс будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_2 Твердження позивача за первісним позовом про те, що договір купівлі - продажу від 15.06.2006 року укладався для виду, без наміру створення правових наслідків за договором, в зв'язку з чим оплата за ним не проводилася є неправдивим та спростовується тим, що: по - перше, первісний повивач в своєму позові не вказує для чого конкретно був укладений договір, яка була необхідність його укладення; по - друге, дії сторін за даним договором свідчать про дійсність угоди, а саме первісний відповідач в повному обсязі володів, розпоряджався та користувався придбаним майном весь цей час, що підтверджується укладеним договором іпотеки нерухомого майна від 24.04.2007 року; по - третє, в п.2 Договору купівлі - продажу від 15.02.2006 року зазначено, що "Продаж цей вчинено за 178800 гривень, які він, як продавець отримав від покупця повністю до підписання цього договору". Крім того ст. 61 ЦПК України передбачено, що обставини, визнані сторонами, які беруть участь у справі не підлягають доказуванню. Факт оплати письмово підтверджується сторонами, у вказаному нотаріально посвідченому договорі; по - четверте, майже 3 роки первісний позивач не звертався за захистом своїх порушених (з його слів) прав в той час, як відповідач володів, розпоряджався та користувався придбаним майном без обмеження. Також в позовній заяві первісний позивач вказує на те, що ОСОБА_2 в обхід закону отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку. Але з цим не можна погодитися, оскільки, в ст. 377 ЦК України зазначено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, у розмірах встановлених договором. У вищевказаному договорі від 15.02.2006 року зазначено розмір приватизованої земельної ділянки, яка становить 0,20 га. На підставі вказаного договору ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку. Твердження ОСОБА_1 про те, що нотаріусом було порушено п. 74 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03.03.2004 року(право власності на незавершені об'єкти виникає лише на підставі рішення суду) є помилковим та надуманим. Ніякого судового рішення, як обов'язкової підстави для визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва під час його відчуження закон не вимагає. Зазначений пункт згадує судове рішення лише як одну з підстав договору, тобто як один із правовстановлюючих документів. Крім того в п.75 цієї ж Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03.03.2004 року зазначено, що "У разі якщо власник недобудованого нерухомого майна набув право власності на це майно до набрання чинності Цивільним кодексом України (01.01.2004 року), то це майно може бути предметом відчуження. ОСОБА_1. 18.09.1998 року став власником незавершеного будівництвом комплексу споруд по АДРЕСА_2 також на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу. Крім того, ст.331 ЦК україни передбачено, що «У разі необхідності особа … може укласти договір щодо об»єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об»єкта нерухомого майна ..» Таким чином, вважають, що вказаний договір купівлі - продажу від 15.02.2006 року укладений згідно чинного законодавства, а державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 867649 від 21.02.2006 року - законними. Просять у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Христинівської міської ради, Христинівського районного відділу земельних ресурсів, третя особа - нотконтора Христинівського районного нотаріального округу про визнання договору купівлі - продажу нерухомого майна та Державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним - відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Христинівської міської ради, Христинівськокго районного відділу земельних ресурсів, нотконтора Христинівського районного нотаріального округу про визнання права власності на земельну ділянку - задовольнити.
Ухвалою Монастирищенського районного суду від 25 листопада 2009 року в якості співвідповідачів за зустрічним позовом притягнуто ОСОБА_9 та ОСОБА_6
У судових засіданнях представники ОСОБА_1 як позивача по первісному позову та відповідача по зустрічному позову : ОСОБА_10 та ОСОБА_11 підтримали позовні вимоги свого довірителя, його письмові пояснення та дали пояснення, аналогічні, викладеним в позовних заявах та додаткових заявах позивача. Також доповнили, що вказаний договір укладався з метою, щоб ОСОБА_2 отримав кредит для ведення спільної підприємницької діяльності. За такий короткий проміжок часу відповідач не міг завершити будівництво комплексу, який був готовий на 78% та зібрати комісії для введення його в експлуатацію. Просять позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити повністю.
