04 грудня 2019 року м. Київ
Справа № 758/6070/19
Провадження: № 22-ц/824/15772/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Гаращенка Д.Р., Борисової О.В.
секретар Гулієв М.Д.о,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 08 травня 2019 року, постановлену під головуванням судді Войтенко Т.В.,
у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову старшого державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Журби Таміли Володимирівни,
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вищевказаною скаргою та просила суд визнати неправомірною постанову державного виконавця Подільського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Журби Т.В. ВП № 58697140 від 22.03.2019 року та зобов'язати державного виконавця скасувати дану постанову.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 08 травня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження за її скаргою, роз'яснено право звернення до суду з позовом в порядку адміністративного судочинства.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що, обґрунтовуючи своє звернення до суду вона посилалась саме на норми КАС України. Вважає, що подала скаргу до суду, який за законом повинен був її розглядати. Неврахування судом першої інстанції вказаних фактів свідчить про порушення її конституційного права щодо належного судового захисту.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
В судовому засіданні адвокат Чередник С.В. в інтересах ОСОБА_1 підтримав подану апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просив ухвалу суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Державний виконавець Журба Т.М. в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог частини 2 статті 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутності державного виконавця.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається з матеріалів справи, на виконанні в Подільському районному відділі державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві перебуває не виконавчий лист, виданий за судовим рішенням, ухваленим в порядку цивільного судочинства, а постанова №44938830 Подільського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві від 13.10.2014 року.
Відмовляючи у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного чи приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо за законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Статтею 125 Конституції України визначено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини 1 статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто,передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини 3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
05 жовтня 2016 року набрав чинності ЗУ «Про виконавче провадження» та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.
На спірні правовідносини поширюється саме ЗУ «Про виконавче провадження» згідно зі статтею 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 27 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
За змістом пункту 7 частини 2 статті 17 ЗУ «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
Згідно із частиною 2 статті 74 ЗУ «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 ЗУ «Про виконавче провадження» закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Вказаний правовий висновок висловленийВеликою Палатою Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі №766/740/17-ц, від 07 лютого 2019 року у справі №927/769/16 та від 16 вересня 2019 року у справі № 681/1637/18.
Водночас ст. 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу ДВС, приватного виконавця.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Разом з тим у частині п'ятій вказаної статті передбачено, що адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист. Тобто, ч. 5 ст. 287 КАС України передбачає загальне правило оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС щодо виконання ними рішень до того суду, який ухвалив вказане рішення, якщо таке виконання не обтяжене об'єднанням з виконанням рішень, ухвалених судами за правилами іншої юрисдикції.
Оскільки чинним законодавством не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, то в такому випадку потрібно застосовувати ч. 1 ст. 287 КАС України і вказані справи слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Вказана правова позиція ґрунтується, зокрема, на висновках, викладених у постанові Великої палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №660/612/16-ц.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок, що скарга ОСОБА_1 на постанову державного виконавця підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Доводи апеляційної скарги є необгрунтованими і висновок судупершої інстанції щодо юрисдикції спору не спростовують.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Подільського районного суду міста Києва від 08 травня 2019 року залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 08 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді Д.Р. Гаращенко
О.В. Борисова