справа № 761/41876/18 Головуючий у 1-й інстанції суддя: Осаулов А.А.
03 грудня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
судді-доповідача - Саліхова В.В.
суддів: Шахової О.В., Головачова Я.В.,
секретаря судового засідання: Дячук І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 вересня 2019 року в справі за позовом Приватного підприємства «ЛЕКС» до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про виселення з житлового приміщення,
У жовтні 2018 року Приватне підприємство «ЛЕКС» звернулось до суду із позовом, в якому просило виселити відповідачів з двокімнатної квартири, загальною площею 203,2 кв.м., житловою площею 169,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та покласти на відповідачів судові витрати.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 вересня 2019 року позов задоволено повністю. Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з приміщення квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства «ЛЕКС» судовий збір в розмірі - 1762 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції, позов залишити без задоволення.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, ухвалення рішення суду за результатом неповного та упередженого розгляду справи.
Вказує, що рішення про державну реєстрацію місця проживання відповідачів не скасоване та не визнано протиправним, а отже підтверджує законні підстави відповідачів на вселення та проживання.
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/14665/2019
Зазначає, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір оренди житлового приміщення щодо спірної квартири, який не розірваний та діє на теперішній час.
Наголошує, що відповідачі не могли самоправно зайняти жиле приміщення, оскільки зареєстровані відповідно до чинного законодавства, а застосування до спірних правовідносин положень ч. 3 ст. 116 ЖК УРСР є необґрунтованим.
Звертає увагу на те, що на теперішній час в родині відсутнє інше приміщення для проживання.
У відзиві на апеляційну скаргу Приватне підприємство «ЛЕКС» просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує, що відсутні встановлені обставини для наявності правових підстав для зайняття житлового приміщення, яке належать позивачу. Зазначає, що рішення прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
У судовому засіданні ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав наведених в ній та просив останню задовольнити.
Представник Приватного підприємства «ЛЕКС» - Карасюк О.В. заперечував проти апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
Представник Служби у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації - Ольховська О.В. підтримала апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав наведених в ній та просила останню задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що остання не підлягає задоволенню.
Ухвалюючи рішення про повне задоволення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з приміщення кв. АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
З таким висновком суду погоджується колегія суддів, враховуючи наступне.
При розгляді справи в суді апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07.12.2006, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., Приватне підприємство «ЛЕКС» стало власником квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 10-11а).
Як вбачається із ухвали Господарського суду Київської області від 09.11.2015 у справі №Б8/183-11, постановою господарського суду Київської області від 15.10.2012 визнано банкрутом Приватне підприємство «Лекс», відкрито його ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором Приватного підприємства «Лекс» арбітражного керуючого Чорненького Сергія Вікторовича (а. с. 5-9).
За результатами аукціону з продажу майна, а саме: двокімнатної квартири загальною площею 203,2 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який оформлено протоколом №10 проведення другого повторного аукціону (торгів) з можливістю зниження початкової вартості від 25.09.2015 укладено договір купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна від 12.10.2015 між Приватним підприємством «Лекс» та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. та зареєстрований у реєстрі за №4263.
Вказана обставина встановлена постановою Київського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2016 року у справі №Б8/183-11 (а. с. 12-18), якою визнано недійсними результати проведення другого повторного аукціону з продажу майна приватного підприємства «Лекс» з можливістю зниження його початкової вартості, який відбувся 25.09.2015 та оформлений протоколом від 25.09.2015 №10, а також укладений приватним підприємством «Лекс» та ОСОБА_6 в результаті проведення цього аукціону договір купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна - двокімнатної квартири загальною площею 203,2 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. та зареєстрований у реєстрі за № 4263.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.08.2016 у справі №Б8/183-11, зокрема, скасовано свідоцтво про придбання нерухомого майна серія та номер: 4264, видане 12.10.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко Оленою Володимирівною та припинено державну реєстрацію права власності за номером запису про право власності - 11567912, дата державної реєстрації - 12.10.2015, реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олена Володимирівна (а.с. 19-24).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.07.2018 у справі №Б8/183-1119 встановлено, що 19.07.2016 між ОСОБА_6 (іпотекодавець) та ОСОБА_7 (іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки, який посвідчено приватним нотаріусом КМНО Швецем Р.О. за реєстровим номером 2142.
Відповідно до умов Договору іпотеки (п. 1.1.), іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно: двокімнатну квартиру, загальною площею 203,2 кв.м., житловою площею 169,3 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва, виданого 12.10.2015 приватним нотаріусом КМНО Стрельченко О.В. за реєстровим номером 4264; право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано 12.10.2015; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 747910580000.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.07.2017 у справі №Б8/183-11 визнано недійсним договір іпотеки від 19.07.2016, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О. та зареєстрований в реєстрі за № 2142 (а. с. 25-33).
01.02.2017 між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчено приватним нотаріусом КМНО Швецем Р.О. та зареєстровано в реєстрі за № 269.
Згідно ст. 1, 2 Договору купівлі-продажу, предметом договору є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 203,2 кв.м., житловою площею 169,3 кв.м., реєстраційний номер обєкта нерухомого майна: 747810580000. Право власності належить ОСОБА_6 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 12.10.2015 приватним нотаріусом КМНО Стрельченко О.В., за реєстровим номером 4263, та зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.01.2017. Право на продаж вказаної квартири (предмету іпотеки) будь-якій особі, належить іпотекодержателю на підставі договору іпотеки, посвідченого 19.07.2016 приватним нотаріусом КМНО Швецем Р.О. за реєстровим номером 2142.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.07.2017 у справі №Б8/183-11 встановлено дані обставини та витребувано з чужого незаконного володіння у ОСОБА_5 на користь Приватного підприємства «Лекс» двокімнатну квартиру, загальною площею 203,2 кв.м., житловою площею 169,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 747910580000) (а. с. 34-42).