ОСОБА_2 як відповідач по первісному позову та позивач по зустрічному позову у судовому засіданні 21 січня 2010 року підтримав свої позиції, викладені в зустрічній позовній заяві, дав аналогічні, викладеним позиціям пояснення, заперечив повністю пояснення представників щодо укладення договору без настання наслідків та отримання кредиту, а також заперечив, що кошти не передавав, та просив позов ОСОБА_1 з доповненнями залишити без задоволення, його зустрічний позов задовольнити.
Представник ОСОБА_2 як відповідача по первісному позову та позивача по зустрічному позову адвокат ОСОБА_12 у судовому засіданні 21 січня 2010 року підтримав позиції довірителя викладені в зустрічній позовній заяві та пояснення дані ним у судовому засіданні, дав аналогічні пояснення. Вважає, що позивач і сам міг отримати кредит для спільної діяльності чи його син, який є представником у судовому засіданні, без укладення договору купівлі-продажу. П росив позов ОСОБА_1 залишити без задоволення, зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити.
Представник ЧОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» у судовому засіданні 21 січня 2010 року підтримав надані заперечення, дав пояснення, аналогічні, викладеним позиціям у запереченні та просить позов ОСОБА_1 залишити без задоволення, зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити.
Представник відділу Держкомзему у Христинівському районі Черкаської області підтримав(згідно тексту листа) позовні вимоги ОСОБА_1 , так як в Державному акті серії ЯБ № 867649 виданого на ім»я ОСОБА_2 в стрічці «на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.02.2006 року за № 353» допущена технічна помилка, просять справу розглядати за відсутності їх представника (т.1 а.с.97, т.2 а.с.29, т.2 а.с.68, т.2 а.с.93).
Представник Христинівської державної нотаріальної контори подав заяву про розгляд справи за його відсутності та про те, що заперечень проти позову ОСОБА_13 до ОСОБА_2 та доповнень до обставин справи не має (т.2 а.с.42).
Відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_9 в судові засідання не з»явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час і місце розгляду справи повідомлені в установленому законом порядку, про що свідчать розписки про вручення судових повісток.
Представник Черкаського обласного об'єднаного БТІ, Христинівської районної державної адміністрації Черкаської області, відділу земельних ресурсів у Христинівському районі, Христинівської міської ради у судове засідання не з»явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час і місце розгляду справи повідомлені в установленому законом порядку, про що свідчать розписки про вручення судових повісток.
Ухвалою Монастирищенського районного суду від 12 березня 2010 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_9, третіх осіб: відділу земельних ресурсів у Христинівському районі, Христинівської міської ради, Христинівської районної державної нотаріальної контори про визнання права власності на земельну ділянку, залишено без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст.207 ЦПК України.
Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 не підлягає до задоволення в повному обсязі, виходячи з наступного:
- суд при вирішенні спору керується ЗК України 1990 року в редакції 1992 року, ЗК України в редакції 2001 року, ЦК України в редакції 2003 року та іншими нормативними актами які діяли на момент вчинення особами, які беруть участь у справі, тих чи інших дій, бездіяльності та прийняття ними рішень, які є предметом даного спору;
- в частині визнання договору купівлі - продажу від 15.02.2006 р., зареєстрованого в державній нотконторі Христинівського районного нотаріального округу в реєстрі № 353, згідно до якого ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 об'єкти нерухомого майна в АДРЕСА_2 за 178 800 гривень недійсним, позов не підлягає задоволенню, так як:
- в ідповідно ст. 203 ЦК України 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3.Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей;
- згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним;
- відповідно ст. 209 ЦК України 1. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. 2. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.3. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу. 4. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений;
- згідно ст . 210 ЦК України 1. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. 2. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом;
- відповідно ст. 331 ЦК України 1.Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. 2. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. 3. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва;
- з гідно ст. 657 ЦК України 1. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації;
- сторони уклали письмовий договір, посвідчили його нотаріально (т.1 а.с.40) та в подальшому відповідач здійснив реєстрацію свого права на нерухоме майно, що підтвержується Свідоцтвом про право власності на ім»я ОСОБА_2 та витягом з Реєстру (т.1 а.с. 44, 45);
- відповідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. 3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин);
- позивач підставами визнання недійсним договору купівлі-продажу зазначає помилку, обман, його фіктивність та удаваність;