На примусове виконання вищевказаної ухвали видано відповідний наказ Господарським судом Київської області (а. с. 43).
02 жовтня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було проведено реєстраційні дії щодо реєстраціїї за Приватним підприємством «ЛЕКС» права власності на двокімнатну квартиру, загальною площею 203,2 кв.м., житловою площею 169,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
На даний час саме Приватне підприємство «Лекс» є власником квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач зазначив, що 27 липня 2017 року, в день винесення господарським судом Київської області ухвали, відповідно до якої витребувано з чужого незаконного володіння квартиру, ОСОБА_1 , яка ніколи не була її власником та користувачем, зареєструвала у ній себе та двох своїх неповнолітніх дітей. Вказані вище обставини свідчать про вчинення зі сторони відповідача 1 дій із самоправного зайняття квартири, яка належить ПП «ЛЕКС». Проживанням у спірній квартирі відповідача та її неповнолітніх дітей, які не є ані співробітниками позивача, ані власниками даного житла, протиправно чинять позивачу, як власнику квартири, перешкоди у вільному користуванні ним, за відсутності будь-якої належним чином оформленої домовленості між сторонами з приводу подальшого проживання в спірній квартирі.
Враховуючи наведене, не бажання відповідачів добровільно звільнити зазначену вище квартиру, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.
У §1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основних свобод відображене право на повагу до житла. Воно охоплює право займати житло, не бути виселеним чи позбавленим житла.
Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення від 21.02.90 у справі «Powell and Rayner v. the U.K.»). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення від 24.11.86 у справі «Gillow v. the U.K.»), так і на наймача (рішення від 18.02.99 у справі «Larkos v. Cyprus»).
За змістом ст. ст. 401, 402 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
За умовами п. п. 33, 34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 07.02.2014, № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити, зокрема з того, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
За правилом ч. 2 ст. 156 ЖК УРСР, на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
Згідно ч. 1 ст. 109 ЖК УРСР, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.
Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, встановлених законом.
Частиною третьою статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
Встановлено, що ухвалою Господарського суду Київської області від 27.07.2017 у справі №Б8/183-11 витребувано з чужого незаконного володіння у ОСОБА_5 на користь Приватного підприємства «Лекс» двокімнатну квартиру, загальною площею 203,2 кв.м., житловою площею 169,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 747910580000) (а. с. 34-42).
02 жовтня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було проведено реєстраційні дії щодо реєстраціїї за Приватним підприємством «ЛЕКС» права власності на двокімнатну квартиру, загальною площею 203,2 кв.м., житловою площею 169,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
За умови ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, на даний час саме Приватне підприємство «Лекс» є власником квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згода власника на постійне проживання відповідачів у спірній квартирі відсутня.
Крім того, встановлено, що 27 липня 2017 року, в день винесення господарським судом Київської області ухвали, відповідно до якої витребувано з чужого незаконного володіння квартиру, ОСОБА_1 , яка ніколи не була її власником та користувачем, зареєструвала у ній себе та двох своїх неповнолітніх дітей.
Вказані вище обставини свідчать про вчинення зі сторони відповідача 1 дій із самоправного зайняття квартири, яка належить ПП «ЛЕКС».
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог щодо правомірного зайняття приміщення, яке не перебуває у власності останньої.
Проживанням у спірній квартирі відповідача та її неповнолітніх дітей, які не є ані співробітниками позивача, ані власниками даного житла, протиправно чинять позивачу, як власнику квартири, перешкоди у вільному користуванні ним, за відсутності будь-якої належним чином оформленої домовленості між сторонами з приводу подальшого проживання в спірній квартирі.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з приміщення кв. АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач із своїми дітьми вселилася до спірного приміщення та зареєструвалася в ньому на підставі договору найму не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Представником відповідача про договір найму зазначено лише при розгляді справи в суді апеляційної інстанції та надано копію останнього завіреного представником відповідача, що не може бути належним та допустимим доказом у справі.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що при розгляді справи в суді першої інстанції не було враховано наявність у відповідачів реєстрації у спірній квартирі, яка не скасована, внаслідок чого у відповідачів є право на користування останньою, колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, враховуючи час її оформлення відповідачами, а саме 27 липня 2017 року в день винесення господарським судом Київської області ухвали про витребування з чужого незаконного володіння спірної квартири на користь позивача.
Посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції не, що відповідачі не мають іншого житла, внаслідок чого їх можливо висилити лише з наданням іншого житлового приміщення, на думку колегії суддів, також не спростовують висновків суду, оскільки, як вже зазначалося вище, останні не надали судам докази на їх вселення з законних підстав.
Також, на думку суду, безпідставними є посилання в апеляційній скарзі на відповідні рішення європейського суду з прав людини з приводу втручання Держави в право людини на житло, оскільки вказані рішення стосуються осіб, які на законних підставах набули право проживання в квартирах, але відповідачі, на думку колегії суддів, такого свого права в суді не довели.
За наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним дослідженням обставин справи, а тому не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374-375, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 04.12.2019.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: Я.В. Головачов
О.В. Шахова