- згідно ст. 229 ЦК України : Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. 2. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки;
- відповідно ст.230 ЦК України 1. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.2. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину;
- згідно ст.234 ЦК України 1. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.2. Фіктивний правочин визнається судом недійсним;
- відповідно ст.235 ЦК України 1. Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. 2. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили;
- згідно ст.57 ЦПК України : 1. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 2. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів;
- відповідно ст. 60 ЦПК України : 1. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. 2. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. 3. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.4. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях;
- судом сторонам роз»яснювались їх права та обов»язки, разом з тим, крім письмових матеріалів, вони суду інших доказів не надали, клопотання про призначення експертизи чи виклик і допит свідків, як і про допит самих сторін в якості свідків, суду не заявили, а їх пояснення як сторін та представників відповідно ч.2 ст.57 ЦПК України та п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» не є доказом;
- відповідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» :
- п.19. Відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним;
- п.20. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів;
- п.24 Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний;
- п.25. За удаваним правочином (стаття 235 ЦК ) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний;
- згідно наданих суду доказів (письмові матеріали справи), судом вчинення порушень як при укладенні спірного договору так і при його виконанні не встановлено;
- суд вважає безпідставним посилання позивача та його представників, що нотаріус не мав повноважень укладати договір, так як необхідним було рішення суду, оскільки, в ст.331 ЦК України внесено зміни, та в редакції статті, яка діяла на час укладення угоди, дії нотаріуса відповідали ЦК, який має вищу юридичну силу, чим Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 03.03.2004 року;
- суд вважає, що не може бути підставою для задоволення позову посилання позивача на те, що мало місце самовільне будівництво споруд для належного оформлення яких необхідним було рішення суду про узаконення даних об»єктів, так як відступлення від проекту забудови, самовільне будівництво згідно Технічного паспорту мало місце станом на 10.11.1998 року (т.2 а.с.79-85). П ід час судового розгляду представником позивачів, що підтверджується технічним записом судового засідання, надавався інший Технічний паспорт, де запис про наявність самовільного будівництва на той період часу відсутній, а також тому, що зазначені обставини могли бути виправлені надалі, що і було зроблено, виходячи з реєстрації права власності на них;
- суд вважає, що пояснення представників позивача, що має місце помилка, так як позивач не продавав всього комплексу, а лише будови, які знаходяться на одній земельній ділянці по АДРЕСА_2, не можуть бути підставою для задоволення позову, так як позивач продавав не земельну ділянку, а об»єкти незавершеного будівництва, які перелічені в договорі і вони розташовані на земельній ділянці розміром 0,20 га, на підтвердження права розпорядження якими позивач на момент укладення договору з відповідачем надав договір купівлі - продажу, відповідно до якого він є власником цих будівель і розташовані вони на земельній ділянці 0,20 га (т.1 а.с. 41);
- суд вважає безпідставними посилання позивача, що за договором він не отримав коштів, оскільки, про отримання ним коштів у повному обсязі за продаж майна від відповідача до підписання договору та його посвідчення нотаріально він зазначив у спірному договорі та підтвердив своїм підписом у ньому. Належних та допустимих доказів протилежного суду не надав, а тому суд вважає, що позов у цій частині повністю не підлягає задоволенню;
- суд вважає, що позов про визнання Держаного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯБ № 867649 від 21.02.2006 р. (т.1.а.с.4), згідно до якого ОСОБА_2 є власником 0,20 га в АДРЕСА_2, недійсним, не підлягає задоволенню, виходячи з наступного :
- позивач не надав суду доказів для задоволення його позову в частині визнання недійсним договорів купівлі-подажу об»єктів нерухомого майна: незакінченого будівництвом будинку та господарських споруд, які розташовані на даній земельній ділянці, т ому суд вважає, що позов у частині визнання недійсним Державного акта на частину земельної ділянки, яка знаходиться під житловим будинком та спорудами не підлягає задоволенню, оскільки, відповідно ст.120 ЗК України (ред.2001 року), яка діяла на час укладення угоди, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю, споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені , без зміни її цільового призначення. Якщо договором про відчудження житлового будинку, будівлі, споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на ту частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчудження до набувача переходить право корисування тією частиною земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування;
- крім цього, позивачем зазначено декілька підстав визнання договору недійсним та не конкретизовано у якій частині цей договір не відповідає тому чи іншому положенню законодавства (обман, удаваність, фіктивність і т.д.). Не змогли конкретизувати ці вимоги і представники позивача під час розгляду справи по суті, а вказували на всі ознаки та що вони відносяться до всього договору. Таке посилання позивача та його представників на різні підстави для задоволення позову виключають одна одну, якщо виходити з викладення ними позовних вимог;
- суд вважає, що позов про визнання недійсним Державного акта в частині земельної ділянки, яка знаходиться не під спорудами, не підлягає задоволенню, так як вважає, що позивач не набув право власності чи право користування на земельну ділянку, виходячи з наступного:
- відповідно до ст. 30 ЗК України 1990 року в редакції 1992 року, яка діяла на момент укладення договору купівлі-продажу земельних ділянок з об»єктами незавершеного будівництва відповідно 18.09.1998 року позивачем з ОСОБА_9 та Жирна.Я. (т.1 а.с. 41 ) «При переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів. При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди . Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу;
- разом з тим, згідно ст. 22 цього ж Кодексу « Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється;
- позивач не надав суду доказів, що він звернувся в установленому законом порядку до землевпорядних організацій для оформлення права власності на дані земельні ділянки відповідно цього законодавства, як і не звернувся після введення в дію ЗК України в ред.2001 року, відповідно до ст.125 ЗК України якого « Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості) , одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації, забороняється, тобто це право не набувається автоматично, а лише після його державної реєстрації;
- тому суд вважає, що права власності на земельні ділянки позивач не набув та втратив цю можливість після укладення договору купівлі - продажу об»єктів нерухомого майна. Правильність саме такого тлумачення положення ЗК України в частині переходу права власності та моменту його набуття свідчать : рішення Верховного Суду України від 18.02 2009 року реєстровий № 6821461, ухвала Верховного Суду України від 17.09.2008 року реєстровий № 6821461), а на час укладення договору з відповідачем право власності на спірні земельні ділянки посвідчувались Державним актом ОСОБА_9 серії ЧР від 16.07.1998 року по АДРЕСА_2 ( т.2 а.с.94) та Державним актом ОСОБА_6 серії ЧР від 16.07.1998 року по вулиці Першотравнева 22,а, ( т.2 а.с.95);
- так як позивачем не надано суду доказів для задоволення позову в цій частині, не підлягає задоволенню позовна вимога про приведення сторін у первісний стан та зобов'язання ОСОБА_2 повернути позивачу об'єкти нерухомого майна - споруди та земельні ділянки в АДРЕСА_2 усунувши перешкоди в користуванні вказаним майном, які є похідними;
- з аналогічних підстав : не надання доказів протиправності рішень, тобто прийняття їх у невідповідності з нормами діючого законодавства ( не в межах компетенції, неналежним чином і т.п.), порушення прав позивача та відсутності права на спірне майно не підлягають задоволенню і його позовні вимоги в частині : визнання неправомірними Акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку садибного типу, дачного та садового будинків від 21.02.2006 року, затвердженого розпорядженням Христинівської РДА 23.02.2006 та зареєстрованого в Христинівській РДА (т.2 а.с.90-91); розпорядження голови Христинівської райдержадміністрації за № 37 від 23.02.2006 року «Про затвердження акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об»єкта (т.2 а.с.114) ; рішення виконкому Христинівської міської ради за № 35 від 03.03.2006 року «Про оформлення права власності» (т.2 а.с.89); свідоцтва про право власності на нерухоме майно на ім'я ОСОБА_2 на будинок, будівлі та споруди в АДРЕСА_2, яке видано Христинівською міською радою 03.03.2006 року та державної реєстрації в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, яка проведена Христинівським виробничим підрозділом ЧОБТІ 03.03.2006 року, цього домоволодіння, та анулювання їх;
- інтереси сторін представляли особи, які є адвокатами і відповідно володіють знаннями діючого законодавства, клопотання про призначення експертизи, що об»єкт не завершений, про огляд місця не заявили, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях;
- звернення ж до правоохоронних органів з приводу наявності в діях осіб при вчиненні дій з приводу оформлення права власності на об»єкти, які є предметом спору, не є підставою для зупинення провадження у справі, так як доказів порушення кримінальної справи сторони не надали, а навіть, якщо надалі і буде встановлено, що мало місце кримінально-каране діяння в діях осіб, які беруть участь в розгляді справи, сторін чи їх представників, це буде підставою для перегляду рішення за нововиявленими обставинами;
- суд вважає, що вік позивача не свідчить про його недієздатність та не може бути підставою для задоволення позову, так як в момент укладення договору разом з ним була його дружина, він добудовував об»єкти, володів ними на протязі тривалого часу, оформляв право власності ОСОБА_14 на відчуджені об»єкти на його прохання (т.1 а.с.128), тому йому було достовірно відомо на яких земельних ділянках вони знаходяться,
- суд показання свідків, які були допитані Христинівським районним судом, при постановленні рішення не враховує на підставі ст. 183 ЦПК України, п.31 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» так як клопотання про безпосередній їх допит Монастирищенським районним судом від осіб, які беруть участь, не надходило; доказів неможливості їх безпосереднього допиту в судовому засіданні не надано; справа направлена на розгляд Монастирищенському районному суду після задоволення заяв про відводи суддів з причини, що існують обставини, які викликають сумнів у їх безсторонності;
- суд вважає також, що посилання представників позивача як на підставу задоволення позову - його визнання іншими особами, які беруть участь у справі, не можуть бути підставою для його задоволення, оскільки, суд при визнанні позову відповідачем постановляє рішення про його задоволення при наявності до того законних підстав ( ст.174 ЦПК України).
Судові витрати стягненню з відповідача не підлягають на підставі ст.88 ЦПК України.
Заборону відчуджувати майно, що належить ОСОБА_2 : житловий будинок, магазин та підсобні будівлі, а також земельну ділянку 0,20 га, яке знаходиться за адресою в АДРЕСА_2 згідно ухвали Христинівського районного суду від 06 березня 2008 року, скасувати після набрання рішенням законної сили.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3,5,6,7,8,10,11,14, 57,60, 158-159, 174, 213-215 ЦПК України, ЗК України 1990 року в редакції 1992 року, ЗК України в редакції 2001 року, ЦК України в редакції 2003 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» , Постановою Пленуму Верховного Суду України № 13 від 25.12.1996 року « Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» , Постановою Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року « Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», Постановою Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», «Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» затвердженої Наказом від 03.03.2004 року № 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 р. за N 283/8882, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Христинівської міської ради, відділу Держкомзему у Христинівському районі Черкаської області, Черкаського обласного об'єднаного БТІ, Христинівської районної державної адміністрації Черкаської області, третіх осіб: нотаріальна контора Христинівського районного нотаріального округу Черкаської області, ЧОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання договору купівлі - продажу нерухомого майна та Державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, визнання акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом будинку, рішення виконкому про оформлення права власності на житловий будинок, державної реєстрації неправомірними, а свідоцтва про право власності на нерухоме майно - недійсним, відмовити повністю.
Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення до апеляційного суду Черкаської області через Монастирищенський районний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду Черкаської області через Монастирищенський районний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.
Суддя: Д.С.Ротаєнко
Справа № 2-23/10
про залишення зустрічної позовної заяви без розгляду
12 березня 2010 року м. Монастирище
Монастирищенський районний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді: Ротаєнко Д.С.,
при секретарі: Побережець І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Монастирище справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Христинівської міської ради, відділу Держкомзему у Христинівському районі Черкаської області, Черкаського обласного об'єднаного БТІ, Христинівської районної державної адміністрації Черкаської області, третіх осіб: нотаріальна контора Христинівського районного нотаріального округу Черкаської області, ЧОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання договору купівлі - продажу нерухомого майна та Державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, визнання акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом будинку, рішення виконкому про оформлення права власності на житловий будинок, державної реєстрації неправомірними, а свідоцтва про право власності на нерухоме майно - недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_9, третіх осіб: відділу земельних ресурсів у Христинівському районі, Христинівської міської ради, Христинівської районної державної нотаріальної контори про визнання права власності на земельну ділянку ,
Позивач 30.01.2008 року звернувся в суд із позовом до відповідача та третьої особи про визнання договору купівлі - продажу нерухомого майна та Державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, які в подальшому доповнив вимогами про визнання акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом будинку, рішення виконкому про оформлення права власності на житловий будинок, державної реєстрації неправомірними, а свідоцтва про право власності на нерухоме майно - недійсним.
Відповідач по первісному позову 29.04.2008 року звернувся в суд із зустрічним позовом до відповідача та третіх осіб про визнання права на земельну ділянку.
В судові засідання 05 лютого та 22 лютого 2010 року ОСОБА_2 не з»явився, подавши заяви про неможливість прибуття у судові засідання в зв"язку з відрядженням, підтверджуючих документів чого суду не надав. У судове засідання 12 березня 2010 року не з»явився, про час і місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомив.
Представник ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_12 у судові засідання 05 лютого, 22 лютого та 12 березня 2010 року не з»явився, про час і місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомив.
Представники ОСОБА_1 як позивача та як відповідача вважають за можливе продовжувати розгляд справи за їх відсутності.
Відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_9, представники Христинівської міської ради, відділу Держкомзему у Христинівському районі Черкаської області, Черкаського обласного об'єднаного БТІ, Христинівської районної державної адміністрації Черкаської області, ВАТ «Райффазен Банк Аваль» нотаріальна контори Христинівського районного нотаріального округу Черкаської області, відділу земельних ресурсів у Христинівському районі, не з»явилися, про причини неявки не повідомили, про час і місце розгляду справи, повідомлені у встановленому законом порядку.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку представників позивача по первісному позову, суд вважає, що зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_9, третіх осіб: відділу земельних ресурсів у Христинівському районі, Христинівської міської ради, Христинівської районної державної нотаріальної контори про визнання права власності на земельну ділянку повинна бути залишена без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст.207 ЦПК України згідно якого суд залишає заяву без розгляду у випадку, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з»явиться в судове засідання без поважних причин чи повторно не повідомить про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. ОСОБА_2 не надав суду підтверджуючих документів поважності неявки у судові засідання та не повідомив про причини неявки у судове засідання 12.03.2010 року.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 207, 208-210 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_9, третіх осіб: відділу земельних ресурсів у Христинівському районі, Христинівської міської ради, Христинівської районної державної нотаріальної контори про визнання права власності на земельну ділянку, залишити без розгляду.
Заяву про апеляційне оскарження ухвали суду в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області може бути подано протягом п»яти днів з дня її проголошення через Монастирищенський районний суд. Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження через Монастирищенський районний суд до апеляційного суду Черкаської області.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку на подання заяви, якщо заяву не було подано.
Суддя: Д.С.Ротаєнко
Справа № 2-23/10
12 березня 2010 року м. Монастирище
Монастирищенський районний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді: Ротаєнко Д.С.,
при секретарі: Побережець І.І., Пугач В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Монастирище справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Христинівської міської ради, відділу Держкомзему у Христинівському районі Черкаської області, Черкаського обласного об'єднаного БТІ, Христинівської районної державної адміністрації Черкаської області, третіх осіб: нотаріальна контора Христинівського районного нотаріального округу Черкаської області, ЧОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання договору купівлі - продажу нерухомого майна та Державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, визнання акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом будинку, рішення виконкому про оформлення права власності на житловий будинок, державної реєстрації неправомірними, а свідоцтва про право власності на нерухоме майно - недійсним,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Христинівської міської ради, відділу Держкомзему у Христинівському районі Черкаської області, Черкаського обласного об'єднаного БТІ, Христинівської районної державної адміністрації Черкаської області, третіх осіб: нотаріальна контора Христинівського районного нотаріального округу Черкаської області, ЧОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання договору купівлі - продажу нерухомого майна та Державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, визнання акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом будинку, рішення виконкому про оформлення права власності на житловий будинок, державної реєстрації неправомірними, а свідоцтва про право власності на нерухоме майно - недійсним, відмовити повністю.
Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення до апеляційного суду Черкаської області через Монастирищенський районний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду Черкаської області через Монастирищенський районний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.
Суддя: Д.С.Ротаєнко